Аннотация
За вікном тихо падав сніг. Білі сніжинки кружляли та обережно спускалися долу. Було дуже спокійно.
Я сиділа на дивані у своїй улюбленій позі – підібгавши під себе ноги та накрившись пледом. Люблю ці хвилини самотності. Просто уявляєш, що ти одна на всьому світі, можеш зробити все, що завгодно і ніхто тебе не потурбує. Кажуть, самотність – це погано, але я завжди вірила, що кожен повинен час від часу побути на самоті, заглянути в себе самого.
Як завжди в такі хвилини рука мимоволі потяглася до фотоальбому. Тут все моє життя. Хтось скаже: «Та яке там в тебе було життя. Ти ж ще молода». Ну нехай і молода, але ж і у мене є що пригадати.
От – веселе дитинство, улюблені іграшки. Мама, брат, бабуся, тато… Вкотре навертаються на очі сльози, адже ось він поряд такий усміхнений, рідний, ЖИВИЙ!... А зла пам’ять підсовує іншу картинку – кладовище, похорон і найстрашніший в світі звук, коли в гроб твоєї найріднішої душі вбивають цвяхи… Але ні, ні, не можна плакати, треба йти да...

Отзывы