Страница 83 из 85
— Ваша величносте? — запитав Хазан, уважно спостерігаючи за нею. — Ви...
Пролунав сильний звук, схожий на порив вітру, і без попередження Кір звільнився від пут, його мляве тіло вдарилося об закривавлену підлогу з такою силою, що жахливий хрускіт рознісся довкола них. Його чорний саван затріпотів, наче відчайдушний метелик, коли він падав разом з ним, прикриваючи його оголену фігуру.
Алізе рвучко зітхнула.
їй здавалося, що вона відчуває його пульс всередині себе, тепло його крові, що розливається по її венах. Вона рушила до нього зі зростаючим страхом, не знаючи, кого вона побачить, коли він розплющить очі.
Хазан, Худа і Камран щільно зімкнули ряди позаду неї, вчотирьох вони обережно наближалися до його впалого тіла.
Видно було лише обличчя і частину одного плеча, а решта тіла все ще була затягнута в чорний саван. Кір заворушився, золотаві пасма його волосся виблискували у світлі вогню, обличчя було витягнутим і блідим. Він видав низький, змучений звук, біль від якого здавалося, відбився в її кістках.
— Чому йому не допомагає те, що я поруч? — запитала вона, звертаючись до Хазана. — Я думала, що він страждатиме тільки за моєї відсутності.
— Зв’язок занадто свіжий, — Хазан похитав головою. — Боюся, що зараз ви можете лише трохи притишити його біль. Він витримає цю агонію в будь-якому разі; питання лише в тому, як довго.
Алізе з болем сприйняла цю звістку, а потім впала на коліна біля нього, опустившись у неглибоку калюжу його крові. Вона стиснула руки, щоб не гладити його волосся, не розгладжувати насуплені брови.
— Кіре, — прошепотіла вона.
Він намагався розплющити очі, і коли він нарешті це зробив, її серце стиснулося в грудях. Його очі були налиті кров’ю і червоні, зіниці роздуті, розширені до тривожного стану. Здавалося, що він все ще страждає, незважаючи на її близькість, його тіло заціпеніло від напруги.
— Тобі дуже боляче, що я тут? — запитала вона, вдивляючись в його обличчя.
Він лише кліпнув на неї, повільно і втомлено, перш ніж його очі знову заплющилися.
— Кіре? — в істериці запитала вона. — Кіре, ти можеш говорити?
— Буде краще, якщо ви не будете його примушувати, — тихо сказав Хазан. — Для нього пекло цієї ночі тільки починається.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
З ВАЖКИМ ПОШТОВХОМ КІР НАРЕШТІ ПРОКИНУВСЯ.
Його першим відчуттям була порожнеча в голові, адже вперше за кілька місяців він прокинувся не від нічного кошмару. Цей факт сам по собі був досить дивним, щоб викликати страх на кілька днів, але потім, коли він відчув обриси речей навколо себе, він зрозумів, що лежить у незнайомому ліжку, в незнайомому просторі. Кімната була великою і темною, її деталі розпливчасті в гарячковому сяйві ще не народженого сонця, світанку, що просувався до горизонту. Це яскраве світло пробивалося крізь пару вікон, штори на яких не були закриті, і ця деталь здалася йому дивною, навіть попри те, що біль постійно пульсував по всьому тілу. Його голова була важкою та настільки безладною, що парубок відчував себе майже одурманеним, і коли він повільно примружився проти наростаючої хвилі страху, він зрозумів, що не має жодного уявлення, де він перебуває. Його щока була притиснута до незнайомої подушки, а тіло заховане між простирадлами ліжка, якого він не впізнавав.
Картини вечора поверталися до нього повільно і з полум’ям почуттів, і в міру того, як Кір згадував ці недавні принади свого життя, він поступово усвідомлював той факт, що під цими простирадлами він був наполовину загорнутий у власний саван — під яким він був повністю голий.
Це сповнило його неабияким жахом. Хтось доставив його сюди так, ніби він був новонароджене немовля, сповите в темну шкіру. Що з ним сталося? Молодий чоловік не повинен був бути таким знерухомленим; він повинен був мати достатньо сил, щоб врешті-решт повернутися до своєї кімнати. Так він собі планував.
Навіть зараз він відчував пульсацію прихованої магії всередині себе, запаси якої жили в його венах майже постійно.
У нього був певний задум.
Він хотів повернутися до своїх покоїв, де мав намір пережити муки цієї першої ночі наодинці з власними думками, що не давали йому спокою. Готуючись до приїзду Алізе — задовго до того, як він дізнався, хто вона, — він попросив матір вибрати кімнату для цієї нареченої диявола якомога далі від його покоїв. Тоді це здавалося досить мудрим вибором, але тільки вчора він усвідомив, що це була жахлива помилка. Разючі розміри замку призвели до того, що їхні кімнати розташовувались на небезпечній відстані одна від одної, і Кір боявся, що після клятви на крові йому доведеться пережити болісну розлуку з Алізе — адже біль від такої клятви не можна було зачарувати. Він очікував, що проведе ці пекельні години без сну і блюватиме в таз. Він ніколи не думав, що засне. Він також не думав, що агонія буде такою легкою. Йому боліло, так, скрізь, але не настільки нестерпно, щоб він був не в змозі продовжувати діяти.
Кір хотів би відсвяткувати цей факт, але йому було некомфортно в цьому чужому просторі. Він був упевнений, що перебуває в замку, бо деякі аспекти кімнати здавалися йому знайомими, але йому потрібно було знати, де саме він перебуває — і чи один він.
Бо в нього було дивне відчуття, що це не так.
З великим зусиллям хлопець випростався, зіп’явся на лікті, щоб роззирнутися довкола. Простирадла впали до пояса, відкриваючи його верхню частину тіла прохолодному повітрю, бажаному бальзаму для його перегрітої шкіри. Половина кімнати була відкинута в глибоку тінь, решти торкалося рівно стільки світла, щоб він міг розгледіти загальні обриси меблів.
Усі покої в палаці були добре обставлені, але цей, судячи з усього, був незвичайним. Не було видно жодних особистих речей, на тумбочці біля ліжка не валялися непотрібні речі, не було взуття, склянок з водою чи предметів одягу.
Здавалося, тут ніхто не жив.
З полегшенням Кір зрозумів, що його доставили в одну із численних кімнат для гостей у замку. Мабуть, вони не хотіли заохочувати цікавість снод, бо слугам довелося б відмикати двері його спальні. Він мало не усміхнувся цьому відкриттю, витягнувши шию, заплющивши очі і зробивши глибокий, очищувальний подих.
Нарешті він міг просто видихнути.