Страница 85 из 85
Він хотів жити тут. Вирити собі могилу і померти тут.
—Янголе, — прошепотів він. — Мій янголе.
—Ходімо зі мною, — тихо промовила вона, відступаючи лише для того, щоб взяти його за руку. Цей маленький жест налякав його, бо не закарбувався в його пам’яті. Ніколи в його мріях вона не робила чогось такого буденного, як взяти його за руку, а дотик її маленьких, м’яких пальців був таким ніжним, таким близьким, що він був майже переконаний, що вона справді тут.
З болісною ніжністю вона допомогла йому піднятися на ноги, відпустивши його руку лише для того, щоб підхопити його ослаблене тіло навколо талії, акуратно підібгавши кінці пледа, щоб не оголити його. Кір відчував себе так, ніби був окремо від власного тіла, напівживим, зведеним до тепла і відчуттів. Він зачаровано дивився, як дівчина доглядала за ним з ласкою, на яку він не заслуговував, а потім пішов з нею наосліп, їхні руки знову сплелися, і вона повела його назад до ліжка. Тоді йому спало на думку, зі слабким острахом, що він пішов би за нею зі скелі, якби вона повела його туди.
Вона допомогла йому вкластися на матрац, обпікаючи його там, де торкалася, а потім загорнула його в ковдру, підтягнувши простирадла до пояса.
Це був, безумовно, найдивніший сон, який він коли-небудь бачив, подорож з нею, якою Кір ніколи раніше не мандрував.
Він злякався, що вона збирається піти, але вона залишилась, легко присівши на край ліжка, і подивилася на нього з тихою усмішкою. Він відчув, що падає назад у власному тілі, коли дивився на неї, вдивлявся в її очі зі свободою людини, щасливо відірваної від свого розуму. Чоловік здивувався, відчувши легке тремтіння її пальців, коли вона відсунула пасмо волосся з його очей, адже вона ніколи не нервувала з ним.
— Що таке? — запитав він.
Вона лише похитала головою і тихо промовила:
—Ти такий гарний.
Ці слова вибухнули всередині нього, викликавши такий сильний біль, що він здригнувся.
— Що сталося? — запитала вона, спалахнувши тривогою. — Тобі знову боляче?
— Ні, — відповів він. — Так. Я не знаю.
Вона вивчала його ще мить, роздумуючи, вдивляючись в його обличчя.
— Я сиділа ось тут, — сказала вона, кивнувши на стілець у кутку, важкі тіні від якого піднімалися, наче зоряний спалах, що розлітався по кімнаті. — Я, мабуть, заснула раніше, але обіцяю, що нікуди не піду. Гаразд?
— Гаразд, — сказав він.
—Тобі треба відпочити.
Він зітхнув, все ще дивлячись на неї. Йому було цікаво, чи має вона уявлення про те, що б він зробив для неї, які б світи зруйнував заради неї.
— Гаразд.
Добре, — сказала вона, майже усміхаючись, коли провела рукою по його лобі, затамувавши при цьому подих. — Якщо тобі щось знадобиться, я буду поруч.
Вона підвелася, щоб піти, і він злякався.
— Ні. — швидко сказав він. — Будь ласка, залишся.
— Я залишаюся. — відповіла вона, тепер уже посміхаючись. .Алізе вказала на стілець. — Я буду там...
— Ні. — сказав він. хитаючи головою. — Я хочу, щоб ти була поруч зі мною.
Вона завмерла. її усмішка зникла, коли вона спохмурніла — наче вона щось таке згадала.
Обережно вона сіла поруч із ним.
—Кіре. — сказала дівчина, провівши тильною стороною долоні по ного щоці, і цей дотик одразу заспокоїв ного. — Тн думаєш, що це сон?
Він почувався несповна розуму.
—Я не знаю.
— Сонним хлопчисько. — сказала вона. — Це не сон. Я справді тут. І я обіцяю, що нікуди не піду.
Кір сидів, намагаючись ввібрати в себе її слова, але не був переконаний — адже людина уві сні завжди думає, що все відбувається наяву. Крім того, він відчував сп'яніння від її близькості і якусь важкість, яку не міг пояснити. Вона все ще торкалася його, хоч і злегка. її рука відійшла від його обличчя і лягла йому на груди, де його серце билося в загрозливому' темпі. З кожним тремтливим подихом верхня частина його тіла піднімалася, притискаючи її пальці до себе, викликаючи в ньому насолоду настільки гостру, що. здавалося, спалювала його живцем.
Боже, як він хотів її.
Тоді він помітив, що на ній був м'який халат, застебнутий поверх чогось схожого на нічну сорочку, а волосся частково заколоте від обличчя. Розпушене шовковисте волосся торкнулося його шкіри, кати вона нахилилася до нього, і йому захотілося пригорнути її до себе, захотілося відчути її більше, всюди.
Якщо це був не сон і вона справді була тут всю ніч поруч із ним, то як вона перевдягла свою розкішну сукню?
Він затамував подих, коли вона відняла руку, не думаючи, схопив її пальці, а потім заплющив очі, притиснув їх до своїх губ, ніжно цілуючи їх.
Вона скрикнула, і він розплющив очі, помітивши, що вона дивиться на нього знесиленим і кволим поглядом.
— Що сталося? — прошепотів він.
— Нічого, — швидко відповіла вона, а потім завагалася. — Усе.
З деякими труднощами він піднявся на ліктях, потім витягнув себе в сидяче положення. Голова наморочилася, тупий біль розгалужувався по тілу, але йому потрібно було подивитися на неї як слід. Він взяв її обличчя у свої руки, і вона зітхнула, її тіло тремтіло, навіть коли вона притулилася до нього, затамувала подих і її очі заплющилися.
— Скажи мені, що сталося, — сказав він. — Скажи, що ти хочеш.
— Я х-хочу, щоб ти знав, — сказала вона, і її голос затинався, — що це не сон.
Його пульс прискорено забився.
Він відчував себе застиглим від страху і нерішучості, в голові паморочилося від вигадок пам’яті і відчуттів. Він більше не знав, що було реальним. Її шкіра була такою м’якою під його руками, такою м’якою, що це його вразило. Він торкався її так тисячу разів, але ці спогади тьмяніли в порівнянні із цим, із цим... Чи відчував він коли-небудь щось подібне, таке яскраве, що обпікало його? Він тримав її обличчя і милувався ним, витонченими лініями, пишними вигинами губ. Він нахилився, торкнувшись носом її щоки, і коли вона зітхнула, він побачив, як рухається її горло, як тремтять її руки, коли вона тягнеться до нього, її маленькі пальчики притислися до його ребер, а потім повільно почали підніматися вгору по його спині.
Він був одурманений цими ніжними дотиками, цим пекучим теплом, яке заспокоювало його, кожна ласка заколисувала його до чогось, що було схоже на дім.
Тут він був у безпеці. З нею.
Він повільно моргнув, відчуваючи, як щільна вага втоми повертається до його тіла, штовхаючи його вниз. Його голова важко впала на подушку. Він хотів спати, але боявся заплющити очі, і не усвідомлював, що сказав це вголос, поки вона не запитала тихо:
— Чому ти боїшся?
Эта книга завершена. В серии Це зіткане королівство есть еще книги.