Страница 84 из 85
Наляканий тим, що його принесли до цієї дивної кімнати, як дитину, молодий чоловік був безмежно радий, що дискомфорт, який він відчував, був цілком виправданим. Протести Хазана були настільки театралізованими, що Кір майже повірив, що тягар клятви вб’є його. Проте щойно він прокинувся, як звичайна людина від звичайного сну — якимось чином без невимовного болю.
Це було причиною для вдячності.
Повільно він виплутав ноги зі страшного савану, потім з великою обережністю підвівся, тримаючись за бильце ліжка, щоб випростатися. Його тіло все ще злегка тремтіло, і в якийсь момент молодик ледве не зомлів від раптового удару в голові, але незабаром він відчув себе достатньо добре, щоб встати на ноги. Навіть на самоті він відчував себе незатишно, перебуваючи в незнайомому просторі, і він потягнувся до кашемірового пледа, розстеленого в ногах ліжка, щоб обернути його навколо стегон перш ніж зробити обережний крок уперед.
Його першою думкою було зачарувати себе назад до власної кімнати, але його вразила тривожна думка: що його попередня теорія могла бути хибною, що, можливо, його принесли до цього гостьового номера з милості, а не для зручності.
Він не був упевнений, де саме в замку він зараз перебував, але існувала ймовірність, що його біль був терпимим лише через близькість до покоїв Алізе; якщо це так, то він не хотів порушувати цю рівновагу.
Натомість він вирішив ще трохи пошукати, сподіваючись знайти купу свого покинутого одягу або хоча б халат. Він дійшов до коридору, коли всередині нього щось клацнуло, удар був таким потужним, що в грудях несамовито затремтіло. Він почав задихатися, стримуючи крик, бо біль засліпив його, віддаючи в очі, язик, хребет. Він похитнувся, але занадто пізно встиг притиснутися до протилежної стіни, коли удар, схожий на блискавку, знову хлиснув всередині нього, цього разу настільки сильний, що він видав болісний звук і впав на коліна.
Він жадібно хапав ротом повітря, його тіло тряслося так сильно, що він ледве зібрався із силами, щоб повернутися в ліжко; біль був дивним і перехоплював подих, це катування було не схоже на інші тортури, які він знав, бо одного разу почавшись, воно не припинялося ні на секунду.
Знову і знову його вражала вибухова сила невидимого ременю, так, ніби хтось намагався схопити його душу на повідець, щоб потягнути назад до свого володаря.
Кір зрозумів, що його, мабуть, замкнули не в тому місці — надто далеко від тієї безпеки, з якої він починав. В агонії йому вдалося підтягтися на кілька сантиметрів ближче до ліжка, перш ніж його підрізав пронизливий постріл, який змусив його відчайдушно закричати. Він впав, підхопившись на руки і коліна, задихаючись і майже осліпнувши.
Він раптово побачив свої нічні кошмари: темні смуги диму навколо тіла, падіння з великої висоти, нескінченні страждання, повзання в темряві, як тварина в пошуках порятунку.
Принаймні в цих жахіттях була обіцянка полегшення, видіння ангела, який прибував, завжди...
Краєм ока він помітив рух, намагаючись підняти голову, щоб побачити перші промені світанку, золоті промені світла, що падали з вікон, заливаючи кімнату неземним сяйвом. Він зрозумів, що з’їхав з глузду, коли побачив її тоді, коли вона рушила до нього у сяйві, як завжди робила в його снах.
Це нарешті сталося.
Він нарешті втратив свій клятий розум.
— Кіре, — прошепотіла вона, підходячи ближче. — Де ти?
Невіра повністю паралізувала його. Його розум був спустошений неможливістю цього видіння, цим безглуздим дежавю.
Кіре. Де ти?
Слова, які вона говорила, те, як вона рухалася, блиск світла. Чи справді він спав? Зі свого місця на підлозі він вперше помітив приставний столик, на якому стояла орхідея в горщику, чаша і блюдо в золотій оправі, на якому лежала купа закривавлених рушників.
Чи змила вона кров з його тіла?
Якби він був здатний рухатися, то міг би оглянути себе — провів би рукою по тілу, щоб підтвердити цю думку. Натомість він зціпив зуби, щоб не закричати, бо біль продовжував шматувати його. Його інстинкти підказували, що щось не так, навіть коли жорстокість його тортур зменшилася з її наближенням. Він знав, що це було буквальне марення, знав, що так і має бути, навіть коли відчував, що не спить, а його серце б’ється в грудях з надзвичайною силою. Вона помітила його на підлозі і рушила до нього, як ангел, силует її граціозного тіла був освітлений сходом яскравого сонця.
Це було неможливо.
— Ні... ні...
— Кіре, — повторила вона, присівши, щоб подивитися йому в очі, з хвилюванням, від якого хмурилися її брови. — Я тільки хочу допомогти тобі.
Я тільки хочу допомогти тобі.
Він почув її голос ніби з великої відстані, її слова відлунювали в його голові знову і знову, піднімаючи всередині нього шум, від якого голова, здавалося, ось-ось вибухне.
— Ні... ні... НІ, — закричав він, відхиляючись назад, намагаючись вислизнути з-під її досяжності.
Знову ті самі слова, які вона говорила йому уві сні — тільки йому ніколи не снилися такі кошмари, як цей; завжди вони були в одному й тому ж місці, завжди все починалося однаково. Можливо, саме ці незначні невідповідності вивели його з рівноваги, адже він був упевнений, що не спав до того, як вона увійшла в кімнату, але тепер Кір не міг бути впевненим у цьому. Він був наче у нестямі, бо не знав, чи це була якась нова гра, в яку намагався зіграти диявол.
— Це несправжнє, — сказав він у відчаї. — Це не по-справжньому...
Вона наблизилася і доторкнулася до нього — один дотик її руки по його руці — і відчуття її голої шкіри на його змученому тілі було настільки ніжним, що він стримав стогін, його груди здіймалися від болю.
— Будь ласка, — сказав він, благаючи себе. — Будь ласка, прокинься...
— Подивись, як ти страждаєш, — сказала вона, і її голос був важким від горя. Вона похитала головою. — Я не думала, що це буде так жахливо.
Подивись, як ти страждаєш.
Подивись, як ти страждаєш.
Вона впала перед ним на коліна, взяла його обличчя у свої руки, і він заплакав, ніби запалавши. Алізе завжди зцілювала його, коли торкалася його, але цього разу дотик її шкіри був настільки реальним, що стало страшно, його серце билося об ребра, коли її ніжні пальці провели по лініях його щелепи, а великий палець торкнувся схилу щоки. Він видав вимучений звук десь всередині горла, його очі заплющилися, коли полегшення затопило його вени. Молодий чоловік відчував, що може померти від цього простого задоволення, яке пробудило в ньому блаженство, що заглушило останні залишки болю.