Страница 82 из 85
На його обличчі був відбиток болю, хоча чоловік переносив його добре, його очі були заплющені, коли він зціпив зуби проти нападів невидимої сили. Іноді Кір задихався, видаючи короткі, здавлені звуки болю, і саме тоді він так застигав від мук, що Алізе не хотілося навіть бачити це.
—Хазане, — у відчаї промовила Алізе. — Що відбувається?
Хазан здавався втомленим.
Він подивився на неї, а потім перевів погляд на Кіра, і в його голосі знову пролунав запал, коли він сказав:
— Гадаю, ви повинні спочатку зрозуміти, що тільки справді відчайдушна людина може виконати клятву на крові, бо ланцюги, які зв’язують боржника, можуть бути виткані лише з темряви всередині нього самого. Чим відчайдушніший боржник, тим темніший виток, — він важко видихнув. — Ваша величносте, ви повинні підготуватися. Це буде жорстоко для нього, коли все закінчиться. Якщо він переживе першу ніч, кожний наступний день буде легшим. Якщо ж ні...
Кір закричав, і його голова різко смикнулася назад.
Алізе задихнулася й затулила долонею рот, коли побачила, як його шкіра заливається кров’ю, що рветься на поверхню. Незабаром тіло Кіра вже виблискувало кров’ю, багряний блиск згущувався, коли вона в’язалася разом, сплітаючись у щось схоже на жахливий одяг навколо його оголеної фігури.
Король видав ще один придушений, хрипкий звук, і кров потекла з того місця, де він висів, утворивши слизьку калюжу на дошках підлоги під його ногами. Незабаром він був загорнутий у рідкий плащ із власної крові, а потім, без попередження, плащ впав на землю. Алізе з німим жахом дивилася на предмет, який застиг, перетворившись на щось реальне і суттєве.
Кір все ще висів у повітрі, чорна стрічка все ще обв’язувала його тіло; і хоча напруга страждання зникла з його обличчя, воно було попелястим, а тіло мляво тремтіло від напруження.
— Ваша величносте, — тихо промовив Хазан.
Вона повернулася до нього, не бажаючи слухати, що він скаже далі, бо вже здогадувалася, що їй належить зробити.
— Ні, — зітхнула вона.
Хазан кивнув на землю.
— Коли ви вдягнете цей плащ, ви вберете його кров у своє тіло. Ця частинка буде належати вам доти, доки його борг не буде сплачено.
Алізе втупилася в жахливий одяг, жовч підступила до горла. Плащ перетворився на щось схоже на шкіру, і від його блиску у неї вивернуло живіт.
— Я маю вдягнути це зараз?
— Ні, — відповів Хазан. — Не зараз.
Тоді він підняв очі, і його голос був пронизаний дивовижним співчуттям, коли він сказав:
— Кіре, ти можеш говорити?
Кір не розплющив очей, хоча зробив зусилля, щоб відкашлятись, а потім кивнув головою. Алізе перевела погляд з Хазана на Кіра, і серце її закалатало в грудях. Реалії цієї тривожної ночі ставали занадто жахливими, і її раптом охопив страх.
Коли ж Кір нарешті заговорив, то його голос був спустошеним.
Добровільно я тіло зв’язую, ланцюгами що сам розробив. Пропонуючи кров як заставу, поки борг свій не сплачу тобі.
—Тепер, — тихо промовив Хазан, — він промовить вголос свою клятву.
Кір здавався майже розбитим, його груди напружено стискалися, коли він намагався вдихнути повітря.
— Я пропоную тобі своє королівство, — промовив він, і його голос став невпізнанним, — в обмін на твою руку і серце. І я присягаюся ніколи не торкатися тебе, якщо ти сама цього не захочеш. Як тільки я сплачу свій борг перед дияволом, я пропоную тобі своє життя. Тоді ти можеш вбити мене на свій розсуд, я добровільно помру від твоєї руки.
Хазан тремтливо видихнув поруч із нею, незвично засмучений. Краєм ока Алізе побачила Камрана і Худу, які так принишкли, що вона майже забула, що вони все ще були в кімнаті. Всі були збентеженими і похмурими, хоча ніхто не був стурбований так, як вона. Кір знову заговорив:
Якщо ти приймаєш цю клятву, Моя кров буде твоя.
Вдягни мою клятву на себе, І вимови моє ім’я.
Алізе важко дихала, її очі були сповнені жаху, коли вона повернулася до Хазана, який кивнув їй на знак підтвердження. Тремтячими руками вона потягнулася до плаща, який був теплий і слизький під її руками. Потужна хвиля відрази ледь не вивела її з рівноваги, і вона занепокоїлася, що її і справді може знудити.
— Ваша величносте, — сказав Хазан. — 3 вами все гаразд?
Вона похитала головою, дивлячись на цю одежу з крові, яку тримала в руках.
—Хазане, це... Тобто, я розумію, що прийняла рішення зробити це всупереч твоїй думці, але все набагато гірше, ніж я собі уявляла... набагато гірше...
— Я намагався попередити вас, — сказав він, і його очі були важкими.
— Я знаю, я знаю, що ти намагався...
— Ви все ще можете піти. Ви ще не прийняли його присягу. Він ще деякий час буде страждати, але не до такої міри, — він відвернувся. — Але це жорстоко — залишати його в таких муках. Навіть такого, як він. Що б ви не обрали, ви повинні прийняти рішення зараз.
Вибору зовсім не було.
Алізе не могла піти; вона вже зробила свій вибір. Вона вже пообіцяла собі, що не відступить, що робитиме те, що найкраще для її народу — те, що необхідно для забезпечення їхнього майбутнього, їхньої безпеки. Вона вже аргументувала це рішення до кінця, і вона знала, що потрібно робити.
Вона просто хотіла, щоб їй не довелося виконувати цю частину.
Тремтячи, вона струсила плащ, потім накинула його важку масу на плечі, де він осів і прилип, наче друга шкіра, повторюючи форму її спини. Її серце шалено калатало, калатало так сильно, що змушувало її думки заплітатися. Дівчина зробила глибокий, рівний вдих, а потім перевела погляд на чоловіка, за якого незабаром мала вийти заміж.
—Кір, — прошепотіла вона.
Він здригнувся, його тіло затремтіло від нового болю, а потім, з раптовістю, що шокувала її застиглі кінцівки — плащ розтанув на її тілі, наповнивши вени припливом крові, настільки потужним, що вона злякано здригнулася.
Відчуття незабаром змінилося на щось цілком приємне — насолоду, від якої паморочилося в голові, і вона хиталася на ногах, не знаходячи рівноваги. З приємним полегшенням Алізе відчула, що її ніби підпалили. Її щоки були гарячими, голова сонною і важкою. Це було напрочуд глибоким переживанням — відчувати його кров у своїх венах, його жар, який тепер жив у ній. Вона запитувала себе, чи це тепло залишиться назавжди, бо зміни всередині неї відбулися з дивовижною швидкістю.
Ніби щось зачепилося в її душі, під’єднавши її до серця, биття якого вона вже майже відчувала. Не піднімаючи голови, вона знала, де саме Кір висить у повітрі над нею. Вона знала, що, куди б він не пішов, вона може йти до нього наосліп.