Страница 81 из 85
— Я не розумію, чому ти не хочеш говорити про це, — сказав Хазан. — Ти оберігаєш цю правду так, ніби вона є таємницею, хоча насправді це загальнодоступна інформація. Трохи раніше я запитав твою матір, чи знає вона, чому ти ніколи не носиш корону, і тоді вона мені сказала, що ти відмовився від прикрас із того дня, як вирішив скласти обітниці. Не потрібно було багато підказок, шоб з’ясувати решту деталей. Чорт забирай, я дізнався про це з перших вуст від вашого персоналу, який зазвичай тримає язик за зубами, а дехто з них працював у замку, коли ти був ще дитиною. Вони чули, як ми обговорювали твоє минуле, і запропонували мені розповісти історію твоєї старої няньки, як ти одного разу стрибнув з даху...
—Досить.
— Він стрибнув з даху? — захоплено вигукнула Худа. — Хто тобі це сказав? Економка?
— Ні, — відповів Хазан. — Хоча я запитав, чи не знає хто-небудь з них, чому він весь час носить чорне, і економка сказала, що він якось пояснив їй, що в нього траур.
— Що? — Алізе подивилася на Кіра. — Траур за ким?
—Боже милостивий, — Кір запустив обидві руки у волосся.
— Зачекай хвилинку — це не має сенсу, — сказав Камран. — Ти був спадкоємцем престолу. Як твої батьки могли дозволити тобі йти шляхом священства? Жоден поважний король не дозволив би своєму первістку відмовитися від обов’язку перед імперією...
—А ще, — Худа підняла палець, — вибачте, що я говорю це так прямо, але якщо ви не хотіли бути королем, навіщо ви вбили свого батька? Ви б могли дозволити йому зберегти корону, якщо не прагнули піти його слідами.
— Взагалі-то він не первісток, — пояснив Хазан. — Він заступник. Виявляється, у нього є старший брат — хоча, що цікаво, це була єдина тема, яку всі відмовлялися обговорювати.
— Я сказав, досить, — тепер Кір був по-справжньому розлючений. — Ось чому я не говорю про це. Ось чому я ненавиджу розмовляти з людьми. Ось чому я ніколи не приймаю гостей у замку. Я не маю жодного бажання пояснювати комусь своє життя чи свій вибір. Я не хочу, щоб мене допитували, — вигукнув він. — І я не відповідатиму на ваші запитання. Залиште мене в біса у спокої.
Всі раптово завмерли в гробовій тиші.
Гнів Кіра був таким же відчутним, як вага магії в повітрі, і Алізе була розгублена, дивлячись на нього. Знання цих речей нічого не змінювало, і все ж, якимось чином, воно змінювало все. Вона прагнула дізнатися, що сталося — що змінилося в його житті, що привело його до цього моменту?
Як він перейшов від Провидців до диявола?
Кір намагався відновити самовладання.
—Мені набридло говорити. Я втомився відкладати. Я хочу, щоб ця жахлива ніч закінчилася. Негайно.
Хазан, який здавався незвично приборканим, тихо сказав:
—Тоді продовжуймо.
Але Алізе не могла заспокоїтися. Як вона могла так жити, постійно перебуваючи на краю прірви? їй потрібно було більше інформації, потрібно було зрозуміти — але Кір не хотів розкривати свої таємниці, і вона, звісно, не могла змусити його говорити.
Вона лише відчувала, з кожною хвилиною переконуючись все сильніше, пекучу підозру, що він не такий лиходій, як хотів, щоб світ думав про нього, і цього було достатньо, щоб звести її з розуму.
— Кіре, — відчайдушно промовила вона, — мені так шкода.
Він подивився на неї, потім відвів погляд, і його голос був грубим, коли він сказав:
—Чому тобі шкода?
— Я не знаю, — з якоїсь незбагненної причини вона відчула, що близька до сліз. — Я просто знаю, що мені шкода.
Він підняв голову, на мить зустрівшись з її очима з неприхованим стражданням, і вона побачила в ньому те, що вже бачила колись: приголомшливе, перехоплююче дух горе.
Момент істини настав, а потім зник.
Серце Алізе розбилося, коли він відвернувся від неї, і вона зачаровано задивилася, як він підняв рукави сорочки, відкриваючи потужні передпліччя, його золотава шкіра була вкрита тонким, мідним волоссям. Він заплющив очі і простягнув руки долонями догори, і незабаром почувся моторошний звук, схожий на дзижчання комах, коли вздовж стелі повільно утворилася темна оболонка.
— Стій, що ти робиш? — стривожено запитав Камран.
Кір підняв руку і рухом, який, здавалося, вимагав чистої фізичної сили, потягнув чорну тінь вниз по стіні. Напруга від цього зусилля виразно позначилася на рисах його обличчя, венах на шиї. Він тягнув цю оболонку, поки вона нарешті не стала на місце під їхніми ногами, і коли це сталося, Алізе відчула, що світ перевернувся.
А потім вона почула крик Кіра.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ
СПОЧАТКУ АЛІЗЕ ЗДАЛОСЯ, що вона осліпла.
Темрява поглинула її очі, рот, заповнила ніс і горло, обпалила легені. Вона тонула, не могла дихати, ледве знаходила в собі сили видати хоч якийсь звук, окрім скигління. Дівчина намагалася переконати себе, що це обман, що її страх темряви живе лише в її уяві, але з нелогічним не можна погодитися, і незабаром Алізе вирішила, що тут і помре, придавлена вагою всесвіту, як колись її предки, залишена чахнути і марніти без світла, без тепла — і все...
Вона зробила відчайдушний, задиханий ковток повітря, коли темрява раптом відступила, і кімната повернулася, вогонь потріскував у каміні. Алізе зігнулася навпіл, притискаючи одну руку до грудей, намагаючись заспокоїти калатання свого серця, коли почула, як Худа злякано прошепотіла:
—Це чорна магія?
Дуже повільно Алізе підняла голову.
Кір висів у повітрі без одягу, голий, окрім савану, який обвивав його тіло, як стрічка, така темна, що, здавалося, майже розривала його на шматки, душила його горло, руки, частину тулуба і стегна — магія не залишила йому ані крихти приватності.
Алізе відступила назад, приголомшена.
— Ні, — сказав Хазан, і його голос був серйозним. — Це не чорна магія. Це просто варварство.
їй було страшно бачити його таким беззахисним, але навіть у цій кошмарній сцені Кір мав надзвичайний вигляд. Його сильне, мускулисте тіло купалося у вогняному світлі, золотисте сяйво його шкіри шокуючи контрастувало зі спіраллю темряви, яка сковувала його.
Вона відчувала, що не повинна дивитися на Кіра в такому оголеному вигляді, хоча й не могла відвести погляду; від нього перехоплювало подих навіть в муках, його широкі груди напружувалися від страждань, а кайдани стискалися від напруги.
Було очевидно, що він знемагає.