Страница 80 из 85
розлучитися з розумом, щоб він проводив дні у вашому скаженому товаристві...
— Скаженому? Ви вважаєте, що я скажена? Тим часом ви ніколи не включали свої шляхетні вуха досить довго, щоб почути думки інших, не кажучи вже про відразливий звук вашого власного голосу...
— Ви двоє, будь ласка, замовкніть, — ліниво промовив Хазан, знімаючи з полиці ще одну банку. Він розгладив облуплену етикетку, примружившись на напис. — Зараз не час і не місце.
Худа і Камран обмінялися важкими поглядами, перш ніж розійтися в різні боки, та напруга між ними була такою захопливою, що Алізе ненадовго відволіклася від власного тягаря в грудях.
ь 3 кожною хвилиною вона відчувала зростаюче занепокоєння, знаючи, що повинна запитати про завдання, яке чекає на них, навіть попри те, що вона б радше воліла продовжувати оглядати цей таємничий простір. Кір міг не визнавати цього, але їй було досить ясно, що всі ці магічні знаряддя та інгредієнти колись належали йому — насправді, ще й досі належать йому — навіть незважаючи на те, що будиночок явно був покинутий. Щось утримувало його від повернення.
Ще більше загадок.
І все ж це була рідкісна можливість зазирнути всередину такого дивовижного сховища, як це, бо вона не знала, чи випаде їй ще колись така нагода. У цій кімнаті було стільки всього, що їй знадобилися б тижні, аби все це оглянути, і кожна річ, на яку вона дивилася, викликала стільки запитань, що вона навіть не знала, із чого почати.
Найдивовижнішими, звісно, були кристали.
Вони були скрізь — відсортовані за розміром, кольором і — деякі з них були нагромаджені в потрісканих мисках, як купи льодяників, інші дбайливо зберігалися під скляними куполами-дзвіночками в банках.
Одне разюче скупчення блакитних кристалів лежало просто на підлозі, настільки величезними були їхні розміри, і Алізе рушила до них, обережно простягаючи руку, щоб торкнутися їхніх країв.
— Ці порожні, — пролунав голос за її плечем.
Алізе злякано обернулася і побачила, що Кір простягнув руку повз неї; він відламав крихкий шматок каменю, який підняв до світла.
— Вони дуже старі.
— Що означає «вони порожні»?
—їхня магія вже була витягнута. Тепер це лише лушпиння, — він запропонував їй порожнистий шматочок кристалу, і коли вона взяла його, її пальці торкнулися його пальців, і цей коротки й контакт викликав трепет у її тілі. Їй здалося, що вона відчула, як він тихо зітхнув, як стиснув кулак і засунув руки в кишені.
— Боже, звідки у тебе стільки серцевого порошку? — несподівано вигукнув Хазан, розвертаючись, щоб відшукати Кіра в кімнаті. Він тримав скляну банку, наповнену чимось схожим на червоний пісок. — В Ардунії це незаконно.
Кір тільки витріщився на нього у відповідь, потім клацнув зап’ястям, ніби відганяючи муху, і вміст кімнати зник. Вогонь у каміні все ще палахкотів, та вони стояли в порожньому будинку, без жодного предмета меблів на видноті. Все — всі магічні перешкоди — зникли.
Хазан роззявив рота, дивлячись на свої порожні руки. Кір підійшов до центру кімнати з моторошним спокоєм. — Якщо ти готова, — сказав він, кивнувши до Алізе, — я б хотів почати.
Алізе одразу ж відчула нервовий спазм, і впустила маленький шматочок кришталю, намагаючись врівноважитися; глухий дзенькіт пролунав у щойно спорожнілому просторі.
Вона нахилилася, щоб підняти його, усвідомлюючи, що це була єдина річ у кімнаті, яка не зникла. Алізе подивилася в гарячі очі Кіра і зрозуміла, сама не знаючи чому, що він дозволив їй залишити його собі
—Дуже добре, — тихо сказала вона, непомітно заховавши шматочок кришталю в черевик, перш ніж випростатися. — Що мені треба зробити?
— Нічого, — відповів Хазан, який прямував до Кіра. — Поки що нічого. Ця перша частина вплине лише на боржника.
Кір подивився на нього.
—Ти прийшов наглядати?
— Можеш жартувати, якщо хочеш, — серйозно відповів Хазан, — але я буду тут, щоб переконатися, що ти не помреш у процесі.
—Померти? — різко перепитала Алізе. — Таке вже траплялося раніше?
—Так, — відповіли вони обидва одночасно.
—Але...
—Ти нічого не зможеш зробити, якщо до цього дійде, — сказав Кір. — Після того, як клятва вимовлена вголос, магію вже не зупинити.
— Якщо твоя шкіра відірветься від тіла, то, можливо, й ні, але якийсь час ти не зможеш говорити. Якщо з’являться якісь ознаки небезпеки, я втручуся, — Хазан завагався. — Ти впевнений, що зможеш впоратися із чарами, навіть якщо вони тебе катуватимуть? За традицією, такі речі проводить Провидець, оскільки більшість людей не змогли б витримати біль достатньо довго, щоб виконати клятву...
Кір здавався роздратованим.
— Зі мною все буде гаразд.
— Зачекай, — сказала Алізе, намагаючись зберегти спокій. — Я просто... Кіре, а хіба в Тулані прийнято, щоб люди мали такі магічні здібності?
Він завагався, перш ніж сказати:
— Ні. Не зовсім.
— Тоді чи безпечно те, що ти збираєшся робити? Якщо є так багато ризиків, чи не варто нам почекати, можливо, на Провидця? Когось професійно підготовленого?
Він опустив очі в підлогу.
— Я професійно підготовлений.
—Але ж ти не Провидець...
— Ні, — сказав він, піднявши голову. — Я не Провидець.
—Тоді...
— Він навчався в храмі майже сімнадцять років, — повідомив Хазан, дивлячись на Кіра, який застиг на місці. — Його записали до храму у віці трьох років, і він склав попередні обітниці приєднатися до священ-ства, коли йому виповнилося вісімнадцять. Він настільки наближений до Провидця, наскільки це можливо для людини.
Алізе відчула гострий більу грудині, вона була настільки шокована, що ледве знаходила слова.
— Що?
— Провидець? — перепитав Камран, приголомшений. — Він?
— Гадаю, це радше гріхопадіння, — пробурмотіла Худа.
— Ти хотів стати Провидцем? — Алізе похитала головою. їй раптом стало погано на душі. — Боже мій. Твоя мати якось сказала мені, що ти з дитинства займався магією. Повірити не можу, що я тоді не зрозуміла, що вона мала на увазі.
Кір опустив погляду підлогу.
— Я не хочу це обговорювати, — сказав він роздратовано.
—Авжеж, ми повинні це обговорити, — наполягала Худа. — Яке захопливе одкровення. Як би я хотіла випити чашечку чаю...