Страница 79 из 85
проявила рідкісну стриманість і не стала випитувати по дробиці її розмови з Кіром. Замість цього молола жінка посилала їй хитрі, запитальні погляди, на які Алізе відповіла лише один раз, обережно посміхнувшись. Їм так багато треба було сказати, але не було що обговорювати.
Те, що Алізе відчувала до Кіра, почало її лякати, і вона повинна була визнати, що її прихильність до нього була і небезпечною, і безглуздою. З кожним кроком, який вона робила в цю мить, вона робила вибір, щоб виконати незворотну клятву, яка назавжди змінила б їхні життя; вони були б пов’язані хворобливим фіналом, який ніколи не можна було б виправити. Який сенс продовжувати в тому ждусі, катуючи себе за проблиски в його серці, за шматочки його душі, які він ніколи не зможе віддати? Щоб довіряти йому, вона потребувала б відповідей, яких він ніколи не міг дати — адже диявол заборонив йому говорити правду.
Неважливо, що вона все одно хотіла йому довіряти.
Неважливо, що він віддав їй пальто зі свого плеча, що її вже тоді зігрівало його тепло, а в голові паморочилося від стійкого запаху його шкіри. Неважливо, що зараз вона дивилася на нього з тугою, яка була для неї настільки ж болючою, наскільки й заплутаною.
Алізе прийняла рішення, і вона не зійде з обраного шляху. Вона була народжена, щоб вести свій народ до свободи, щоб захистити його від жорстокості світу, який прагнув його спотворити і знищити. Ніщо інше не могло мати значення. Вона мусила прийняти як факт, що іноді революція вимагає темряви в обмін на світло.
Сьогоднішній вечір був тому доказом.
Кір зупинився перед дверима будиночку, потягнувся до ручки, коли раптом завагався, а потім обернувся і подивився на їхню невеличку компанію.
—Хтось із вас раніше стикався з магією?
—З магією? — перепитала Худа. — Ви маєте на увазі той жахливий трюк, який ви провернули, і через який я втратила голос?
—Або коли ти залишив принца паралізованим, — додав Хазан, — і напівмертвим у його власному домі?
— Виродок, — пробурмотів Камран.
— Я маю на увазі органічну магію, — незворушно сказав Кір. — Ви коли-небудь відчували її в чистому, необробленому вигляді?
— Ні, — відповіла Алізе, відчувши, як її пронизало занепокоєння. — А що?
Він похитав головою, заходячи до будиночку.
— Це може бути трохи лячно, якщо ви цього не очікуєте. Не лякайтеся.
Він повернув ручку, штовхнув двері, і в темряву хлинув потік теплого мармурового світла, огорнувши їх усіх ніжним сяйвом. Кір відступив убік, щоб пропустити Алізе вперед, і коли вона переступила поріг, у неї перехопило подих від здивування.
Вони увійшли до кімнати з високими стелями, підтримуваними важкими дерев’яними балками, аромат землі і парфумів ударив їй в обличчя. Природа проштовхувалася всередину, вилазячи ліанами з тріщин у кам’яних кутках і повзучи до підлоги, яка була вкрита масивним, багатобарвним килимом, місцями обшарпаним, а місцями засмальцьованим. У каміні, такому великому, що вона могла б у ньому стояти, палахкотів вогонь, і Алізе здригнулася від раптового тріску поліна, вчасно відскочивши вбік, щоб її спідниця не вхопила вугілля, що відлетіло. Повітря було густим, коли вона просувалася вглиб простору, наче вона пробиралася крізь розріджену воду. Це не було неприємно, лише затуманювало свідомість, і коли вона поборола тремтіння від тривоги, то розслабилася, насолоджуючись цим відчуттям.
Із цікавості вона притиснула палець до повітря і відчула трепет опору, такий м’який, що нагадував пухкенькі щічки малих дітей. Алізе заціпеніло роззирнулася довкола, охоплена дивним відчуттям, що якщо вона дозволить собі впасти, то попливе.
Стіни були заставлені розрізненими шафами і дерев’яними полицями, обтяженими запиленими книжками, конічними свічками, різноманітним глиняним посудом і десятками запечатаних баночок різного розміру, яскравий і незнайомий вміст яких нагадував комору аптекаря.
Хазан зняв з полиці одну з таких баночок, покрутив її в руках і тихо промовив:
— Я не бачив срібного попелу вже багато років, — він «підняв очі на Кіра. — Що це за місце? Це все твоє?
Кір лише відвів очі і сказав:
— Я буду готовий за хвилину.
Він дозволив їм оглянути будиночок без подальших коментарів, хоча Алізе уважно спостерігала за ним. Погляд його очей був невиразним, коли він перетнув кімнату до зачиненої шафи, притиснув руку до дерева і відступив назад, коли серія замків зі звуком відімкнулася. Дверцята зі скреготом відчинилися, і він швидко дістав щось зсередини, поклав у кишеню і зачинив відсік. Він ще раз притиснув долоню до дерева, знову запечатуючи двері.
Алізе з трепетом спостерігала за тим, як він це робить, бо коли вона знову перевела погляд на кімнату, то зрозуміла, що продовжує його недооцінювати. Вона думала, що вже дала Кіру більше, ніж він заслужив по праву, але тепер побачила, що навіть не осягнула всієї глибини його особистості. Насправді, чим більше вона дізнавалася про Кіра, тим менше розуміла його; він був як пункт призначення вдалині, який відсувався все далі і далі, по мірі наближення до нього.
Безумовно, жодна звичайна людина не знала такої магії.
— Ого, — прошепотіла Худа, яка стояла перед масивним робочим столом, що простягався на всю довжину кімнати. На його обвітреній стільниці лежали різноманітні інструменти та предмети, серед яких були потріскані ступка і товкач, стос поїдених міллю книг, стос зім’ятих паперів і засохлі чорнильниці. Алізе підійшла ближче до столу і здула шар пилу зі стелажа зі скляними флаконами, блискучі рідини ювелірного відтінку жадібно хлюпотіли в їхніх ємностях.
—Ха, — сказав Камран, який зняв з полиці книжку дитячих віршиків. Він з неохотою посміхнувся, перегорнувши старий шкіряний том у руках. — Мій батько читав мені ці історії.
— Справді? — Худа підійшла до нього, коли він розгорнув книгу, ставши навшпиньки, щоб зазирнути через його плече. — Але ж, Камране, ці малюнки жахливі.
—Тому вони йому й сподобалися, — сказав він, сміючись, перегортаючи сторінку.
Худа побачила наступне зображення і затамувала подих, відсахнувшись від нього та схрестивши руки.
— Я б ніколи не стала читати такі жахливі книжки своїм дітям.
Камран похмуро закрив книгу і повернувся до неї обличчям.
— Ви критикуєте мого покійного батька?
— Гадаю, що так.
— І чому я маю я терпіти вашу зухвалість, ніби мене цікавить, як ви можете виховувати своїх гіпотетичних дітей — набуття яких, мушу зазначити, спершу вимагатиме від вас переконати якогось чоловіка надовго