Страница 77 из 85
— Ти справді захищатимеш його? — промовив Камран, не звертаючи уваги на це, звертаючись до неї. — Це висока міра твого милосердя, що ти пожаліла таку зіпсовану людину, як він, але я благаю тебе не шкодувати більше про його нечисту душу. Мені байдуже, навіть якщо Ібліс щовечора смажитиме його на вертелі. Він сам поставив себе в таку ситуацію — він капітулював перед дияволом, він продав себе темряві, — Камран широко жестикулював. — Ось наслідки. Він втратить Тулан, який ми з радістю отримаємо після його смерті. Я відмовляюся шкодувати про те, що скористався чужою дурістю.
— Що ж, — сказав Кір, глибоко зітхнувши. — Як би мені не було приємно слухати про твої плани бенкетувати на моєму трупі, я втомився від цієї розмови.
Алізе похитала головою.
— Кіре, будь ласка, я не поділяю його почуттів.
— І я не хочу це обговорювати, — тихо промовив він, відвертаючись. — Вже пізно, і я краще повернуся до справи.
—Так, — сказала вона, вагаючись. — Звісно...
— Ваша величносте, — сказав Хазан. — Невже цей жахливий вчинок має бути зроблений саме сьогодні, коли ви щойно повернулися до нас? Чи не могли б ми взяти більше часу, щоб обміркувати інші можливі варіанти?
Алізе важко зітхнула, заплющивши очі на мить, перш ніж повернутися до свого друга.
— Які варіанти, Хазане? Які у мене ще є варіанти? Я вже місяць, як зникла безвісти. На мене вже було скоєно замах. Сьогодні у нас зібралося сімдесят тисяч джинів, але незабаром це число подвоїться, і ще раз подвоїться. Що тоді? — вона похитала головою. — Мені вічно мовчати? Чи я маю блукати залами цього замку, дозволяючи моєму народові знемагати без керівництва, без відповідей, без надії?
А як щодо зовнішнього тиску, з яким стикається Тулан? Як щодо потреб Ардунії? Ми не можемо залишатися тут, у ній проміжній точні, вічно. Очевидно, що Камран повинен повернутися додому, щоб вирішити проблеми, які він залишив по собі; Худа і Дін мають сім’ї, які чекають на них...
— О, будь ласка, не поспішайте через нас, — втрутилася Худа. — Я не маю жодного бажання бачити свою сім’ю, а Дін, взагалі-то, зараз переживає не найкращі часи, і хоча він не обговорює деталі, але, здається, теж не дуже поспішає...
—Так, дякую, Худо, — тихо промовив Хазан.
Алізе знову зітхнула.
—Мене вбиває, що я ще не готова до лідерства. Що мені нічого сказати, що я можу запропонувати лише порожні обіцянки. Мені потрібна корона, Хазане, і вона потрібна мені зараз. Ми з Кіром це обговорили, і через два дні ми одружимося.
— Через два дні? — Хазан зблід, його очі були широко розплющені від потрясіння. Навіть Камран різко повернувся, щоб подивитися на неї.
—Так, — спокійно сказала вона. — Два дні. Я хочу повернутися до Ардунії одразу після весілля.
— Що? — запитав Кір, випроставшись. — Ти не казала...
— Це означає, що йому доведеться поїхати з нами, — сказала Худа. — Правильно? Якщо клятва на крові зробить так, що він не зможе розлучитися з нею, то він буде змушений повернутися до Ардунії разом з нами, чи не так?
—Так, — похмуро відповів Камран.
— Ваша величносте, — сказав Хазан, який ще не був переконаний. — Ми можемо вирушити в похід догір Ар’я просто зараз — вам не обов’язково спочатку одружуватися.
Ми можемо вирушити до Ардунії вже завтра...
— Ні, — сказала вона. — Я мушу захистити свою корону перед від’їздом з Тулану. Я повинна знати, хто я і де буде мій дім. Я не можу залишити свій народ без прояву віри; мені потрібно, щоб вони вірили, що я повернуся — що я не покину їх. Це мій шлях.
Хазан стояв перед нею, від здивування він був абсолютно нерухомий, і Алізе зрозуміла, що вона виграла битву, бо у відповідь він лише важко зітхнув. Наосліп Хазан відступив, опустившись на найближчий стілець.
—Я розумію, — прошепотів він. — Ненавиджу це, але розумію.
—Чудово, — сказав Кір, і це слово було пронизане жаром. — Ми нарешті закінчили? Чи будуть ще дебати? Будь ласка, дайте мені знати зараз, щоб я міг запланувати час, щоб втратити рештки мого розуму.
— Ні, — м’яко сказала Алізе. — Ми закінчили.
Тоді він подивився на неї, нарешті подивився на неї довше, ніж на долю секунди, і вона з подивом побачила в його погляді щось, дуже схоже на страх. Її серце розривалося від побаченого, і вона інстинктивно рушила до нього, коли він раптом розвернувся і пішов геть. У мовчазній розгубленості вона спостерігала, як Кір підійшов до дверей у задній стіні і штовхнув їх, щоб впустити нічне повітря.
Алізе застигла, а потім затремтіла.
— Що ти робиш? — запитав Хазан, який підвівся на ноги. — Хіба ти не будеш проводити церемонію тут?
— Ні, — відповів Кір, і його голос був глибоким і похмурим. — Я не хочу, щоб на мої книги потрапила кров.
І він вийшов назовні.