Страница 76 из 85
—Завжди! — вигукнув Хазан. — Завжди буде важко! Найгірше на початку, так, спочатку біль розлуки буде нестерпним — і, можливо, за кілька днів ти зможеш стояти від неї за десяток кроків без бажання встромити собі кинджал у череп. За кілька місяців, якщо пощастить, ти зможеш витримати відстань у пшеничне поле — але ніколи не зможеш розлучитися з нею надовго. Поки ти не сплатиш свій борг, ти більше ніколи не будеш незалежним. Це сама природа клятви на крові — тримати боржника прикутим до свого кредитора, і я в жаху від того, що ти погодився на таку магію, не знаючи фактів.
— Я знаю факти, — похмуро відповів Кір. — У мене просто немає вибору. Мій борг перед нею — моя смерть. Коли це буде зроблено, я теж помру.
— Кіре, — прошепотіла вона. — Ти впевнений...
— Це єдиний спосіб, — сказав Камран. — Ми не можемо довіряти йому без клятви. Ти не можеш вийти за нього заміж без гарантії...
—Тоді, можливо, їй взагалі не варто виходити за нього заміж! — несамовито вигукнув Хазан. Він намагався заспокоїтися, а потім звернувся до Алізе: — Невже це справді так необхідно, щоб ви вийшли за нього заміж, ваша величносте? Невже ви не можете погодитися на пропозицію Камрана, коли вже він запропонував вам руку і серце...
— Звідки ти це знаєш? — Алізе подивилася на Кіра, чиє тіло закам’яніло, навіть коли він мовчки дивився в підлогу.
— Я не... я нікому не казав...
— О, моя люба, ми давно вже знаємо про його наміри, — сказала Худа, обійнявши її за плече. — Принц говорить про це лише всього кілька тижнів.
Алізе подивилася на Камрана, на його твердий погляд, і в голові у неї помутніло.
— Пробач мені, — сказала вона йому. — Але я ще не прийняла рішення щодо... тобто, я лише знаю, що якщо я не вийду заміж за Кіра, диявол так чи інакше вб’є його, — серце у неї стиснулося в грудях, голос стих до шепоту. — Він приречений померти так чи інакше.
— Саме так, — незворушно відповів Камран. Він повернувся до інших. — Якщо він все одно помре, то чому б їй не піти з призом? Я вже порадив їй прийняти пропозицію...
—Ти порадив їй? — похмуро сказав Кір, і його очі спалахнули нестримною ненавистю. — Ти маєш на увазі, що порадив їй вийти за мене заміж? — це був перший раз, коли Кір звернувся до Камрана, його голос був таким важким від ненависті, що випромінював напругу по всій кімнаті.
—Так, — відповів Камран, в очах якого з’явився насмішкуватий вираз. — Я заохочував її не втрачати можливості отримати нагороду за твоє вбивство.
— Принаймні я маю що їй запропонувати. А ти наважився пообіцяти їй королівство, яке ще не успадкував. Порожні обіцянки вигнаного принца, який, можливо, ніколи не стане королем.
Камран заціпенів.
Кір вивчав його, його голос був м’яким і вбивчим, коли він сказав:
—Ати думав, що я не дізнаюся, що насправді сталося, коли ти покинув Ардунію? Мені байдуже, що пишуть газети про твою популярність у масах. Твої Провидці не вважають тебе гідним трону.
— Що? — перепитала Алізе. — Невже це правда? Камран ступив крок уперед, маючи вбивчий вигляд. — Я не знав, що ми ділимося секретами, — сказав він до Кіра. — Можливо, ти хочеш пояснити всім, чому одного разу я знайшов тебе на землі серед ночі, ти був весь у крові, і ледве міг розплющити очі?
Кір напружився, і Алізе розпачливо зітхнула.
— Скільки у тебе ще ворогів? — запитав Камран. — Скільки ще огидних вад? Ти проводиш ночі в азартних іграх? В обіймах повій? Ти настільки розбещений, що не маєш захисту від насильства головорізів, навіть будучи королем...
—Досить, — сказала Алізе, відчуваючи рідкісний спалах гніву. Вона, яка точно знала, чому таке сталося з Кіром, не могла більше слухати ці наклепи. — Ти обмовляєш його характер, не володіючи фактами...
— Його характер? — Камран був приголомшений. — Який характер? Він убив власного батька заради корони! Він убив мого діда. Вбив наших Провидців! Я маю підстави підозрювати, що він засилає шпигунів до Ардунії вже кілька місяців — він не згадував про це? Він якось пояснив заслання таємних місій в нашу імперію? А те, що він порушив угоди Нікса, провівши магічні кордони між нашими землями? Кожна його дія — маніпуляція! Кожне його слово підбирається в гонитві за власними інтересами. Одному Богу відомо, що ще він накоїв за своє розбещене життя!
Алізе вбирала в себе ці жахливі факти, відчуваючи лють від того, що не може їх заперечити, що Кір відмовляється говорити про свого батька, пояснювати свої вчинки. Вона не знала про шпигунів, і коли вона подивилася на Кіра, щоб побачити його реакцію на це нове звинувачення, то побачила, що він незворушно втупився в стіну.
Він не зробив жодного зусилля, щоб спростувати звинувачення, і все ж ці твердження йшли врозріз із усім, що вона про нього знала; насправді він не справляв на неї враження людини, яка діє лише у власних інтересах. Напружений момент надихнув її на спогад про те, що коли вона вперше прибула до Тулану, то попросила Кіра розповісти їй про його угоду з дияволом, а він відповів: «Я маю прожити достатньо довго, щоб здійснити дещо важливе. Після цього моє серце, що б’ється, зовсім не матиме значення. Ти навіть не уявляєш, що стоїть на кону. Моє життя — найменше із цього».
Носта підтвердила, що це правда.
Алізе не могла вирішити, чи була вона дурною, чи дуже проникливою, коли думала, що в Кірі має бути щось більше, ніж його вчинки. Вона відкрила для себе, що він занадто розумний, занадто розсудливий. Він був стриманим і вдумливим, але багато чого про себе видав у ті маленькі, людяні моменти, які вони розділили між собою. Той, хто володіє таким ретельним самоконтролем, міркувала вона, ніколи не втратить голову настільки, щоб вчинити бездумне насильство. І справді, тепер їй здавалося дивним, що він уклав угоду з дияволом, бо Кір, здавалося, не,мав жодних матеріальних бажань, жодного інтересу до прибутків світу — і, що ще гірше, він не отримував від Ібліса нічого, окрім мук. Де ж була винагорода за його угоду? Її зводило з розуму те, що вона не могла цього збагнути.
— Проте, — сказала вона нарешті. — Його катував диявол — я знаю це, бо сама бачила, як це було...
— Не будемо це обговорювати, — сказав Кір, кинувши на неї виразний погляд. — Думка цього нікчемного правителя нічого для мене не означає.