Страница 75 из 85
десяток з яких увійшли до зали лише в останні секунди. Чим довше вони стояли тут, тим більш ефектним видовищем вони ставали. Шепіт навколо них здіймався, наче буря.
—Ходімо, — сказав Хазан, поклавши руку їй на плече.
—Так, — розгублено відповіла Алізе. — Так, нам треба йти. А то запізнимося.
—Запізнимося? — Камран і Худа одночасно обернулися до неї.
Поруч із нею застиг Хазан.
— Куди запізнимося, ваша величносте?
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ
КОЛИ ВОНИ ШТОВХНУЛИ важкі двері до бібліотеки, Алізе відразу зрозуміла, що він всередині. Вона відчувала Його якимось чином, ніби її магнітом притягувала його присутність. Вона впевнено рушила незнайомим простором, печерними кімнатами, освітленими теплим світлом.
— Сюди, — прошепотіла вона.
— Ви впевнені? — прошепотіла Худа у відповідь. — Боже мій, вночі в цій кімнаті ніби привиди ходять.
—Мабуть, вас шукають, — промовив Камран напівголосно.
Худа затамувала подих.
—Може, ви...
—Досить, — різко сказав Хазан. — Цього вечора тримайте свої дурниці при собі, інакше я кину вас обох у підземелля.
— Ви не маєте права так чинити, — заперечила Худа.
— Ви думаєте, що Кір відмовить мені в такому проханні?
Худа зробила ображений вигляд, і Алізе не втрималася від посмішки.
Зрештою, вони вчотирьох попрямували до бібліотеки, бо коли Алізе туманно пояснила, що Кір чекає на неї, Хазан незрозуміло чому розлютився, Камран категорично відмовився відходити від неї, а Худа запитала:
— Може, мені взяти із собою метальні зірки?
Вони йшли, і над ними здіймалися величні полиці, запах старих книжок і потертої шкіри наповнював її голову. Це була улюблена кімната, явно призначена для чогось більшого, ніж просто для показу, заставлена потертими стільцями і вистелена килимами. Просуваючись далі, Алізе побачила її серце: в кінці розташовувався окремий простір з величезним незапаленим каміном, навколо якого стояла ціла колекція плюшевих диванів і низьких столиків, освітлених золотистим світлом світильників, що стояли поруч. Задня стіна, однак, була шедевром зі скла: масивні вікна та двері виходили на пустир, увінчаний яскравим місяцем, сяйво якого кидало неземне проміння на одиноку постать.
Притулившись до каміна, стояв Кір.
Його яскраве волосся сяяло на тлі темного одягу, як запалений сірник; він випромінював силу та шляхетність навіть у спокої, його погляд був майже млявим, коли він дивився, як вони увійшли. Спочатку він подивився на Алізе, але найдовше він дивився на Камрана, і обидва чоловіки обмінялися поглядами, які були дуже близькі до ненависті, навіть попри те, що вони мовчки кивнули один одному на знак поваги.
Алізе довелося змусити себе відійти назад, щоб дати Кірові більше місця. Вона відчувала себе краще, коли між ними була дистанція, коли її розум міг думати за межами того простору, який він займав у ній. Навіть зараз вона боролася за самовладання. В її замерзлому тілі зібралося стільки тепла, скільки не було ніколи в її житті, шалена жага наростала в ній, прискорено прибігаючи по шкірі.
Вона намагалася не дивитися на його рот, який знову і знову притягував її погляд; намагалася відігнати від себе спогади про його слова, які вона ще й досі не усвідомила.
Все, — сказав він. — Я хочу все.
Раптом вона здригнулася, відчувши чиюсь руку на своїй талії, і піднявши очі, побачила, що Камран знову стоїть поруч із нею. Це сталося вже двічі, і в її затьмареній свідомості це викликало занепокоєння, бо він, здавалося, думав, що вона вітає ці власницькі дотики, незважаючи на те, що між ними не було жодного взаєморозуміння. їй потрібно було якомога швидше відвести його вбік і дати зрозуміти, що вона ще не прийняла рішення щодо його пропозиції. Насправді, вона не думала, що зможе обдумати його пропозицію, доки не вирішить нагальні проблеми, що стояли перед нею.
— Ви спізнилися, — сказав Кір без жодних передмов, відійшовши від каміна. Він наближався до них, як привид, його рухи були повільними і плавними. Його очі, як їй здалося, були майже гнівними — але вона зморгнула — і він знов здавався незворушно спокійним.
— Ваша величносте, — сказав Хазан, звертаючись до неї. — Можливо, тепер ви скажете нам, чому ми зібралися тут.
Кір зупинився.
—Ти не сказала їм?
— Я не хотіла, щоб нас підслухали слуги, — пояснила Алізе, озираючись на інших. Вона перевела подих. — Що ж, добре. Я привела вас сюди, бо ми вирішили виконати клятву на крові сьогодні ввечері.
Худа придушила легкий крик.
—Ти сучий син, — сказав Хазан, підкрадаючись до Кіра, наче хотів його вбити. — Як ти смієш — вона щойно опритомніла, не встигла прийти до тями, не встигла побути у спокої...
—Хазане, будь ласка, це був мій вибір, я погодилася...
— Клятва на неї не вплине, — сказав Кір здавленим голосом. — Я єдиний, хто нестиме тягар болю.
Хазан зупинився.
—Ти коли-небудь бачив на власні очі наслідки клятви на крові? — він жестом показав на кімнату. — Чи ти тільки читав про це у своїх дорогоцінних книжках?
Кір кам’яним поглядом втупився в Хазана.
— Я багато читав про це. Я чув особисті розповіді Провидців — я цілком здатний...
—А я бачив це на власні очі! — вибухнув Хазан. — Ти думаєш, що це проста справа? Ти віддаси частку своєї душі, своєї волі...
—Я добре усвідомлюю...
Хазан знову повернувся до Алізе, благаючи її.
— Ваша величносте, ви повинні зрозуміти — ціна такої магії занадто висока. Як тільки це буде зроблено, ви станете власницею його частки. Ви будете носити його із собою, як мертвий вантаж; він буде фізично нездатний бути окремо від вас...
— І їй доведеться вбити його, щоб покласти цьому край, — це сказав Камран, який якось наблизився до неї. — Я не бачу в цьому нічого поганого, Хазане.
— Що ти маєш на увазі, — сказала Алізе, в той час як її думки шалено розбігалися, — що він фізично не зможе розлучитися зі мною? Я знала, що існує прив’язка, але не думала, що вона проявляється в такому буквальному сенсі.
— Так, ваша величносте, — сказав Хазан, який, здавалося, відчув полегшення від свого потрясіння. — Це нещадний зв’язок, який протягом історії використовували лише найвідчайдушніші істоти, із сумними наслідками для обох сторін...
— Він перебільшує, — втрутився Кір. — На початку, так, буде важко, саме тому я і просив зробити це якомога швидше...