Страница 73 из 85
Він знову похитав головою.
— Я можу все зробити сам.
Ще одна шокуюча новина. Клятви на крові вимагали настільки просунутого чаклунства, що Алізе ніколи не чула, щоб його виконував хтось, хто не належав до священнослужителів.
— Справді?
—Так.
Вона довго мовчала, перш ніж сказати:
— Кіре, ти що, ніколи не скажеш мені правду?
Він здригнувся, піднявши голову, щоб показати неприхований страх.
— Правду про що?
— Про те, хто ти є насправді. Ти стільки всього мені не розповідаєш — стільки всього, що це просто безглуздо.
Щоразу, коли я з тобою розмовляю, у мене виникає де далі більше запитань.
— Ти думаєш, що я тобі брехав?
— Так, — сказала вона і зробила паузу. — Але у мене є дивне відчуття, що ти брехав про те, який ти жахливий.
Кір майже посміхнувся, хоча ця посмішка була обтяжена невисловленим горем.
—Дай мені двадцять хвилин, — сказав він. —Мені потрібно дещо підготувати.
—Ти не хочеш звернути уваги на те, що я щойно сказала?
Він підійшов до вхідних дверей, які відчинив плавним рухом, відсунувшись убік, щоб вона могла вийти.
Вона пильно подивилася на нього.
—Ти хочеш, щоб я пішла?
В його очах була слабкість, коли він сказав:
— Ні.
— Кіре...
— Нам знадобиться щонайменше троє свідків, — сказав він, опустивши голову. — Хоча я впевнений, що ти без проблем переконаєш своїх друзів подивитися на мої страждання.
Алізе нахмурилася, потім заціпеніло рушила до дверей, її спідниці шурхотіли по підлозі. Вона зупинилася перед ним, їхні тіла були на відстані лише однієї витягнутої руки, і вона розглядала його груди, потім горло, щелепу, вигин його губ. її голос трохи тремтів, коли вона сказала: — Ти не можеш просто не звертати уваги на те, що я кажу, і сподіватися, що це минеться.
— Зустрінемося в бібліотеці внизу, — сказав він.
Те, що вона зробила далі, було несвідомим; вона не хотіла торкатися його, не зовсім. Насправді, вона навіть не пам’ятала, як піднімала руку до його тіла. Вона пам’ятала лише м’якість його светра, тепло і твердість його торсу під ним, а потім полегшення, п’янке полегшення, коли він нарешті доторкнувся до неї, коли він зі страждальницьким звуком провів руками по її тілу, його долоні знайшли її крізь тонку тканину сукні, перш ніж він обхопив її стегна, вона стримала крик, злякавшись, коли двері грюкнули, і з подивом виявила, шо її притиснули до них, утримуючи на місці своїм гарячим тілом, його груди здіймалися з такою силою, що, здавалося, відбивали безлад у її грудях. Він здавався диким і ледве тримався на ногах, наче зусилля втримати себе на місці вбивали його.
—Ти не знаєш, що робиш, — сказав він, і його голос був таким хрипким, що його неможливо було впізнати. — Ти не знаєш, чого я хочу від тебе, янголе. Ти навіть уявити собі не можеш.
— ЇТІ.о ти маєш на увазі? — вона витріщилася на нього, її серце калатало в грудях. — Чого ти хочеш?
Його очі, здавалося, затуманилися, блакить райдужної оболонки потемніла, і він нахилив голову, майже торкаючись її губ на видиху, а його тіло затремтіло.
—Все, — прошепотів він, раптово відпускаючи її, відступаючи назад, ніби вона пронизала його лезом. — Я хочу все.
Алізе здалося, що її тіло розплавилося. Попри весь мороз у її жилах, вона ніколи не знала такого жару, ніколи не відчувала такого відчаю. А він так і не поцілував її.
Вона видала задиханий, болісний звук.
— Побачимося внизу, — сказав він, дивлячись у підлогу. — Двадцять хвилин.
Цього разу вона вибігла без жодного слова.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
— І ЩО? — ХУДА ЧЕКАЛА на неї внизу сходів. — Як все пройшло?
Алізе продовжувала йти, відвернувши очі, навіть коли Худа погналася за нею. Її трусило. Вона почувалася недобре. Вона не була готова говорити, і не знала, що робити зі своїм серцем, яке так сильно билося в ребра, що, здавалося, на них можуть з’явитися синці.
—Добре, — сказала вона. — Все пройшло добре.
—Добре? Що ви... Боже, подивіться на своє обличчя, — задихалася Худа. Вона зупинила Алізе на місці, тримаючи її на відстані витягнутої руки для огляду. — Що він з вами зробив?
— Що? — Алізе, яка відчувала себе безпідставно роздратованою цим питанням, подивилася в карі очі Худа. — Що ти маєш на увазі?
— Він намагався зробити вам боляче? — вона знову затамувала подих. — Він був жорстоким? Я знала, що не варто було вам ходити туди самій, я намагалася вам сказати...
— Ні, він не намагався зробити мені боляче, — сказала вона, вимовивши ці слова з більшим запалом, ніж хотіла, і пошкодувала про це в ту мить, коли побачила здивування на обличчі Худи.
— Вибач мені, — сказала вона. — Я не збиралася спрямовувати свій гнів на тебе. У мене був важкий день.
Худа відразу пом’якшала, її очі стали важкими від співчуття.
— Звісно, люба. Я розумію.
Алізе ще ніколи не була в такому поганому настрої.
Вона відсахнулася від Худи, обхопивши себе руками. Вона почувалася розчарованою і збентеженою; вона хотіла, щоб світ навколо неї набув сенсу, але цього не сталося. Адже Кір вважався злом. Вона хотіла, щоб він поводився зле. Він не повинен був бути добрим, шанобливим і уважним. Він був людиною, яку вона мала вбити без докорів сумління.
Вона не мала права втрачати голову. Вона не повинна була відчувати себе так, ніби всередині неї була відкрита рана, ніби їй хотілося сісти і заплакати.
Почуття небезпечно наближалися до смутку.
Вона наосліп рушила коридором, не знаючи, куди прямує. Вона не хотіла, щоб він помер. Вона не хотіла виконувати клятву на крові. Вона не хотіла вбивати його. Бібліотека. Де тут була бібліотека? Чи потрібно буде їй його вбивати? Так, вважала вона, бо якщо не вб’є його, то залишиться дружиною людини, пов’язаної з Іблісом, а це означає, що вона ніколи не зможе повністю довіряти йому; він може одного дня заподіяти їй шкоду, тільки щоб догодити дияволу — сам Кір не заперечував такої можливості. З іншого боку — Камран запропонував їй одружитися, чи не так? Це була цікава альтернатива, але тоді їй довелося б бути одруженою, назавжди, з Камраном — що, хоч і не було такою страшною перспективою, але викликало у неї відчуття певного страху. Проте, якщо вона вийде заміж за Камрана, можливо, Кір не помре. Хоча ні, це було б неправильно, адже диявол все одно його вб’є, чи не так? І чи захоче Камран одружитися з нею, якщо вона не матиме дорогоцінного скарбу Тулану?