Страница 72 из 85
— Безумовно, потрібно буде вжити певних заходів. Я розумію, що може бути важко публічно одружитися — я не уявляю, як ми можемо забезпечити таку подію, — але якщо це можливо, я хочу, щоб свідками були мої люди. І, можливо, ми б могли з’їсти невеликий торт? Думаю, Оміду це сподобається. І персонал, напевно, теж буде радий...
— Ні.
Вона здивовано витріщилася на нього.
— Ні? Ти не хочеш торт?
— Ні, — сказав він роздратовано. — Я не хочу торт.
—Дуже добре, — сказала вона, і опустила очі. — Я сама ніколи не їла торт. Я не знаю, чи це добре, але оскільки це традиція на весіллях глиняних, то я припустила...
—Ти ніколи не їла торт? — сказав він, і його голос раптом став похмурим.
— Мої батьки не вміли ні готувати, ні пекти, — тихо відповіла вона. — А пізніше, звісно, — вона відвела погляд, — така розкіш була мені недоступна, — вона глибоко зітхнула, змушуючи себе знову прояснитися, коли знов зустрілася з ним поглядом. — У будь-якому разі, можливо, замість цього ти погодишся вдягти щось інше, окрім цієї чорної уніформи...
— Ні.
— Кіре...
— Ні.
— Я не розумію, — сказала вона. — Це була твоя ідея, ти хотів одружитися.
— Ти намагаєшся покарати мене за щось? — сказав він, і його голос підвищився від болю. — Ти справді думаєш, що я здатен прикидатися, що день нашого весілля — найщасливіший день мого життя?
Вона спробувала зберегти самовладання, зібралась з духом і промовила:
—Чи не хочеш ти натомість зганьбити мене передусім світом, зробивши вигляд, що одруження зі мною — це рутинна справа? Хочеш провести день нашого весілля в поганому настрої і в похоронному одязі? Хочеш, щоб твої домашні повірили, що ти мене ненавидиш і відмовляєш їм навіть у шматочку чогось солодкого на мою честь?
Вона побачила, як боротьба покинула його тіло, почула його нестійкий видих.
— Гаразд, — сказав він, і це слово прозвучало так тихо, що було майже як шепіт. — Роби, що хочеш.
—Дякую.
Він знову глибоко зітхнув, цього разу відвернувшись від неї і провівши руками по обличчю. Його самовладання, здавалось, руйнувалося, бо він майже помітно тремтів; але з кожною секундою Алізе теж відчувала, як слабшає в нього на очах. Між ними виникла безсумнівна теплота, електричний потяг, якому їй не вистачало сил протистояти. Вона навіть не усвідомила, що наблизилася до нього, поки він раптом не відступив, його очі поглинали її, коли вона наближалася, темніючи від бажання, настільки відчутного, що вона почувалася так, ніби він роздягав її догола.
Нарешті, вона побачила відблиск реальності в його погляді, і їй стало важко дихати, дивлячись на нього.
— Кіре...
—Ні, — різко сказав він. — Не роби цього.
Вона зупинилася на місці, тепер їх розділяли лише лічені сантиметри.
— Не робити чого?
—Алізе, — сказав він. Його груди здіймалися, тіло застигло від напруги. — Будь милосердною.
Ці слова запалили в ній небезпечний вогонь.
Вона наказала собі відступити, але раптом відчула, що не може поворухнутися. Тепер вона була в його орбіті, так близько, що могла бачити гострі візерунки його мідних вій, її голова була сповнена чуттєвих спогадів. Їй хотілося доторкнутися до нього, відчути тепло його шкіри.
Вона знала, яким було його тіло під цим одягом, скільки сили і пристрасті він тримав у собі на припоні. Це було одкровенням, яке вона ніяк не могла розгадати в Кірі: те, що він так ретельно контролює своє тіло, що він надзвичайно дисциплінований. Бажання Кіра було палючим, як літня спека; вона відчувала себе у відчаї під його впливом, але він жодного разу не торкнувся її тіла. Він ніколи не цілував її, ніколи просто не вимагав того, чого хотів. Не так, як колись Камран.
Це було справді захопливе відкриття — адже королівські особи, настільки просякнуті надмірною розбещеністю, рідко вміли собі в чомусь відмовити. Працюючи в багатьох відомих будинках, Алізе не із чуток знала, що багаті й титуловані люди були найгіршими ненажерами. При першій зустрічі з Кіром вона була настільки зосереджена на його уявній жахливості, що не помітила суперечностей у його королівському характері.
Його скромна присутність викликала подив: простий одяг, повна відсутність коштовностей і прикрас, навіть те, як він доглядав за власним драконом. Ще цікавіше було те, що його ніхто не супроводжував, не було свити, що ходила б за ним по п’ятах, не було снод, що припадали б до його ніг. Але, мабуть, найдивовижнішим було те, що слуги не тремтіли перед ним, не падали на коліна в його присутності.
Вона здивувалася цьому усвідомленню і дуже обережно відступила назад, залишивши між ними щонайменше два кроки.
Здавалося, що ця відстань нічого не дасть.
Греблю прорвало, і її вже не відремонтувати. Зник його зовнішній спокій, його очі тепер горіли вогнем болю і жаги. Чим довше вона дивилася на нього, тим невпевненіше себе почувала, і незабаром жар між ними досяг небезпечної температури, а її власні переживання стали настільки гострими, що їй відчайдушно захотілося сісти. Алізе хотіла полегшення, якого не розуміла, хотіла чогось від нього, чого не могла назвати. Всі її почуття були настільки загострені, що вона боялася, що може закричати, якщо він хоча б наблизиться до неї.
— Кіре...
—Ми виконаємо клятву на крові сьогодні ввечері, — сказав він, відвертаючись від неї.
— Що? — вона кліпнула очима; голова її пішла обертом.
— Якщо ми хочемо одружитися дуже швидко, ми не повинні зволікати, — його голос був грубим, і він зробив паузу, щоб відкашлятись. — Я б хотів мати кілька днів, щоб прийти до тями перед церемонією.
Ця шокувальна заява справила саме той охолоджувальний ефект, якого потребувала Алізе. Це була крижана ванна реальності, про яку вона майже забула.
Клятва на крові була морально неприйнятною, і все ж вона не бачила способу обійти це положення за даних обставин. Це був єдиний спосіб бути впевненою, що Кір дотримається своєї частини угоди.
— Я ніколи раніше не бачила, як це робиться, — сказала вона, схвильовано протверезівши. — Я тільки чула історії. Тобі буде дуже погано?
Він опустив очі в землю і тихо промовив:
— Наскільки я розумію, на початку буде дуже боляче.
—А потім стане краще?
— Це залежить.
— Від чого?
Він похитав головою, все ще уникаючи її погляду.
— Ці деталі не мають великого значення. Якщо ти не проти, я хотів би виконати клятву сьогодні ввечері.
Вона спробувала налаштуватися на цю пропозицію.
— Нам знадобиться Провидець, чи не так? Чи не запізно?