Страница 71 из 85
У відповідь він лише зітхнув, відвівши очі до одвірка. Вона почекала хвилину, щоб він заговорив, і коли Кір нічого не сказав, то була вражена. Дівчина усвідомила з моторошним, колючим приниженням, що очікувала від Кіра великих емоцій, коли він побачить її. Вона очікувала, що він запитає про її здоров’я, висловить радість з нагоди її одужання, висловить занепокоєння через нещодавній замах на її життя. Натомість молодий король випромінював напругу, яка, здавалося, вказувала лише на зростаюче нетерпіння, що приголомшило її. Після його нищівних зізнань, його власницьких дій щодо неї, після того, як він врятував їй життя і ледве не все місто заквітчав на її честь...
—Ти щось хотіла? — тихо запитав він. — Вже досить пізно.
— Вибач мені, — сказала вона. — Я не хотіла тебе потурбувати.
Він подивився на щось, що зникло з поля зору, а потім повернув погляд до одвірка.
— Я так розумію, ти щойно прибула, — сказав він. — Усе, що тобі потрібно, буде забезпечено. Треба тільки попросити; слуги знають, що для тебе нема обмежень. Якщо тобі потрібна покоївка...
— Ні, — сказала вона знервовано. — Ні, це не те...
—Дуже добре. Будь ласка, дай мені знати, якщо я можу бути корисним.
Він відійшов, шанобливо кивнувши головою, і Алізе, чий розум нарешті наздогнав її тіло, викинула руку, щоб притримати двері відчиненими.
— Кіре, — стривожено промовила вона. — Ти не подивишся на мене?
Він ненадовго застиг перед тим, як зустрітися з нею поглядом, а коли зробив це, то з такою ввічливістю, що це її здивувало.
—Так? — сказав він. — Щось ще?
Вона почула тупіт кроків, що наближалися, і підійшла ближче до дверей.
—Чи можу я зайти всередину? І поговорити з тобою наодинці?
У його погляді прокинувся страх, такий швидкоплинний, що вона навіть не встигла переконатися, чи він і справді був. Вона знову шукала його у виразі його обличчя, але він лише дивився на неї, незворушно і спокійно, і сказав:
— Звісно.
Він відступив убік, щоб дати їй пройти.
Алізе колись турбувалася про недоречність відвідування Кіра в його спальні, але тепер, коли вона знала, що вийде за нього заміж, потенційні плітки більше не турбували її. Поглянувши ще раз на сноду, що пропливала повз них, дівчина переступила поріг його кімнати. Як тільки вона почула, що двері за нею зачинилися, її серце вирвалося з грудей.
З тієї ночі вона більше не залишалася з ним наодинці. З тієї ночі коли між ними сталося усе — і нічого.
Легкою ходою Кір відійшов від дверей і пройшов до свого старомодного передпокою. Довкола пари низьких столиків стояли пишні крісла, і Кір став за спинкою одного з них, шанобливо запрошуючи жестом присісти на інше. Він чекав, поки вона сяде, перш ніж сісти самому, і ця увага була настільки несхожою на владного короля, їло приголомшила її.
Перед цим Камран заліз у карету раніше за неї, і Алізе не подумала про це нічого поганого; вона просто не очікувала нічого іншого. Кір завжди збивав її з пантелику, і цей простий жест її так схвилював, що вона похитала головою, надто знервована, щоб підкоритися.
—Ти краще постоїш? — він здавався здивованим. — Я так розумію, розмова буде короткою.
— Я... Так... — її серце не сповільнювало свого калатання. У його присутності її лихоманило, і це руйнувало її здатність до спокою. — Так, я прийшла сказати тобі... Тобто я просто хотіла, щоб ти знав... що я вирішила прийняти твою пропозицію, — сказала вона нарешті. — Щодо одруження.
Він подивився на неї, і його очі були незворушні.
—Чудово.
— Правда? — сказала вона, намагаючись усміхнутися. Вона стиснула руки на талії, не знаючи, куди дивитися. — Я думала, що тобі буде приємніше це почути.
—Я не хочу тебе образити, — сказав він, опустивши голову. — Просто мені важко святкувати накази диявола.
Алізе ледь не здригнулася; якою ж дурною вона відчувала себе зараз. Звісно, він не зрадів би цій новині; для нього це була жахлива угода, яка теоретично мала закінчитися його вбивством. Мабуть, вона сподівалася побачити з його боку більшу реакцію, адже він був таким пристрасним під час їхньої останньої розмови, але — боже, це було несправедливо, адже він не був зобов’язаний їй жодними своїми емоціями. Дівчина ясно дала зрозуміти, що він їй потрібен лише через його імперію, і чекати, що він впаде до її ніг, було не інакше як садизмом.
Боже, як же вона була розчарована в собі.
— Пробач мені, — сказала вона, втупивши погляд у м’яке сяйво світильника. — Я сказала дурню.
— Нема за що пробачати, — тихо промовив він. — Дякую, що повідомила мені про своє рішення.
Алізе кивнула, хоча відчувала тривожне бажання закричати. Вона не розуміла цієї холодності між ними, адже такого ніколи не було, навіть тоді, коли вона його ненавиділа. Вона відвела очі, знаючи, що повинна піти, навіть коли якась частина її прагнула залишитися.
—Тоді на добраніч, — тихо сказала вона і попрямувала до дверей.
—Коли?
Вона обернулася, приголомшена, бо в одному цьому слові було більше почуттів, ніж у всіх інших, які вона отримала від нього за цей вечір.
— Перепрошую? — запитала вона.
— Коли, — сказав він, — ти будеш готова скласти свої обітниці?
Алізе почервоніла.
Вона ще ніколи не думала про це так: що присягне вийти заміж за цього чоловіка. Що Алізе вголос пообіцяє шанувати, любити і піклуватися про нього до кінця свого життя. Для всього світу після цього він буде відомий як її чоловік.
А вона стане його дружиною.
Ця думка мала б бути для неї образливою — але її невблаганно вабила ідея бути з ним. З ним, неперевіреним і ненадійним. З тим, чиє життя було сплетене з життям диявола. Вона ніколи не вважала себе людиною з настільки слабкою інтуїцією, але не могла уявити собі іншого пояснення тому невимовному потягу, який вона відчувала в його присутності, потягу, що проникав у глибину душі. Це було небезпечно, її серце шалено билося, коли дівчина бачила його. Вона знала, що не повинна
дозволяти собі відчувати такі речі, раз їхньому шлюбу судилося закінчитися вбивством. І все ж. Ніколи в житті Алізе не відчувала ще такої шаленої спраги.
— Якнайшвидше, — прошепотіла вона.
— Завтра?
—Так... ні, — виправила вона, намагаючись зосередитися. — Гадаю, слугам знадобиться принаймні кілька днів, щоб підготуватися.
Він вивчав її із чимось схожим на здивування.
— Підготуватися до чого? Нам потрібні лише двоє свідків і Провидець, щоб зв’язати нас.
Вона завагалася.