Страница 7 из 85
Алізе побачила море джинів, виснажених довгими годинами стояння та криків. Лише приглушений плач немовлят, змучені батьки з дітьми на руках, старші діти, що спали біля їхніх ніг. Літні люди спиралися на палиці або ж важко сиділи на землі, тоді як молоді та змарнілі дивилися на неї напруженими, запаленими очима. Кожне обличчя, на яке вона дивилася, було сповнене втоми, тремтливої надії та голоду, що був викликаний простим зневодненням.
І тоді дівчина тихо промовила:
—Дорогі мої, дозвольте принести вам води.
Наслідком цього став неймовірний переполох.
Звідки вони були настільки впевнені в її особі, Алізе не могла знати; це не було питанням, яке вона могла б поставити, не підірвавши довіру до себе. Але після її слів вони, здавалося, отримали необхідні докази і знову забилися в істериці, деякі нестримно ридали, інші непритомніли на руках у незнайомих або близьких людей.
Алізе вже збиралася йти до них, вирішивши, що вона знайде спосіб забезпечити їжею ці тисячі людей, коли Кір миттєво вийшов з тіні, супроводжуючи свій рух знайомим, грізним поглядом.
—Ти не ризикуватимеш, — сказав він.
Дівчина ледве встигла опанувати своє роздратування, ледве встигла відкрити рота, щоб заперечити, як він повернувся до слуги, що стояв поруч, і віддав наказ, якого вона не почула. Вже вдягнувшись, король Тулану був у звичайному светрі та плащі, а його єдиною прикрасою була висока хутряна шапка, щільно насунута на лоба, яка майже не приховувала його мідного волосся.
Все, все чорне.
Дівчина не могла відвести від нього погляду, поки він виконував це маленьке завдання, зачарована його непохитною поставою. Лише кілька годин тому туланський король був побитий дияволом майже до смерті, а потім отримав нові удари від самої Алізе, своєї матері, а також загрозу вторгнення у власний дім. Ці удари сипалися на нього один за одним без перерви, але він не втрачав самовладання. Кір злегка усміхався, тихо розмовляючи з дворецьким, і його манери були легкими, але твердими.
Він не впав духом.
Займаючись цими справами, Кір підняв голову, застигнутий силою її погляду. Вона теж вдяглася перед виходом до натовпу, накинувши на себе один з плащів Кіра, який, як він наполягав, мав стати не лише захистом від холоду, але й прикриттям для її заплямованої сукні. Незабаром дівчина відчула тепло його очей в усьому тілі, спочатку на шиї, а потім на прихованих лініях своєї фігури. Він розглядав складки її запозиченого вбрання, надто довгі рукави, кілька сантиметрів подолу, що волочилися під ногами.
В його очах була вся нестійкість затьмарення: його гнів майже пересилював його бажання.
Під цим уважним поглядом у Алізе закрутилася голова, її шкіру стало поколювати від усвідомлення того, де його очі торкалися її. Вона не знала, як описати це відчуття, цю затамовану тугу. Ніхто й ніколи не дивився на неї так, як він, так, ніби його погляд міг бути смертельним. Її губи розтулилися під важкістю його мовчазного бажання, рот запекло від звуку його імені та відчайдушного, безглуздого пориву прошепотіти це ім’я близько до його шкіри.
На щастя, різкі крики та вигуки здивування перервали цей ближній бій, і транс було порушено; Алізе перелякано обернулася та побачила, як палацові слуги пробираються крізь масу джинів з позолоченими тацями, кожна з яких була високо заставлена чашками та глечиками з водою.
Алізе принюхалася, відчуваючи холод, що німіє в носі, і заплющила очі, щоб не бачити запаморочливого нічного неба. Пейзаж, що оточував її, без сумніву, був прекрасним, але ані її розум, ані серце не були готові оцінити цей момент.
Крім того, вона не знала, де опинилась.
Дівчина знайшла це місце лише після того, як вистежила Кіра опівнічними вулицями королівського міста. Після того, як натовп заспокоївся — після того, як люди визнали, що з нею все гаразд, що вона щойно прибула до Тулану, що вона ще не прийняла твердого рішення щодо шлюбу і що вона звернеться до них офіційно, як тільки трохи відпочине, — натовп дуже повільно розійшовся. Саме тоді, коли їхня невеличка компанія ввійшла до замку — обличчя Сарри скривилося так, ніби вона ось-ось закричить, а Алізе думала лише про те, щоб поспати, — молодий король промовив п’ять переконливих слів, звернених до стіни:
— На жаль, я мушу йти.
Без подальших пояснень Кір залишив її під опікою своєї переляканої матері.
Сарра видала задиханий звук, а потім втупилася в Алізе широкими миготливими очима, і на якусь мить дівчині стало шкода жінку. Приголомшлива зміна характеру Сарри, яка колись була кмітливим і складним супротивником, призвела до того, шо в неї здали нерви. Після того, як вона стала свідком спокійної сили Алізе перед розбурханим натовпом, жінка, здавалося, боялась навіть дихати спільним повітрям разом з дівчиною. Здавалося, королева-мати хвилювалася, що зробила небезпечну помилку, попросивши Алізе вбити її сина.
Якби вона була в змозі, Алізе розсміялася б із цієї абсурдної ситуації.
Натомість вона побажала тремтячій Саррі доброї ночі, а коли залишилася в коридорі сама, швидко стала невидимою і з надлюдською швидкістю побігла за Кіром, намагаючись не потрапляти нікому на очі, бо боялася, що її помітять джини-слуги. Невдовзі дівчина вибігла за ним за межі замкових земель, і незнайомі краєвиди танули в темряві, коли вона пробиралася крізь холодну ніч.
Тепер Алізе зітхнула.
Тут були своєрідні ліси, кістково-білі дерева із сяйливими зсередини гілками, невеличкий осередок яких м'яко світився на краю соляної рівнини. Та на цьому її пошуки скінчилися, бо Кір раптом розчинився в буквальному сенсі слова, перетворившись на клубок диму на підході до освітленого лісу, і саме тут — на самоті і збившись із курсу — вона й зупинилася, проклинаючи себе за власну дурість.
Алізе щільніше натягнула на плечі позичений плащ, борючись із бажанням вдихнути знайомий запах його власника. Вона впізнала його одеколон, — квіткові ноти троянди, змішані з мужнім ароматом його шкіри — хоча й не була певна, звідки саме. Можливо, це сталося за години, які дівчина провела, тримаючи тіло Кіра, вдихаючи його запах навіть тоді, коли вона плакала.