Страница 68 из 85
Камран лише дивився на неї зі свого місця, на протилежній лавці всередині карети. Вона відчувала на собі його погляд протягом останніх хвилин, енергія між ними була дивною і небезпечною; незважаючи на те, що він наполягав на тому, щоб вони побули наодинці, він нічого не говорив. Навіть тоді, коли вона подивилася на нього, він не заговорив; здавалося, що він навіть не чув її. Проте хлопець не намагався приховати свою зацікавленість. Він також, здавалося, не усвідомлював, що постукує рукавичками по стегну, і відчуття напруги в його тілі насторожило її.
Була невеличка вистава, щоб доставити її в просту, без розпізнавальних знаків, карету, але перевезення мало бути посилене шарами захисної магії, в тому числі чарами, які відштовхували погляди перехожих. І Камран, і Хазан запевняли її, що їздять цією дорогою туди й назад уже кілька тижнів, а поруч увесь час їдуть королівські охоронці в цивільному одязі. Але, можливо, ситуація була більш небезпечною, ніж вона усвідомлювала.
— Що таке? — запитала Алізе, відкинувшись на спинку сидіння. — Щось не так?
— Так, — швидко сказав він, а потім завагався. — Я маю на увазі, ні, все гаразд. Я не знаю, чому я так сказав.
Вона витріщилася на нього.
— З тобою все гаразд?
— Пробач мені, — сказав він і зітхнув. Він нарешті поклав рукавички і втупився в зашторене вікно. — Я ніколи не робив цього раніше, і боюся, що все зіпсую.
— Що зіпсуєш?
Він зробив глибокий вдих і сказав:
— Я хочу одружитися з тобою.
Слова пролунали в нервовому пориві, настільки несхожому на впевненого, відполірованого принца, якого вона знала, що здивування Алізе подвоїлося. Насправді вона була настільки приголомшена, що мовчала кілька довгих, болісних секунд, перш ніж зрозуміла, що повинна щось сказати, і якнайшвидше.
— Ти, — вона блимнула очима, — ти жартуєш?
Він відсахнувся.
— Зовсім ні.
— Прости мене, — сказала вона. — Я просто... я боюся, що не витримаю.
Він розтулив губи, щоб заговорити, а потім нахмурився.
— Невже ти не розумієш? — сказав він. — Я хочу одружитися з тобою. Я хочу одружитися з тобою.
—Але чому?
Він застиг, його хмурий погляд став ще глибшим. Він знову перевів очі на зашторене вікно і тихо промовив:
— Я не думав, що мені знадобиться пояснювати причину, якщо чесно.
Вона доторкнулася рукою до горла, відчуваючи легке нездужання. Вона чула, як на вулиці кричить торговець.
—Може, спробуєш придумати причину?
— Ти... Ти — все, що я коли-небудь шукав у королеві, — сказав він, трохи розслабившись, коли слова прийшли до нього. — Ти красива, розумна, врівноважена, елегантна...
—Ти кохаєш мене?
Він підняв голову, потім завагався і сказав:
— Я... я глибоко захоплююся тобою, і я впевнений, що із часом ми полюбимо один одного. Правда в тому, що я думав про тебе майже постійно відтоді, як ми вперше зустрілися.
Я ніколи ні до кого не відчував того, що відчуваю до тебе, і для мене було б честю провести своє життя поруч із тобою, — він зробив паузу, його погляд ненадовго зупинився на її губах. — Ми вже довели, що підходимо один одному у багатьох відношеннях. Я вважаю, що ми будемо чудовою парою.
— Розумію, — сказала вона, відчуваючи, як тепла хвиля перемагає мороз, що пробирав її до кісток. — Дякую.
Він завагався.
—Дякую?
— За пояснення, — сказала вона, розгубившись. — Це допомагає.
—Ах.
Знову запанувала напружена тиша, перш ніж він сказав, — Може, у тебе є відповідь для мене?
Вона стискала і розтискала руки, почуття недоречної провини скручувало ЇЇ серце.
— Так, я...
Карету тряхнуло.
—Так?
— Я глибоко, глибоко зворушена, — сказала вона, тримаючись за сидіння, щоб втриматися на місці. — Але ні, я... тобто, я думаю...
— Чорт забирай, — тихо промовив він. — Ти відмовляєш мені.
Вона підняла голову, почувши біль у його голосі.
— Справа не в тобі, Камране. Чесно, не в тобі. Яка б не була для мене честь від твоєї пропозиції, я не можу стати твоєю дружиною. Я маю ставити на перше місце свій народ. У мене є обов’язок — роль, яку я повинна виконати...
— Ти будеш для мене набагато більше, ніж просто приз, — сказав він, нахилившись вперед, щоб взяти її за руки. — Ти правитимеш поруч зі мною. Ти могла б дбати про свій народ, маючи за спиною могутність Ардунії...
—Але я не хочу ділити корону. Я хочу своє власне королівство, — сказала вона, ненавидячи слова, які, як вона знала, має вимовити наступними. Вона зібралася з духом, а потім зробила різкий вдих. — Я вирішила вийти заміж за Кіра.
Він здивував її, сказавши розгублено:
— Що ж, я так і думав. Я мав на увазі, що хотів би одружитися з тобою після цього.
Вона вирвала свої руки з його, відкинувшись на спинку дивана від приголомшення.
—Після цього?
—Так. Після того, як ти його вб’єш.
—Після того, як я його вб’ю, — повторила вона, і ці слова прозвучали майже як шепіт. Алізе сліпо втупилася в підлогу карети, мерехтіння її довгих спідниць переливалося в тьмяному світлі. — Звісно. Ти знаєш про його пропозицію.
— Це гарна пропозиція, — сказав він. — Ти повинна прийняти її.
Вона підняла голову так швидко, що мало не вивихнула шию.
—Ти думаєш, я маю вийти заміж за Кіра?
— Безумовно, маєш, — в очах Камран зникла невпевненість, на зміну їй прийшов яструбиний блиск. — Змусь його виконати клятву на крові, стань королевою, візьми його царство, вбий його, а коли це буде зроблено, то володарюй безроздільно.
Вона здивовано витріщилася на нього.
—Ти говориш так, ніби мені буде легко бути такою безжальною.
—У тебе попереду важке сходження, — сказав він з деякою незворушністю, самовладання повернулося до нього, коли його думки переключилися на політику. — Боюся, ти мусиш навчитися бути безжальною. Тулан одна з найбагатших імперій світу; будь-який правитель на землі помер би за таку змогу. Ти будеш божевільною, якщо не скористаєшся нею.
Алізе нахилила голову до нього, зачарована, незважаючи на те, що була сама не своя. Вона ніколи ще не стикалася із цією методичною, інтелектуальною стороною Камрана, і лише тепер зрозуміла, що він може бути чудовим порадником, адже вона мало що знала про геополітику. Вона могла б багато чого від нього навчитися.
—Чому я маю бути божевільною, щоб не погодитися? — запитала вона.
Він почав перераховувати відповіді на пальцях.