Страница 67 из 85
Вона не хотіла встрявати в ще одну незручну розмову, але хотіла розповісти йому про своє рішення вийти заміж, і, з огляду на його загальне ставлення до Кіра, вона не знала, як він сприйме цю новину. Зрештою, думка Камрана щодо цього не вплинула б на неї, але Алізе не була байдужою до того, що Кір убив його діда. Вона відчувала, що саме вона повинна повідомити йому цю новину, вона відчувала, що зобов’язана це зробити. Все це вона обміркувала за лічені секунди і вже готувалася відповісти, коли Худа видала задушливий звук, схожий на моторошний регіт.
Камран повернувся до неї обличчям, уїдливо поцікавившись:
— Це моє запитання здалося вам смішним?
Вона перебільшено захитала головою, і її очі розширилися у фальшивій невинності.
— Зовсім ні, ваша високосте. У вас немає нічого смішного. Ви дуже серйозний принц. Усе, що ви кажете — надзвичайно серйозно.
— Це цікаво, — м’яз смикнувся в його щелепі. — Не думав, що вам відомо, що означає слово серйозний.
Вона задихнулася, а потім театрально впала на стіну. — О, ваші слова поранили мене! Я стікаю кров’ю!
У приголомшливо невихованій манері Камран закотив очі, відвертаючись від неї, і пробурмотів:
— Ви просто нестерпні.
Вона відійшла від стіни, а потім схрестила руки.
— Це ви — нестерпні.
— Міс, вам не варто так з ним розмовляти, — прошепотів Омід, смикаючи її за руку. — Він стане королем найбільшої імперії на світі...
—Так, — сказала вона, і в голосі її пролунала нудьга. — Думаю, нам усім нагадували про цей факт мільйон разів.
Камран сердито розвернувся.
— Що це має означати ?
— Що що? Я вас не чую, — сказала вона і приклала долоню до вуха. — Може, якби ви злізли зі свого високого коня, я б змогла...
Він блискавично попрямував до Худи, з таким виглядом, ніби хотів прив’язати її до дерева і залишити там.
— Ви нахабна, некерована злочинниця...
—Злочинниця? — відгукнулася вона. Тоді швидко відступила від нього, і її обличчя яскраво розчервонілося. — Які ж злочини я скоїла? Жодного! Натомість ви ледь не вбили передбачену пророцтвом королеву джинів усього світу, а потім очікуєте, що вона поїде з вами на прогулянку в кареті...
Він застиг на місці.
— Я попросив вибачення!
—Мої співчуття! — випалила вона у відповідь. — Це, напевно, було нелегко для вас!
— Боже, — сказала Алізе, яка більше не могла стримувати сміх. — Коли почалися ці ніжні стосунки?
Всі разом повернулися, щоб подивитися на неї.
Чари розвіялися. Насправді, Камран, здавалося, злякався звуку її голосу, обтрусився, перш ніж відступити на відстаньу ціле подвір’я від тієї Худи, яка, зі свого боку, дивилася на двері, маючи вигляд майже збентежений.
— Так триває відтоді, як ми покинули Ардунію, — сказав Хазан, і в його очах з’явився гумористичний блиск. — Хоча за останні кілька тижнів стало набагато гірше.
Худа відкрила рота, щоб заперечити, і Камран кинув на неї втомлений погляд. Вона глянула у відповідь.
—Так, добре, — сказала Алізе, все ще посміхаючись, до Камрана. — Поїдьмо назад разом. Можливо, ви зможете розповісти мені більше про все, що сталося за моєї відсутності.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
АЛІЗЕ ТРОХИ РОЗСУНУЛА ФІРАНКИ на дверях карети, сподіваючись виглянути у вікно.
Її запевнили, що їхати до замку недовго, а вона так багато пропустила за останній місяць, що відчайдушно хотіла випити, поки сонце не сховалося за хмарами. День невпинно занурювався в ніч, туманне кольорове цвітіння заливало королівське місто надзвичайним світлом, а м’який, короткий дощ надав йому рідкого сяйва. Незабаром вона зрозуміла, що Худа не перебільшувала.
Все було вкрите трояндами.
Вони росли майже скрізь, рожеві квіти на дахах і у дверних отворах виблискували золотом у вечірньому світлі; масивні квітучі ліани тягнулися вгору по стінах будинків, зміїлися по тротуарах, обвивали ліхтарні стовпи і сміттєві баки, прикрашаючи все навколо.
Чим більше вона бачила, тим більше боліло її серце.
Кір усюди залишив свій слід. Його сліди жили вічним цвітом у зовнішньому світі та в її венах. При думці про нього вона відчувала безперервний біль, якого не розуміла, і це лякало її.
Почувся крик, потім приглушений сміх, і Алізе знову визирнула у вікно. Вулиці були настільки засипані пелюстками, що діти перестали стрибати в кучугурах і почали підкидати жмені пелюсток в повітря, а їхні батьки вибачалися за них перед тими, хто намагався проштовхнутися повз них.
Рух був щільним і повільним, і Алізе, чиє життя так недавно було розірване на шматки, дивувалася, що світ може крутитися, як завжди.
Було щось заспокійливе у голосах поспішаючих пішоходів, іржанні коней, сердитих вигуках візників, які звинувачували один одного в заторі. Вона посувалася вперед, із щемом у серці спостерігаючи, як групи молодих людей безтурботно сміялися. Чоловіки насунули капелюхи, хмуро дивлячись на небо; діти то хихотіли, то кричали; власники крамниць зачиняли двері, мружилися на вулицю і розходилися по домівках.
Незважаючи на нещодавні жахи, Алізе усміхалася.
Вона відчувала надію. Нарешті, після стількох років, у неї з’явився чіткий план. Однак її усмішка тьмяніла від перспективи розмови з Кіром.
Її складні почуття до нього здавалися їй жахливою поразкою її здорового глузду. їй достатньо було уявити, як він торкається її, щоб викликати бурю в її серці. Коли вона згадувала його вигляд — його могутнє, блискуче тіло, люту потребу в його очах, — їй не тільки важко було дихати, але вона була охоплена жахливим поривом видати якийсь недоречний звук, і їй довелося прикусити губу, щоб стримати вимучений стогін, який застряг у її горлі.
їй було нестерпно боляче згадувати тяжіння між їхніми тілами, його жар так близько, його відчайдушне зізнання і спустошення, яке воно спричинило. Дівчина навіть не уявляла, що станеться, коли вона побачить його. Колись він сказав їй, що якщо Алізе вийде за нього заміж лише номінально, то зробить його найнещаснішою людиною на світі. Якщо це було правдою, то вона збиралася знищити його.
Вона намагалась дихати спокійно.
Коли небо повільно почало темніти, все навколо осяяли світлячки, наче блискучі коштовності. Це видовище було особливо дивовижним, коли вони промайнули храм, над яким десятки тисяч сяйливих комах мерехтіли, як зоряна мапа.
— Як тут гарно, — прошепотіла вона, змушуючи себе відірватися від вікна. Дівчина зачинила штору, вирішивши сама порушити тишу. — Навіть пахне чудово.