Страница 65 из 85
— Вона щось на кшталт лідера натовпу. Вона та ще кілька людей допомагають тримати натовп у спокої. Наскільки мені відомо, Кір говорив з нею кілька разів.
Почувши це ім’я, Алізе відвела очі.
—Я прийняла рішення. Худо. Я знаю, що це рішення може бути не надто приємним, але...
Двері зі скреготом відчинилися, і Худа, яка відкрила рот, щоб заговорити, раптом підскочила на місці.
Це повернувся Хазан.
—Так, до речі, про Дію, я б хотіла заскочити до неї, гаразд? Краще дізнатися, що відбувається ззовні.
— Ти йдеш у натовп? — стривожено запитала Алізе. — Але хіба це не є небезпечним?
— О, тільки не для мене! Нікому немає діла до того, хто я така! — сказала вона і кинулася геть.
Двері грюкнули вчетверте, і Алізе знову здригнулася. Вони з Хазаном залишилися самі.
Він стояв трохи осторонь, запустивши одну руку у волосся, і дивився на стіну невидющим поглядом. Звуки натовпу все ще долинали здалеку.
—Хазане, — тихо промовила вона.
—Так, ваша величносте.
—Як ти думаєш, ти ще довго будеш на мене сердитися?
Вона почула, як він зітхнув.
—Я не серджуся на вас, — сказав він, і його голос був твердим. — Я злюся через те, що хтось намагався вбити вас. Я просто не розумію, чому ви поставили себе в таке небезпечне становище...
— Будь ласка, — відчайдушно сказала вона. — Будь ласка, зрозумій, я мала поговорити з ними. Не тільки тому, що це був мій обов’язок, але й тому, що мені потрібно було зрозуміти, що я більше ніколи, ніколи не хочу опинитися в такому становищі.
Хазан повернувся до неї обличчям.
— Що ви маєте на увазі?
— Наступного разу, коли я постану перед моїм народом, — сказала вона, — це буде з короною і планом. Я не зможу нічого сказати їм, поки не отримаю і те, і інше. Я повинна віднайти свою магію, Хазане, я повинна негайно піти до Ар’ї.
—Ми підемо, — сказав він, швидко наближаючись до неї. Ми повернемося до Ардунії завтра, якщо хочете. Скажіть тільки слово, і ми поїдемо.
—Хотіла б я, щоб це було так просто, — сказала вона, намагаючись усміхнутися. — Це буде довга, важка подорож...
— Ні, якщо ми поїдемо на драконі.
—...і мені потрібно забрати свою книгу у Кіра. Він відмовився мені її віддати.
Хазан похитав головою.
— Я вб’ю його.
Алізе розсміялася, її серце потеплішало від його прихильності.
— Не можна його вбивати. Він мені потрібен.
Хазан стояв перед нею, високий і грізний.
— З усією повагою, ваша величносте, він вам не потрібен. У вас є я.
Вона подивилася йому в очі і усміхнулася.
— Якби тільки в тебе була імперія.
Хазан важко зітхнув, а потім відвернувся.
— Якби ж то.
Вона потягнулася до його руки, маючи намір стиснути її в дружньому потиску, але він відсахнувся. Тоді вона зрозуміла, що він відсахнувся раніше, ніж вона доторкнулася до нього, і негайно прибрала руку.
— Пробач мені, — сказала вона збентежено. — Я не хотіла, щоб тобі було незручно.
—Мені не незручно, — сказав він, хоча його голос був грубим. — Просто я не звик, щоб до мене торкалися.
Вона підняла очі, але він не зустрівся з нею поглядом.
—Хазане, — тихо промовила вона. — Ти не подивишся на мене?
Вона стежила, як він затамував подих, як він завагався, перш ніж повільно опуститися перед нею на одне коліно. Він підняв голову, і їхні очі зустрілися. Здавалося,
він п’янів, дивлячись на неї, в його погляді змагалися страх і прихильність.
—Хазане, — повторила вона. — Я хвилююся, що ти погано спиш.
Це так обеззброїло його, що він мало не розсміявся, а напруженість в його очах перетворилася на щось м’якше. Його груди здавлено опустилися, коли він видихнув, і він знову схилив голову.
— Я постараюся спати краще, ваша величносте.
—Дякую, — тихо промовила вона. — За те, що врятував мені життя.
— Вам не потрібно дякувати мені, — сказав він, — за дії, які я здійснюю у власних інтересах.
Вона розсміялася, і вони розділили легку, швидкоплинну хвилину мовчання.
— Я вважаю, що ти повинен знати, — сказала вона, і її голос стих до шепоту. — Що я прийняла своє рішення.
Він різко підняв очі.
— Я збираюся сказати «так» на його пропозицію, — Алізе схрестила руки на колінах. — Я збираюся вийти заміж за Кіра.
Хазан, здавалося, перестав дихати.
— Я знаю, що ти був проти цієї ідеї, і я знаю, що йому не можна довіряти, але я сподіваюся, що ти зможеш зрозуміти, чому, особливо після сьогоднішнього дня...
Двері грюкнули без попередження, і вони обоє обернулися на звук. Алізе стримала подих.
Це був Камран.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
АЛІЗЕ ЗАСТИГЛА, ЗДИВОВАНА силою своєї реакції на нього. Камран був такий же вродливий, як і завжди, золота жилка, що розгалужувалася на його обличчі, надавала йому магічного, таємничого вигляду.
Він завжди вражав, але її спогади трохи затьмарили його образ. Його постава була величною, очі блищали — Камран випромінював таку міць, що могла народитися лише в результаті життя, сповненого влади та привілеїв. Юнак, що стояв перед нею, був справді дивовижним, і все ж, думка про розмову з ним сповнювала її острахом. Востаннє, коли вона бачила принца, він був розлючений і нерозсудливий. Він відмовився слухати її, відмовився бути раціональним, а потім поцілив у неї стрілою, ледь не вбивши її.
Камран не зводив очей з Алізе, повільно просуваючись вперед, ніби боячись налякати її. Проте сьогодні його обличчя було м’якішим, вогонь у його очах пригас, і вона відчула, як розслабилася, коли він наблизився, хоча й залишалася настороженою.
— Пробачте мені, — сказав він, дивлячись то на неї, то на Хазана. — Я не знаю, що сказати. Я отримав хороші новини, а потім погані. Я такий радий, що ви не постраждали.
—Так, — сказала вона, відчуваючи себе якоюсь дерев’яною. — Мені пощастило, що друг прибув вчасно і врятував мене від набагато гіршої долі, — вона пом’якшала, усміхаючись до Хазана зі справжньою теплотою. — Я завдячую йому своїм життям, знову і знову.
Хазан лише схилив голову.
— Справді, — Камран кивнув, глянувши на свого колишнього міністра, а потім перевів погляд на неї. — Як ви себе почуваєте?
В її голові промайнуло безліч відповідей, але Алізе лише поглянула на нього, перш ніж ввічливо відповісти:
— Непогано, дякую. А ви?
— Я... Так. Добре, — Камран завагався, а потім розсміявся із чарівним самоусвідомленням. — Боже, це жахливо, чи не так?
— Так, — сказала вона і зітхнула.
Камран похитав головою, втративши усмішку.