Страница 64 из 85
Алізе з немислимою швидкістю викинула руку, адреналін підсилював її увагу, коли вона спостерігала, як кинджал, наче в сповільненій дії, обертався навколо себе у напрямку її горла. Вона перехопила зброю під неприродним кутом, руків’я із силою вдарилося об її долоню, удар був настільки потужним, що її відкинуло з місця, перш ніж вона жорстоко вдарилася об стіну. Дихання вибилося з її легень, вона видала тихий звук болю, коли почула крики натовпу, їхні несамовиті голоси, їхній вереск. Вони вже накинулися один на одного, шукаючи винуватця, і навіть у розпалі власних випробувань Алізе знала, що повинна заспокоїти їх — знала, що якщо вона цього не зробить, незабаром може вибухнути насильство, — але, здавалося, не могла відірватися від стіни.
Дівчина без сумніву знала, їло зброя була зачарована, бо кинджал продовжував здригатися в її руці, його неприродна сила перевищувала її власну. Навіть коли вона боролася з ним, держак скручував її кулак сантиметр за сантиметром, і незабаром лезо знову націлилося на її горло.
Алізе заплющила очі, зібралася із силами і з несамовитим криком зуміла відсунутися від стіни, використовуючи накопичений імпульс, щоб розвернутися — і занурити лезо в камінь позаду себе. На її превелике полегшення, з жахливим звуком воно там застрягло. Алізе похитнулася, дивлячись на натовп у заціпенінні, її втомлені руки тремтіли, серце калатало. Дівчина не могла сфокусувати погляд, слухаючи їхні несамовиті крики; вона була зайнята тим, що намагалася перевести подих, коли — ось, знову — як дежавю, ще один відблиск срібла.
Некоронована королева здригнулася, впевнена, що це їй примарилося, і мить, яку вона витратила на те, щоб прийти до тями, коштувала їй єдиної можливості відреагувати на це. Вона почула крик, що стискав кров, і занадто пізно усвідомила, що потрібно відступати.
Раптом її звалили на землю.
Алізе вдарилася об кам’яну підлогу з приглушеним криком, вага ще одного тіла важко навалилася на неї. Вона почула галас натовпу, безладний лемент. Вона спробувала підвестися, але її знову штовхнули вниз, хоча краєм ока вона встигла побачити профіль знайомого веснянкуватого обличчя Хазана, а потім, просто над головою, в стіну позаду неї — встромилися ще два кинджали. Другий пролетів усього в кількох сантиметрах від неї.
—Хазане? — вигукнула вона.
У відповідь він зробив їх обох невидимими, підхопив її на руки і блискавично переніс назад у внутрішній двір, обнесений стіною, де одразу ж поставив на землю.
Навіть тоді він був обережний, щоб не зачепити її сукню, хоча вуаль і тіара, що доповнювала її, падали з її голови, і вона встигла зловити їх обидві, щоб вони не впали на землю.
—Хазане...
— Пробачте мені, ваша величносте, — обірвавши її, він стиснув кулаки, намагаючись не дивитися їй в очі. — Я зараз надто розлючений, щоб говорити з вами так, як ви того заслуговуєте.
Алізе відчула приниження. Вона ніколи не думала, що Хазан може так сердитися на неї.
—Ви ідіоти — вигукнув він без попередження, відвертаючись від неї. — Повірити не можу, що ви відпустили її туди!
Алізе повернулася і побачила, що трійця її друзів поспішає до них.
— Вона наполягла! — сказав Дін, виходячи вперед. — Ми фізично не могли її зупинити...
— Я намагався їй сказати! — закричав Омід, і його обличчя почервоніло. — Я намагався піти з нею! Я казав їй, що це погана ідея — я навіть хотів, щоб вона прочитала газету — але ніхто мене не слухав...
— З вами все гаразд, люба? — Худа поспішила до неї і схопила її за руку, ведучи до лавки. Потім до Хазана: — Чиє шанс, що ми зможемо побачити зброю? Оміде, ти можеш попросити у Провидців склянку води із цукром?
Хазан глянув на Худу, потім пішов за кинджалами; і хоча Оміду відповідь стиснув щелепу, він кивнув, перш ніж піти геть.
Алізе дивилася, як вони розходяться, а холодлавки просочувався крізь її одяг. Вона раптом знову замерзла, і не розуміла, що сталося. Надлишок адреналіну виснажив її, спина боліла в тому місці, де вона вдарилася об стіну. Права рука боліла так, що вона ледве могла підняти її, щоб поправити вуаль, яка все ще сповзала з голови. Вона навіть не відчувала, що тремтить, доки не побачила, як тремтять її руки; їй доведеться трохи помовчати, щоб усвідомити той факт, що хтось намагався її вбити. Двічі.
Боже мій. Скільки вона себе пам’ятала, хтось намагався її вбити. Вона, щоправда, вже втомилася від цього.
Хазан повернувся за мить, тримаючи в руках кинджали, якими її намагалися вбити, щоб всі могли їх роздивитися. Вони були однакові, хоча досить прості: сталеві леза, золоті стрижні.
— Це зачарована пара, — сказав він. — Вони вібрують відтоді, як я висмикнув їх зі стіни.
— Вібрують? — перепитала Худа.
—Намагаються завершити свою справу, — він міцно тримав їх у руках, навіть коли йшов до дверей. — Я повинен негайно передати це Провидцям.
—Намагаються завершити свою справу, — тихо повторила Алізе, майже про себе. Вона здригнулася, коли двері за ним зачинилися, і, піднявши очі, побачила, що Дін уважно спостерігає за нею.
—Думаю, вам потрібно щось міцніше, ніж цукрова вода, — сказав він. — Я зроблю вам міцного чаю, міс. Я маю на увазі, ваша величносте...
— Будь ласка, називайте мене Алізе, — сказала вона, намагаючись не клацати зубами. — А щодо пропозиції чаю — то чудова ідея. Дякую.
Тоді, ще раз кивнувши, Дін теж пішов.
Худа сіла біля неї, взяла її руку й стиснула.
— Як ви себе почуваєте?
— Як дурепа, — Алізе придушила зітхання, знявши з голови тіару, а потім вуаль, і поклала їх на лавку поруч із собою. Вона опустила голову на тремтячі руки. — Хазан розсердився на мене. А Хазан ніколи на мене не сердився.
— Він був наляканий. Уявіть собі, він дізнався, що ви нарешті прийшли до тями, прибіг сюди, щоб побачити вас — і побачив, що хтось намагається вас вбити. Ви ледь не загинули, люба. Знову, — Худа покладала язиком. — Бідні його нерви. Бідні ваиіі нерви.
Алізе підняла очі.
—Все було даремно, — сказала вона. — Я навіть нічого не сказала. Мені не було, що сказати.
— Я б не сказала, що це було зовсім даремно, — м’яко заперечила Худа. — Принаймні вони бачили, що ви доклали зусиль. Звісно, ніхто не може звинувачувати вас у тому, що сталося — вони зрозуміють, якщо ви не поспішатимете знову виступати перед натовпом, — вона нахилила голову. — Можливо, надалі ми зможемо передавати якісь повідомлення через Дію.
—Хто така Дія?