Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 59 из 85

—Твоя мати була придворною дамою, — сказав Кір, зводячи очі до хмар. — Згідно з моїми джерелами, вона провела багато часу при ардунійському дворі і була улюбленою фрейліною покійної королеви. Вона чудово справлялася з приховуванням того, що була і джином, і шпигункою, і, як наслідок, отримала ряд дорогоцінних подарунків під час служби. Деякі з них, — він нахилив голову до Хазана, — були вкрадені. Він зробив паузу. — Але хто, скажи на милість, був твоїм батьком?

Хазан несамовито затрясся від люті.

— Я не відповідатиму на ваші запитання, — сказав він, — поки ви не відповісте на мої.

—Можеш перерахувати їх, — сказав Кір.

— Передусім, хто ви в біса такий?

— Можливо, тобі варто бути більш точним.

— Ви самі незвичайна людина, — гаряче відповів Хазан. — Незвичайний король. Я уважно спостерігав за вами протягом останніх тижнів, і я не бачу у вашій поведінці жодного сенсу...

—Жодного? — він підняв брови. — Справді?

— Ви ніколи не носите прикрас.

Кір подивився на Хазана та запитав:

— Хіба це злочин?

—Для короля? Ви що, з глузду з’їхали?

— Я так розумію, у тебе е й інші претензії до того, як я одягаюся.

— Ви ніколи не носите кольорового одягу. Ви часто носите капелюх. У вас стільки простий, однотонний одяг. Ні золота, ні прикрас, ні корони у волоссі. Насправді, більшість днів ви ходите з опущеною головою...

— Ця розмова мені набридла, — Кір подивився на свої руки, потім на кінчики черевиків, які потемніли від вологи. — І я не знаю, чого ти ще хочеш від мене. Я вже видав усі свої секрети.

—Брехун.

Кір підняв голову.

— Ну, ти ж знаєш, які на вигляд брехуни, чи не так?

— Я прожив у палаці в Ардунії все своє життя, я служив короні з дитинства, а ви... Ви поводитеся не так, як король. У вас немає свити, немає камердинера, немає меню, підготовленого для ваших обідів. Ви розмовляєте зі своїми слугами напряму...

—Досить, — різко обірвав його Кір. — Я не знаю, чого ти сподіваєшся досягти цими звинуваченнями.

Але Хазан знайшов свою мішень, і його очі набули блиску.

— Ваш народ вірний вам, незважаючи на жорстоку манеру, у яку ви посіли трон. Ваші підлеглі відмовляються сказати про вас погане слово. Ви даєте своїй матері надто багато контролю над своїм домом, ви платите своїм слугам вдесятеро більше, ніж зазвичай...

— Я сказав, досить!

— Ви її кохаєте, чи не так?

Кір не встиг оговтатись щоб заперечити, занадто приголомшений, щоб відкинути це звинувачення.

Гірше того: він сам не знав, який він вигляд мав тоді, наче ного пронизали ятаганом.

Хазан, треба віддати йому належне, був ошелешений.

—То це правда? — зітхнув він. — Ви справді її кохаєте?

Кір нічого не відповів. Йому це було не потрібно. Сила його почуття до неї не могла бути стримана, і вони обидва з жахом спостерігали, як носта червоніє в його руці. Кір стиснув кулак, але було вже запізно.

Мовчання між ними ставало все густішим і грубішим, але незабаром — якимось чином — почало розсіюватись. Вперше за кілька тижнів Хазан, здавалося, розслабився, ніби це жалюгідне зізнання якимось чином принесло йому заспокоєння.

—Хіба це можливо? — запитав він, і його гнів вщух. — Як ви можете кохати її, коли ви навіть не знаєте її?

Хазан повернувся до нього обличчям, подивився йому прямо в очі.

— Чи ви знаєте її?

Кір не міг цього більше терпіти. Він випростався, збираючись зникнути — і коли він підвівся, то побачив розлогі простори, натовп людей, а потім, крізь прогалину в хмарах, рій сарани, що здіймався вгору. Це було запаморочливе видовище, схоже на розбризкані по небу неймовірні конфетті.

Кір рвучко перевів подих.

— Що це? — запитав Хазан. — Що відбувається?

Він схопився на ноги, вдивляючись вдалину, коли сарана повільно розсіювалася.

Це було отримане повідомлення.

— Вона прокинулася, — прошепотів Кір.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

— Я НЕ МАЛА НА УВАЗІ, що ви повинні говорити з ними, — сказала Худа, яка з помітною тривогою наздоганяла Алізе по коридору. — Я лише мала на увазі, що вони побачать вас, коли ви виходитимете з будинку, і я подумала, що ви хотіли б мати якнайкращий вигляд...

— Майже чотири тижні, — вигукнула Алізе. — Майже місяць вони чекали на мене, Худо, як я можу пройти повз них, не сказавши жодного слова? Я повинна поговорити з ними. Інакше було б жорстоко...

—Вибачте, але я не впевнений, що це гарна ідея, — сказав Дін, який разом з Омідом намагався не відставати. — Не думаю, що Камран схвалив би...

Алізе зупинилася, від чого Худа наштовхнулася на неї. Вона вибачилася, перш ніж відпустити подругу, а потім повернулася обличчям до аптекаря.

— Чому Кір не схвалив би? — запитала вона.

Алізе мала б зніяковіти від того, що вона так прагнула за будь-якої можливості обговорити Кіра; навіть тоді вона не могла зрозуміти свого бажання почути, як хтось вимовляє його ім’я.

— Я не казав... — Дін блимнув очима. — Вибачте, я сказав Кір? Я хотів сказати Камран.

— Ні, ви не помилилися, — підтвердила Худа, поглянувши на Алізе дивним поглядом. — Ви сказали «Камран».

— Ой, — Алізе відвела погляд, намагаючись приховати своє розчарування. Вона знову почала йти, шелест її спідниць відлунював у кам’яній залі. — Я, мабуть, вас не розчула.

—До речі, ми поспали йому повідомлення, — сказав Дін, не відстаючи від неї. — Востаннє я чув, що він був зайнятий якимись справами, але незабаром він має бути тут.

—Хто? Король?

— Ні, Камран, — відповіла Худа, голос якої був стурбований. — 3 вами все гаразд, люба?

— Так, — відповіла Алізе, торкаючись рукою горла. Вона сліпо озиралася навколо, шукаючи вихід. — Так, зі мною все гаразд. Як нам звідси вибратися?

—Як ви можете так швидко рухатися в такій сукні? — запитала Худа, підбираючи на ходу поділ. — Один лише шлейф майже півтора метри завдовжки!

— Не те, щоб ви не мали гарний вигляд, — поспішно додав Дін. — Бо ви маєте. Дуже гарний.

Алізе озирнулася на нього, її тривога ненадовго змінилася вдячністю.

—Дуже дякую, — сказала вона з почуттям. — Я ніколи в житті не носила такого вишуканого вбрання.