Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 57 из 85

—Атепер, — захоплено сказав Худа, — нам усім приписують заслугу у зміцненні дружби між двома імперіями!

— Боже, — тихо промовила Алізе.

— Неймовірно, правда ж? — і Худа кивнула. — Наші королівства ще ніколи не співіснували так мирно. Минуло вже більше десяти років з того часу, як ардунійського володаря взагалі запрошували відвідати Тулан. Насправді, — додала вона, — я дізналася від слуг, які, до речі, на диво небагатослівні, коли йдеться про їхнього короля, що Кір ніколи не приймав жодного гостя в замку за час свого правління, що є нечуваною справою, і це робить наше перебування тут ще більш унікальним.

—І нікому це не здається дивним? — запитала Алізе. — Що ардунійський принц вирішив подружитися з людиною, відповідальною за вбивство короля його імперії?

Худа замислилася, нахилила голову і сказала:

— Насправді, тепер, коли я бачу, як все це розвивається, я думаю, що було б набагато гірше, якби Камран насправді вбив Кіра. Ви знали, що натовп намагався штурмувати палац перед тим, як ми покинули Ардунію?

Алізе з жахом похитала головою.

—Так, — кивнула Худа, — Люди були настільки розлючені поведінкою Заала, яку розкрили на балу, що вони бунтували близько тижня. Навіть члени королівської родини намагалися дистанціюватися від покійного короля — дехто зайшов так далеко, що навіть вихваляв дії Кіра, якщо ви можете в це повірити. Дехто навіть приєднався до боротьби на знак протесту.

— Проти чого вони протестували? Проти можливості війни?

Худа знову кивнула.

— Більшість відмовлялися вмирати, захищаючи знеславленого короля; але вони також засуджували Камрана, стверджуючи, що не хочуть мати ще одного продажного правителя, який з такою самою ймовірністю укладе угоду з Іблісом...

—Але це жахливо несправедливо...

—Так, це жахливо несправедливо, але заворушення було втихомирено, як тільки поширилися чутки, що принц вже виїхав з Ардунії — одразу після смерті Заала, щоб спробувати залагодити справи з південною імперією. На загальну думку, він напрочуд самовідданий, бо позбавив свій народ непотрібного кровопролиття, навіть оплакуючи свого діда, — вона розсміялася, а потім похитала головою. — Звісно, це не зовсім правда, але я хочу сказати, що якби він убив Кіра, наші імперії неодмінно вступили б у війну, і це було б трагічно та неприйнятно. Камран міг би зіткнутися зі справжнім повстанням.

— Звісно, — продовжувала вона, нахиляючись, — ми єдині, хто знає справжню причину, чому у нього все так гарно вийшло, і це повністю завдяки вам, чи не так? — вона відступила назад і посміхнулася. — Кір дуже, дуже хотів нас усіх стратити, але Хазан зауважив, що ви страшенно розсердитеся на нього, якщо він уб’є ваших друзів, і з тих пір він більше не згадував про це. І ось ми тут! Укладаємо мир! А найкраще те, що Заххак здається тупим, а Камран — величним, і...

— І ти, і Омід, і Дін, ви всі прославилися, — закінчила за неї Алізе, відчуваючи себе ошелешеною. їй треба було багато чого переварити.

—Так! — вигукнула Худа, яка швидко протверезіла. — Окрім того, що я дуже хвилювалася за вас, звісно, це був найцікавіший час у моєму житті. Я отримую листи від фанатів! Можете собі уявити! Люди люблять мене, — вона завагалася. — Ну, переважно діти. І деякі пенсіонери, мабуть, теж, хоча іноді важко сказати...

— Худо?

— Га?

— Що Хазан думає про все це?

Вона замовкла, її посмішка застигла.

— Я не знаю.

— Може, наважишся здогадатися?

Худа відвела погляд і прикусила щоку, перш ніж відповісти:

—Думаю, було б краще, якби ви самі поговорили з Хазаном і запитали, що він відчуває, — вона озирнулася. — Взагалі-то він не ділиться зі мною своїми почуттями.

Алізе пом’якшала.

—З ним принаймні все гаразд?

— Гадаю, що так. Він був страшенно похмурий. Не так сильно, як інші, але все одно похмурий.

—Зрозуміло.

Алізе відвела очі, на мить замилувавшись формою особливо гарної троянди. Вона затамувала подих, перш ніж сказати:

—А Кір?

—А що з ним?

Алізе намагалася зустрітися з Худою поглядом. Її інтерес до південного короля було майже неможливо приховати, хоч як вона не намагалася здаватися байдужою.

—Який він?

— Який він? — здивовано перепитала Худа. — Ви маєте на увазі, окрім того, що він явно головою вдарився?

Алізе придушила здригання. Вона не могла пояснити чому, але кожна образа, яку Худа виголошувала на адресу Кіра, здавалося, вдаряла її в серце. І все ж, у неї не було вагомих причин захищати його.

— Що ж. — сказала Худа. — Гадаю, вам слід знати, він поводиться зовсім не як король. Щодня він носить один і той самий непоказний одяг, без жодної парадності. Він надзвичайно тихий, ніколи не сідає, я ніколи не бачила, щоб він їв, і він виконує якусь неймовірну кількість магічних дій. Наприклад, він завжди зникає або з’являється тоді, коли його найменше чекаєш. За останній місяць я побачила з його боку більше магії, ніж бачила за все своє життя — і я схильна погодитися з Камраном, що він, мабуть, отримав свою силу від диявола, бо як інакше він міг би так багато чаклувати? І ніхто не знає, куди він зникає, адже він весь час зникає! Дуже підозріло, — вона стишила голос. — Хоча я підслухала, як Камран в люті одного разу розповідав Хазану, як він бачив Кіра в якомусь безбожному стані напередодні ввечері — щось про те, що він був увесь в крові...

Алізе важко зітхнула.

—Я знаю! Жахливо! З іншого боку, коли я бачила Кіра пізніше того ж дня, він мав цілком нормальний вигляд, тож боюся, що Камран міг перебільшувати, — Худа видихнула, здуваючись так само раптово, як і оживляючись. — Інакше, — сказала вона, — він просто жахливий нахаба, і витрачає всю свою злу магію на банальні прояви імітації провини. Боже, якщо він так жахливо почувається через те, що з вами сталося, можливо, йому взагалі не варто було вас викрадати! — вигукнула вона, сердито змахуючи пелюстки з ліжка. — Присягаюся, це нестерпно. Він зачарував кожен сантиметр міста тими рожевими трояндами, і відмовляється про це говорити — він навіть не взяв на себе відповідальність! Містини, звісно, думають, що це все вигадливі декорації до свята Вінтроуз, але я знаю, що це не так. Я якось застукала його, бачила, як він вирощував троянди в руках...

— Розумію, — нарешті тихо сказала Алізе. Вона не могла більше слухати про квіти; її серце і так було надто розчуленим щодо злощасного південного короля. — Я так розумію, він погано з вами поводився?

Худа завагалася.