Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 56 из 85

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

АЛІЗЕ ВСЕ ЩЕ ВИВЧАЛА неймовірне видовище рожевого цвітіння навколо себе, здивування змушувало її серце калатати, наче грім.

— То це Kip зробив, — повторила вона, цього разу без будь-якої інтонації.

Одне лише вимовляння його імені вголос викликало у неї дивне, незрозуміле відчуття. Алізе раптово усвідомила відчайдушне бажання побачити його, відчула цю потребу всередині себе, як фізичний біль.

Звісно, це був він.

Як вона не здогадалася одразу?

— Як я вже казала, я вважаю це неприпустимим, — продовжувала Худа. — Він поводиться, як ображена дитина — розмальовує місто квітами, ніби планує похорон...

—Де він?

—Хто? — злякалася Худа. — Кір? О, я не маю ані найменшого уявлення. Зазвичай ніхто не знає, і він, звісно, ніколи не повідомляє мені про свої плани. Все, що я знаю, це те, що йому не можна довіряти.

—Чому? — запитала Алізе, і її очі розширилися. — Що він зробив?

— Ви маєте на увазі, окрім всіх його явних гріхів? — Худа розсміялася. — Він ще нікого не вбив, якщо ви про це питаєте. Але він дуже, дуже скритний і загалом ненормальний. Знаєте, я кілька разів ловила його на тому, що він з великим захопленням розмовляв з драконом?

Алізе нахмурилася.

—Це не так вже й незвично, хіба ні? Люди постійно розмовляють з тваринами.

— Так, але хто розмовляє з драконами? — сказала вона з роздратуванням у голосі. — Самі їхні вуха на кілометр вище голови, а голова — на кілометр вище землі. Уявіть собі, що ви розмовляєте з драконом і думаєте, що він вас чує! Я впевнена, що ви б збожеволіли.

Алізе нахмурилася ще сильніше.

— Може, ти могла б вибрати якусь іншу причину, щоб не любити його? Бо ця — це якось несправедливо.

— О, я маю безліч інших причин вважати його божевільним, не хвилюйтеся, — Худа махнула рукою. — Мені немає потреби перераховувати їх усі.

У цей момент Алізе відчула, що всередині неї ніби щось спалахнуло, забираючи її енергію із собою.

—Ні, — тихо сказала вона. — Не треба їх усі перераховувати.

— Як би там не було, як я вже казала, це, швидше за все, саме Кір вас отруїв, і якщо б ви тільки могли згадати...

—Худо, — сказала вона, втупившись у свої руки, відчайдушно намагаючись зберігати спокій.

—Так, люба?

— Я б хотіла вийти із цієї кімнати — знайти Хазана. Я відчуваю слабкість, і думаю, що свіже повітря піде мені на користь. Можливо, ми могли б закінчити цю розмову пізніше, бажано, коли я буду в білизні.

Худа видала ще один пронизливий, схожий на пташиний, крик, а потім зіскочила з ліжка, наче її вдарили. Вона розвернулася і сказала:

—Так! Звісно, мені сказали принести вам комплект одягу — я зараз повернуся.

— Що? Хто сказав?

Худа була на півдорозі вниз по сходах, коли кинула у відповідь через плече:

— Провидці, звісно ж! Знаєте, їм довелося спалити ваш одяг, — вона схопилася за дверну ручку, — через забруднення, хоча я б не стала надто сумувати за його втратою, оскільки все одно все було в крові...

—Худо, зачекай!

Але Худа вже смикнула двері, покликала Оміда, перекинулася з хлопчиком кількома поспішними словами, дістала щось, що зникло з поля зору, а потім прослизнула назад у кімнату, штовхнувши двері стегном.

Важка панель зачинилася за спиною Худи, і молода жінка радісно посміхнулася до Алізе. В руках вона тримала невеличку, гарно оформлену валізу, обтягнуту еластичною пудрово-блакитною шкірою, скріпленою через певні проміжки латунними петлями та застібками.

Приголомшена, Алізе нерухомо витріщилася на неї.

—Уявляєте моє захоплення? — сказала Худа, поспіхом піднімаючись сходами. — Тепер моя черга вдягати вас!

Алізе відчула, як світло зникає з її очей.

— О, не дивіться так перелякано! До того ж, якщо ви не довіряєте моєму смаку, то можете довіритися смаку Сарри — у нас із нею однаковий розмір, і вона дозволяє мені позичати багато свого одягу, — Худа відкинула голову назад і розсміялася. — На мені вбрання королеви! Якби тільки моя мати могла мене зараз бачити!

—Твоя мати, — тихо повторила Алізе, згадавши, що вона випустила з уваги дуже важливу деталь. — Худо, якщо ти тут вже майже чотири тижні, то де ж ти, на думку твоєї матері? Твоя сім’я, мабуть, хвилюється.

Очі Худи округлилися.

— О, ні, це просто неймовірно. Батько надзвичайно гордий — він сказав, що завжди знав, що в моїх жилах тече кров посла! А тепер матері нічого не лишається, як співати мені дифірамби, бо ми всі майже знамениті...

—Знамениті? Що ти маєш на увазі?

—Так, правильно, краще почати з початку, чи не так? — Худа поставила валізу на підлогу. — Ну, новини з Ардунії такі, що Провидці залишилися під владою Заххака...

—А хто такий Заххак?

—Ах, — брови Худи зсунулися. — Ви можете нагадати мені, на якому моменті ви зупинилися? Це були шалені кілька тижнів, і я не можу пригадати, що ви знаєте, а що ні.

Алізе невидющим поглядом дивилася на дівчину.

— Востаннє, коли я бачила тебе по-справжньому, ти намагалася вдарити Кіра канделябром по голові.

Худа почервоніла при згадці про це, потім нервово розсміялася, і перш ніж Алізе встигла поставити підсумків її реакцію, молода жінка вилила на неї шалений потік інформації. Так вони провели кілька хвилин, Алізе підказувала, а Худа розповідала. Худа описала все, що сталося після того, як Алізе забрали з балу на спині дракона, і як Заххак — масний міністр оборони Ардунії — намагався відібрати трон у принца Камрана, «якого Провидці власноруч замкнули у вежі».

Алізе затамувала подих.

— але потім його врятувала Сіморг...

І знову Алізе затамувала подих.

Також, Худа пояснила свою випадкову присутність у цей важкий час у палаці:

—А потім всі ми, включно зі мною, Діном та Омідом, полетіли до Тулану, хоча Камран і не хотів, щоб ми з ним їхали, і категорично заявив, що йому байдуже, якщо хтось із нас загине, бо він хотів убити Кіра...

Попри це, ніякого Кіра він не вбив, а натомість двоє молодих людей уклали якесь неможливе перемир’я, результатом якого стало відкрите запрошення для їхньої групи залишитися в замку. Коли Алізе попросила розповісти про умови цього малоймовірного перемир’я, колір обличчя Худи несподівано потемнів, і вона відмовилася від подальших роз’яснень, і лише пояснила, що принцу несподіваному повороті подій, був визнаний народом Ардунії як співчутливий миротворець, бо тепер стало загальновідомим, що він подолав увесь цей

шлях — всупереч інтересам Заххака — в надії запобігти війні.