Страница 54 из 85
Враз приймальня зникла; вони поринули в димчасту темряву, де не було видно нічого, крім чотирьох фігур, освітлених невидимим джерелом світла. Хазану не дозволили приєднатися до них.
Мозафер не зволікав.
Ситуація серйозна, — мовчки сказав він. —Дівчина не вилікується.
Кір, який очікував жахливих новин, все одно відчув дикий біль від цих слів.
— Що ви маєте на увазі?
Священик подався вперед, потім простягнув бліду руку, на якій виблискував синій мерехтливий порошок.
Кір помітно закам’янів.
Темна магія була єдиною магією, яка залишала по собі осад. Це була ціна темряви, егоїзму: токсичні залишки були побічним продуктом нечистої субстанції, і вони просочувалися у світ подібно до слабкої отрути. Кожна атака диявола, якої зазнав Кір, була здійснена за допомогою цієї темної магії, але її продукти завжди випаровувалися; ніколи раніше вони не забруднювали його одягу.
Ми знайшли це на підкладці внутрішньої кишені її плаща. — Мозафер відсунув капюшон на кілька дюймів, відкривши шокуюче білу шкіру, щоб краще вивчити очі Кіра. — Це позичений плащ.
— Це мій, — підтвердив він, його серце калатало. — Але я не розумію — не повинно було залишитися жодного сліду...
Ти завдав їй серйозної шкоди.
—Я скоріше помру, ніж завдам їй шкоди.
Неважливо, чи хотів ти завдати їй шкоди. — Мозафер повністю відсунув капюшон, відкривши свою виголену голову. Його карі очі були непохитними, але не жорстокими. — Лід у її венах заважає їй поглинати таку отруту.
Якщо на інших вона діє м 'яко, то в неї викликає незвичну реакцію. Здається, її організм швидше знищить себе, ніж засвоїть заражену магію.
Ще один удар болю, просто в груди.
— Що з нею станеться?
Ми не знаємо. Ми ніколи раніше не лікували таких, як вона.
—Але вона виживе? — відчайдушно запитав Кір.
Мозафер завагався.
Її організм, схоже, має природний механізм зцілення, який, на нашу думку, прискорить її одужання. Опромінення було мінімальним. Вона має великі шанси на реабілітацію. Але це може зайняти деякий час.
— Скільки часу?
Мозафер похитав головою. — Кілька тижнів. Можливо, місяці.
Кір відчув, наче в нього закрутилося перед очима.
Він втратив самовладання, як не втрачав його з дитинства. Молодий чоловік зігнувся вдвоє, намагаючись дихати, і видав такий сильний звук страждання, що навіть Провидці, яким не дозволялося торкатися до нього, зі співчуттям нахилилися уперед.
Було стільки всього, що могло його зламати. Його провина, його сором, його страх. Зло в його житті просочилося наскрізь і зашкодило їй; в результаті він, напевно, не виконає своїх зобов’язань перед дияволом, і ця невдача зруйнує все. Його життя розпадалося навколо нього, сухожилля його тіла розпліталися з кожним днем, залишаючи його тіло виснаженим, схожим на кістку.
— Що буде, Мозафер? — він впав на коліна, опустивши голову на руки. — Що буде, коли я зазнаю невдачі?
Нам не дозволено говорити про це, — лагідно відповів він.
— Чи будуть Провидці і надалі уникати мене?
Так.
—Чи зможу я коли-небудь повернутися до храму?
Ні, доки ти будеш прив’язаний до нього.
Кір підняв голову, борючись зі сльозами.
— І ти не даси мені жодного слова настанови, коли я так відчайдушно потребую твоєї поради?
Мозафер опустився перед ним на коліна, і серце Кіра стислося від одного його погляду, від тепла в очах старця. Він сказав...
Спи.
— перш ніж вони зникли.
Дим розвіявся. Кір, як і був, на колінах, знов опинився в приймальні, де яскраве полуденне світло майже засліпило його. Він одразу ж був вражений шквалом гнівних протестів Хазана, але втупив погляду підлогу, ігноруючи цей вибух, адже в голові паморочилося, а серце шалено калатало. Йому потрібно було взяти себе в руки.
Йому потрібно було скласти плани.
Без зволікань він подався до своєї матері, голосно повідомивши їй, що його майбутня наречена попросила дати їй час на роздуми перед весіллям — протягом цього часу вона перебуватиме в товаристві Провидців, і її не слід турбувати. Ця плітка, яку одразу ж підхопила прислуга замку, швидко і ефективно поширилася по всій країні, підсилюючи таємничість прибуття королеви джинів.
Що ж до паломників, то вони почали прибувати того ж дня. Спочатку повільно, а потім натовпами, вони не просили ні води, ні притулку. Вони не хотіли нічого, крім простору — і Провидці відкрили їм свої безкраї простори, де вони зібралися в щільно сформовані групи, переповнюючи вулиці, парки, пагорби і гори.
Вони спали там, де сиділи, незважаючи на погоду.
У відповідь на численні прохання побачити її, Провидці видали єдине слово, надзвичайно рідкісне висловлювання:
Терпіння.
І ось, джини чекали.
Кір вивчав їх щодня. Він бачив, як їхня кількість зростає, як вони стають неспокійними і злими, і врешті-решт підкоряються, щоб потім повторити цей цикл знову. За короткий час вони призначили лідера: маленьку літню жіночку, яка після кількох днів, впродовж яких вона взяла на себе відповідальність розбороняти бійки та залагоджувати суперечки, стала їхнім посередником. Її звали Дія, родом із Сорраля.
Тепер Кір дивився на неї.
З мудрим обличчям, завішеним ріденькими пасмами молочно-білого волосся, Дія стояла на високій гілці магнолії, і її постать була такою легкою, що її ледь не здувало вітром.
Знесилена тілом, але з несамовитим духом, вона вхопилася за найближчу гілку, щоб підтримати себе, і зі свого посту диригувала хором голосів. Заплющивши очі, Дія підняла вільну руку над головою і вигукнула:
За землю, що колись була нашою, за мільйони вбитих, за ріки, червоні від крові, за століття болю —
Правосуддя! Правосуддя!
За наших батьків у землі, за труни, які ми збудували, за маленькі ручки і тихі серця вбитих дітей.
Правосуддя! Правосуддя!
Натовп підхопив її заклик, поклавши руки на голови, заплющивши очі під час співу. їхні голоси почали переслідувати його протягом кожного дня. Якщо колись тиснява натовпу викликала занепокоєння, то тепер він не відчував нічого, окрім подиву. Заради неї.
Це все було заради неї.
І все ж вона не розплющувала очей.