Страница 51 из 85
— Якщо б його було трохи менше, то це, мабуть, було б не настільки образливо для органів чуття, — відповіла Худа, оглядаючи кімнату з новою відразою. — Але це, боюся, занадто кричуще.
—А мені подобається, — сказала Алізе, яка відчувала себе дивним чином захищеною. Вона похитала головою. — Чому ми сперечаємося через квіти?
— Я не знаю, люба, — сказала вона ображено. — Я страшенно нервую.
—А я, по-твоєму, як маю себе почувати?
— Сподіваюся, краще? — Худа підняла брови. — Принаймні краще, ніж зі стрілою в спині. Не можу навіть уявити, як це було незручно.
Вона розсміялася; Алізе не розсміялася.
— Ну, так, — поквапилася Худа, — я, звісно, не знаю всіх деталей, оскільки мене взагалі не допускають до важливих зустрічей — і знаєте, — вона підняла підборіддя, — всі тут такі осоружно самовпевнені, наче мені не можна довіряти! Ніби я видала всі таємниці імперії!
Алізе стрільнула в неї поглядом.
Худа схрестила руки.
— Ну то й що з того, що я іноді ділюся своїми відкриттями? Адже не так вже й страшно поділитися маленькою таємницею з друзями, чи не так? Хоча, можливо, якби вони ділилися зі мною більше, я не була б такою схильною до підглядання!
—А ти підглядала?
Вона опустила руки.
— Зовсім трішки, майже невинно!
—Худо...
—Можливо, пізніше ми зможемо поговорити про всі таємничі листи, які писав принц Камран, — вона підняла брови, — і про всі таємничі подорожі короля Кіра...
— Ти шпигувала, — очі Алізе розширилися.
Худа променисто посміхнулася.
— Я не зовсім марна, чи не так? Мені байдуже, то скаже про мене мама. Так чи інакше, відповім на важливе питання: ми зараз перебуваємо у кварталі Провидців у Тулані. Виявляється, причиною вашого поганого самопочуття вранці, — вона зробила повітряні лапки, — було те, що вас отруїли темною магією, — вона прикусила ніготь. — Саме тому, знаєте, ви так довго не могли одужати. Майже чотири тижні ви провели тут, у храмі...
— Чотири тижні? — вигукнула Алізе. — Я спала майже місяць?
— О, це було жахливо для всіх нас, запевняю вас! Звісно, не більше, ніж для вас, — поспішила додати вона. — Я не хочу сказати, що ми страждали більше, ніж ви! Я лише хочу сказати, що ми страждали, і дуже сильно, бо навіть за допомогою Провидців це було не так вже й просто, врятувати вас. Ніхто не знав, скільки часу може зайняти ваше зцілення, і саме невідомість робила ситуацію ще жорстокішою. їм довелося, — вона знов прикусила кутикулу, — випустити погану магію з вашого тіла...
Алізе різко зітхнула.
—Так, огидно! Навіть гротескно! Хоча, чесно кажучи, я не знаю, чи вони справді пустили вам кров? Але звучить жахливо, просто жахливо — і взагалі, люба, ніхто не може зрозуміти, звідки у вашому тілі така отрута, і, ну, — вона зіщулилася, — природно, вони всі билися над цим.
— Зрозуміло, — серце Алізе болісно калатало.
Худа зітхнула, випустила замучені пальці із зубів і втупилася в Алізе.
—Хлопці поводилися жахливо. Тепер я їх ненавиджу. Звісно, не Діна і не Оміда, але інші постійно сваряться, розмірковують, бурмочуть щось і є смішними.
І подумати тільки, я мало не зомліла, коли вперше побачила Камрана! — вона вхопилася за груди. — Те, як він розсунув натовп у ніч того жахливого балу! Я думала, шо помру там, у тому вогняному кільці, і раптом з’явився він — і прямує до мене, як герой, і називає мене леді! Поможи мені боже, Алізе, я думала, шо ніколи в житті не бачила нікого прекраснішого, — Худа опустила руку, а потім зробила скривджене обличчя. — Уявляєте, зростаючи в королівському місті, я завжди мріяла про зустріч із ним!
Алізе підняла брови. Вона все ще намагалася усвідомити той факт, що була напівмертвою протягом місяця, коли ледь чутно промовила:
— Що ж, мабуть, це досить поширене явище — бути закоханим у королівську особу.
Худа розсміялася.
— Це великодушно з вашого боку, що ви так про це думаєте. У мене вивертає шлунок, коли я згадую безглузді мрії моєї юності, і все ж — кожного разу, коли мати була жахливою до мене, або мої сестри були жорстокими, або коли я виявляла, що мої подушки набиті щурячими кишками...
—Щурячими кишками?
—Так, щурячі кишки були особливо бридкі, — сказала вона, стиснувши губи. — Так чи інакше, кожного разу, коли траплялося щось жахливе, я зачинялася у своїй кімнаті, а потім зачинялася у шафі, а потім зачинялася у своїй голові, де жили найдурніші з усіх моїх мрій, і я уявляла, що одного дня я зустріну прекрасного принца, і він буде таким гарним і величним, і... — вона завагалася, здаючись раптом наляканою... — ну, я думаю, я думала, що він буде не таким, як усі. Добрішим, ніж усі інші.
Вона на мить замовкла, борючись зі спалахом емоцій, перш ніж повернути погляд до Алізе.
—Добре, що все владналося, чи не так? — сказала вона з вимушеним блиском в очах. — У будь-якому разі ви випадково не пам’ятаєте, як вас отруїли? Гадаю, це вирішило б багато наших проблем, якби ви змогли згадати, чи хтось вас отруїв.
Алізе не відриваючись дивилася на молоду жінку, а потім опустилася на ліжко поруч із нею. Вона відчувала себе ошелешеною; її розум вирував і наморочився.
Чи була вона отруєна? Вона не знала.
Цього вона не пам’ятала.
Чи справді вона спала чотири тижні? Що сталося зі світом за її відсутності? Що з її народом, якому вона дала обіцянки?
Її серце калатало, а паніка наростала.
Несвідомо Алізе поклала руку на плече Худи і стиснула його; не відпускаючи, поки молода дівчина не піддалася на цю розраду. Дівчина почула, як Худа різко принюхалася, втягуючи в себе теплі почуття, що не в’язалися з міццю цієї залізної хватки. Вони мовчки дивилися у вікно, коли Алізе тихо промовила:
— Якщо хтось знову покладе щурячі кишки у твої подушки, я вб’ю його.
Худа здавлено розсміялася від шоку.
Алізе знала, що Худі було нелегко виховуватися у вищому суспільстві як небажаній дочці занепалої жінки; не допомогло й те, що скандальний родовід Худи наклав відбиток на вигини її тіла, легко відрізняючи її від її сестер. Фігура Худи була пишною настільки, що, здавалося, викликала б захоплення найгірших хижаків суспільства, а мачуху доводила до божевілля і жорстокості. Алізе придивлялася до Худи досить уважно, щоб зрозуміти, що за її крикливим, колючим обличчям ховається безліч нищівного болю, а також глибокий прошарок нерозкритої ніжності.
Інакше навіщо б дівчині було долати за нею весь цей шлях?