Страница 50 из 85
Вона піднесла руку до рота.
Здригнувшись від страху, вона згадала гнів в очах Камрана. Вона пам’ятала жах в очах Кіра, вона пам’ятала — боже, вона пам’ятала все це. Хаос. Жах.
Біль.
Камран підстрелив її стрілою, призначеною для Кіра. Вона відчула, як вона пронизала її слину, відчула болісний опік, параліч нижньої частини тіла, падіння до того, що здавалося неминучою смертю.
Тож вона не померла?
Про цю останню подію вона нічого не пам’ятала, як і про те, що їй передувало, але раптом відчайдушно захотіла отримати відповіді.
Що сталося після того, як вона впала з неба?
Алізе помітила, що сонце, схоже, сховалося вже після полудня, але на небі ще було світло, якого вистачило б на півдня подорожі. Дівчина могла б відчинити двері або перелізти через стіну; обидва шляхи могли бути дуже небезпечними, і вона все ще намагалася вибрати між ними, коли раптом у двері делікатно постукали.
Алізе завмерла; її серце забилося сильніше.
Дуже повільно вона повернулася на звук. Дівчина завжди сподівалася на мир, але ніколи не боялася битви. Навіть у цій тонкій сорочці вона билася б, якби це було необхідно.
Алізе твердо поставила босі ноги на землю, потім підняла підборіддя. Коли вона заговорила, її голос пролунав у цій порожній кімнаті м’яко і чітко.
— Заходьте, — сказала вона.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
ПОЧУВСЯ СКРЕГІТ дерева І металу, коли двері відчинилися, і крізь вузьку щілину з’явилася спочатку тендітна рука, потім нога, що ковзнула всередину, і, нарешті, знайоме обличчя.
—Алізе... Тобто, ваша величносте? Ви прокинулися? Мені сказали, що так, і я дуже сподіваюся...
—Міс Худа? — злякано вигукнула Алізе. — Це ви?
Молода жінка видала дивний, схожий на пташиний, крик, грюкнула за собою дверима, ляснула обома руками по роті, потім вибігла на кам’яні сходи і ледь не схопила Алізе в обійми, виконавши при цьому низку вкрай непритаманних леді рухів. Алізе сміялася із цього, а потім заклякла, коли її міцно стиснули в обіймах, бо на ній не було білизни, і вона не знала, як вивільнитися із цих обіймів, не образивши почуттів молодої жінки.
Зрештою міс Худа відсторонилася, її обличчя сяяло від емоцій.
—Ви прокинулися! — сказала вона. — Ви навіть не уявляєте, як ми хвилювалися! І не називайте мене більше міс, а просто Худа, і взагалі, ми ж тепер подруги, чи не так?
—Так, — тихо сказала Алізе. — Так, авжеж, ми подруги.
У голові Алізе панувало сум’яття. Її страхи були настільки переплутані, а розгубленість такою великою, що вона ледве могла вибрати, яке питання поставити першим, а потім і зовсім розгубилася. Щось змінилося в Худі, з’явилося щось яскраве і прекрасне, і Алізе задивилася на подругу, намагаючись зрозуміти це перетворення, перш ніж збагнула, що пояснення було досить простим.
—Худо, — промовила вона, затамувавши подих, — ти абсолютно чарівна.
Колір обличчя молодої жінки посилився, коли вона нервово притиснула руки до живота. Худа сяяла, променилася, стоячи в приголомшливій оксамитовій сукні, конструкцією якої Алізе не могла не захоплюватися. Темно-синя тканина була найвищого ґатунку, її деталі вишукані, а шви непомітні. Сукня так елегантно підкреслювала її пишні вигини, що Худа була дуже схожа на королівську особу.
Це було саме те вбрання, яке Алізе, можливо, створила б для неї, якби мала таку змогу. Худа мала надто статну фігуру, щоб її обтяжувала остання мода, і тепер, звільнившись від пут нинішніх стилів, вона перевтілилася. Навіть її темне волосся, надто часто забране у суворий вузол, тепер було укладене в низький, вільний пучок, а майстерно зроблені локони обрамляли витончені риси її обличчя. Її очі здавалися більшими, а засмаглий від сонця колір обличчя — променистим. Все в її ансамблі дозволяло її найкращим рисам сяяти, але...
Окрім всього цього, Худа здавалася щасливою.
—Ви справді так думаєте? — сказала вона, проводячи рукою по своїй спідниці. — Сарра каже, що сукня мені личить, хоча я не зовсім... Боже, подивіться на мене, я так легко відволікаюся, — вона похитала головою, потім взяла Алізе за руки. — Це так схоже на вас, чи не так, долати труднощі тільки для того, щоб зробити мені комплімент? — Худа засяяла. — Як би я не хотіла обговорити з вами мій гардероб, люба, але спершу мушу сказати, що я дуже, дуже рада бачити, що ви прийшли до тями. Я не повірила, коли мені сказали, що ви прокинулися, спочатку не повірила, бо ми чекали тижнями, не маючи від вас жодної звістки, і ми всі були страшенно засмучені, а Провидці не давали нам спокою, знаєте, постійно попереджали нас у свій дивний спосіб, що вони можуть зберігати мир дуже довго, перш ніж...
— Тижнів? — Алізе зблідла. — Скільки тижнів? І що ти маєш на увазі під Провидцями? І Сарра, — вона нахмурилася, — що ти знаєш про Сарру?
Худа зблідла.
— О боже. Я справді вляпалася, чи не так? Будь ласка, не кажіть мені, що я перша, хто прийшов до вас?
Алізе ледве могла дихати через хаос у грудях.
—Так, — сказала вона. — Ти перша.
—О боже, — знову прошепотіла Худа.
— Що відбувається? — запитала Алізе, відступаючи назад. — Де я? Де Хазан? Де всі інші?
Худа стояла нерухомо, лише її губи розтулялися і змикалися, як вона ухилялася від відповіді. Потім вона почала стискати і розтискати руки, нервово роззираючись навколо, і підстрибнула майже на пів метра в повітрі, коли у двері раптово постукали. Почувся скрип старої деревини, а потім —
—Міс? Можна нам теж зайти? Вони сказали, що вона...
—Не зараз! — Худа крутнулася занадто швидко, і її голос став занадто високим. — Мені потрібно ще трохи побути з нею наодинці, а потім, знаєте, ви можете зайти привітатися...
—Але, міс, ми з Діном дуже хотіли б...
—Зачини двері, Оміде! — майже закричала вона.
Почулося багатостраждальне зітхання, потім ще якесь ниття, перш ніж двері важко зачинилися.
Худа подивилася на Алізе, а потім, жахливо посміхаючись, сказала:
—Можливо, вам краще присісти.
— Я б не хотіла.
—Що ж, тоді, мабуть, краще сісти мені, — сказала вона і важко опустилася на ліжко. Худа заплющила очі, зробила глибокий, підбадьорливий вдих, а потім закашлялася, і її обличчя стало кислим, коли вона розплющила очі.
— Господи, як тут можна дихати? Я ледве можу мислити ясно через ці пахощі.
З усього, що могла б сказати Худа, це зауваження пролунало як небажана несподіванка.
—А я думаю, що це прекрасно, — відповіла Алізе, зводячи брови. — Тобі не подобається запах троянд?