Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 49 из 85

Алізе перебувала в круглій кімнаті дивовижної висоти, старі брунатні стіни її майже зникли піл каскадами густих, розкішних рожевих троянд. Далека стеля теж була обвішана важкими прикрасами: ще більше квітів, ше більше виноградних ліз, ще більше краси. Пишне цвітіння було прикрашене райдужним світлом, що пробивалося крізь пару старовинних вітражів; ці довгасті суцвіття неземного кольору підкреслювали, зокрема, вигин стіни, в який було вмонтовано низку книжкових шаф від підлоги до стелі. На вільних, побитих полицях стояло лише кілька пошарпаних томів, і якщо в інших обставинах вигляд такої убогої бібліотеки міг би навіяти меланхолію, то тут він викликав лише захоплення, бо полиці буяли пишними квітами, і від цього чарівного видовища в Алізе затріпотіло серце.

Вона змусила себе сісти, і голова її пішла обертом. Весь цей час на ліжко до неї повільно падали окремі пелюстки, які, кружляючи в повітрі, приносили із собою чудові пахощі. Одна з пелюсток м’яко приземлилася їй на ніс, і вона, зловивши атласний шматочок, неуважно розтерла його між великим і вказівним пальцями, милуючись навколишнім видовищем.

Хмари рожевих троянд простягалися по підлозі і падали вниз по грубих кам’яних сходах, які спускалися до імпозантних, побитих дерев’яних дверей, які, ймовірно, були виходом. Інших підказок щодо її місцезнаходження було небагато; ліжко, яке вона займала, було єдиним окремо стоячим предметом у кімнаті. Старе й подряпане, його покриття місцями вицвіло, місцями стерлося, а постільна білизна, як вона і підозрювала, була повністю вкрита пелюстками троянд.

Вони були всюди. Скрізь.

Як довго вона лежала тут, під цим ніжним та прекрасним дощем? Це мала бути магія — величезне чаклунство, бо на лозах не було колючок, а серед опалого цвіту не було жодного сліду гниття. Але що це була за особлива магія? Якій меті вона служила? Вона помітила, що покривала на ліжку були щонайменше на кілька сантиметрів вкриті опалим цвітом; зважаючи на неквапливий потік зверху, вона запідозрила, що перебуває тут, у цьому дивовижному місці, щонайменше кілька днів.

І що найцікавіше: Алізе з подивом усвідомила, що їй не холодно.

Відчуття холоду настільки пронизувало її тіло, що вона постійно відчувала фізичний дискомфорт. Дівчина завжд и була напружена, часто відчувала себе задубілою. Якоюсь мірою цей біль жив у її венах від народження; в дитинстві вона боролася з холодом, але не відчувала його повної глибини, доки не померли її батьки, після чого лід остаточно поглинув її. Багато часу пішло на те, щоб навчитися жити із цим стражданням постійно, і Алізе ніколи не наважувалася сподіватися, що одного дня зможе позбутися його. Але зараз — зараз вона відчувала спокій в усьому тілі, вперше з тих пір, як були живі її батьки. Ця міс ніколи не думала, що колись знову відчує туманне, довгоочікуване тепло у своїх венах.

Вона намагалася зібрати свої спогади, щоб зрозуміти, де вона і як сюди потрапила, але розум Алізе був наче обплутаний павутинням або запилений, а думки нестійкі та повільні. Вона знову спробувала віднайти якусь інформацію, але її свідомість, і без того затуманена, завдала їй натомість болючого, невблаганного емоційного удару. У швидкій послідовності перед нею постали образи її матері в різних станах душевного болю, а супровідні їм звуки і відчуття були настільки яскравими, що вона мало не зігнулася навпіл від горя. Сцени змінювалися знову і знову, але градус страждань тільки наростав.

Алізе шість років; вона знайшла свою матір на підлозі в кухні у сльозах, з листом, затиснутим у кулані; їй одинадцять; тіло її батька знайшли на дні колодязя, і горе не сходило з їхніх облич, скільки б вони не плакали; їй дванадцять; все охоплено вогнем, її горло стискається від. диму, її мати кричить, і вона відчуває цей запах; вона ще й досі відчуває запах обвугленого тіла своєї матері, коли жінка повільно згоряла заживо в її обіймах...

Алізе видала звук, наче її вдарили, наче хтось вибив повітря з її легень. Біль насправді був настільки нестерпним, що приголомшив її. Сльози беззвучно покотилися по її щоках, і вона змахувала їх тремтячими пальцями, навіть коли намагалася відновити дихання. Ці непрохані напади горя були жорстокими, але в чомусь і заспокійливими, бо Алізе не хотіла забувати. їй часто здавалося, що її батьки зникли для всіх, окрім неї. Так, вона більше не могла їх бачити, але їй здавалося, що вона несе їхні кістки на своїй спині, їхній біль на своїх плечах, їхні надії у своєму серці.

Часто їй здавалося, що вона все ще чує їхній шепіт.

Навіть зараз їй здалося, що вона чує свою матір, слова якої, наче пестощі, торкаються її щоки —

Не бійся, моя люба, падіння

—і тут масивні вікна розчахнулися. Вони застогнали, а потім із силою грюкнули об поцятковані стіни, удар пом’якшили лише густі квіти з обох боків. Ще один порив вітру з моторошним скреготом повернув рами на петлях назад, і в Алізе наче прокинувся якийсь інстинкт, вона відштовхнулася від ліжка з енергією, якої не знала. Її трясло.

Пелюстки троянд закружляли навколо неї невеликим дощем, коли вона врівноважилася на кам’яній підлозі, а потім потягнулася до бильця ліжка, щоб краще втримати своє тіло.

Навіть посеред цього сум’яття дівчина не була сліпою до краси моменту, неземного плину троянд навколо неї, пориву вітру, який привів все це в шаленство. Вона стояла там, захоплена цим повільним вихором, коли розум її нарешті звільнився від найважчої каламуті. Серце закалатало в грудях, і враз на неї нахлинула ясність.

Хазан.

Її думки передусім звернулися до нього. Вона знала, що є ще багато чого, що потрібно згадати, що потрібно розплутати в пам’яті, але поки що образ Хазана слугуватиме їй Полярною зіркою. Він прийшов за нею, тепер вона це пам’ятала. Це означало, що він має бути десь тут, у Тулані... Але де ж тоді була вона?

Чи була вона все ще в Тулані?

Алізе покрутилася навколо, знову шукаючи які-небудь ознаки свого місцезнаходження. Вікна були занадто високо; навіть якщо вона пересуне ліжко, то не зможе дотягнутися до їхнього підвіконня. Дівчина прикусила губу, розмірковуючи.

Якби вона залізла на книжкові полиці, то, можливо, змогла б схопити покинутий том, вміст якого міг би пролити світло. Алізе примружилася, щоб розгледіти кілька корінців, але всі вони виявилися старовинними фоліантами, написаними мовою, що була їй невідома. Нахмурившись, вона ще раз вивчила очевидні шляхи втечі: тут були двері і вікно.

Але куди вона могла піти? Як вона знайде Хазана? І там були інші, чи не так? Її друзі, так... Де вони...