Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 48 из 85

Кір заплющив очі і спробував відчути подих вітру. По спині побігли краплини поту, і він видихнув, випускаючи напругу з тіла. Нарешті юнак відчув ніжну ласку потоку, високу траву, що гойдалася біля його ніг; він прислухався до різкого дзижчання оси, що ширяла над ним. Повітря було задушливим, плащ заважав дихати, і він розкрив руки, щоб зловити більше вітру на долоні, і почув дзюрчання маленького джерела вдалині. Там були птахи, легке тріпотіння крил метеликів.

Поступово світ навколо нього ніби заспокоювався, його терни відверталися, і, хоча він був обпалений і пересохлий, Кір нарешті відчув себе присутнім у реальності. Коли через деякий час він розплющив очі, то побачив Ростама, який зацікавлено дивився на нього, тримаючи у витягнутій руці кожух з водою. Принц прийняв цю пропозицію з глибокою вдячністю, перш ніж зробити довгий ковток з тієї ємності.

—Ти ще не готовий витримувати спеку без води, — сказав його вчитель. — Але ти демонструєш велику силу духу для такого юного хлопця.

Кір перевів подих, злегка нахиливши голову, щоб витерти рот.

—Дякую, сер, — сказав він. — Я дуже вдячний...

Ростам відвернувся, коли Кір знову припав до води, а коли повернувся, то сказав:

—Ти знаєш, чому ми опановуємо себе, щоб опанувати магію?

— Так, сер. — Кір повернув порожній кожух з-під води і, наче старанний учень, повторив древній рядок фештунською:

«Bel nekan nostad, nektoon bidad»

Якщо вона не довіряє, вона не вийде.

— Магія не відкриється, — пояснив принц, — людині з нечистим серцем і розумом. Провидці діють як посередники між надзвичайним світом і звичайним, вмовляючи магію звільнитися зі своїх кристалів, щоб їхня сила могла безпечно існувати в нашому світі.

—Те, що ти сказав, вірно, — сказав Ростам, вираз обличчя якого не змінився. — Але ти ще не відповів на моє запитання. Ще раз: чому ми опановуємо себе, перш ніж опанувати магію?

Кір, який був упевнений, що дав достатню відповідь, тепер завагався.

— Я не... я не впевнений, сер.

—Ти ще не бачив, як людина може бути знищена слабкістю плоті, — сказав Ростам, і тембр його голосу був низьким та рівним. — Бажання, влада, багатство, безсмертя. Ти ще молодий і чистий серцем — світ ще не здається тобі спотвореним. Але знай: магія лишила по собі цілу плеяду мертвих зірок. Навіть Провидці не встояли перед спокусою великої влади.

Кір ненадовго відволікся, побачивши два десятки заляпаних брудом Провидців, які щойно повернулися з копалень. У повній тиші вони розвантажували яскраві кристали, і звуки неочищеної магії лунали навколо них, коли вони вивільняли свій врожай. Його серце злетіло від цього видовища. Йому не хотілося нічого, окрім як бігти до них.

Ростам поклав свої важкі руки на плечі Кіра, змусивши хлопчика повернутися до теперішнього моменту.

Очі його вчителя були наполегливими, і коли він заговорив, його слова громом пролунали в тиші поміж ними.

— Володій собою, щоб ти ніколи не був підкорений. Пізнай себе, щоб жити з переконанням. Живи з переконанням, щоб кроки твої ніколи не хиталися, — він зробив паузу. — Володіти собою означає ніколи не боятися наслідків того, що ти робиш правильно.

Ростам відпустив його плечі, і Кір відчув себе якось дивно, відступивши на крок назад, ніби світ навколо нього розплився. Кілька разів він зморгнув, серце його голосно закалатало в грудях, наче то далекий дракон видавав втомлений рев. Добре, що принц був достатньо свідомим, щоб зрозуміти навіть тоді — хоч і не зміг збагнути масштабу того, що говорив його вчитель, — що він повинен бути уважним.

— Коли ти страждаєш, — продовжував Ростам, — ти можеш вибрати терпіти, а можеш здолати це страждання, — він показав жестом навколо них, на безкрайній простір лугу. — Тут, навіть серед твого страждання, існують речі, що приносять полегшення, якщо тільки ти потрудишся їх пошукати.

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

СПОЧАТКУ БУВ ТІЛЬКИ ЗАПАХ.

Запаморочливі пахощі п’янкого цвітіння наповнювали повітря і паморочили їй голову, і Алізе, яка була занадто розгублена, щоб зрозуміти, що спить, втягнула цей чарівний аромат глибоко в легені. Вона облизнула губи, щоб відчути смак амброзії на своїй шкірі, наче це був еліксир для її приспаної свідомості. Навіть уві сні її голова була свинцевою, а думки затуманеними. Дівчина не знала, як довго були заплющені її очі, і не могла змусити себе запитати про своє місцезнаходження.

Насправді Алізе майже нічого не усвідомлювала, окрім того запаху, який вивів її зі стану заціпеніння; вона навіть забула, що можна чогось боятися.

Фактично вперше за довгий час жінка поворухнулася, її пальці витягнулися в пошуках чогось, поки вона повільно поверталася до тями. Оцінивши пружність матраца, Алізе поворухнулася — а потім застигла, бо відчула під руками оксамит пелюсток, і коли вона обережно повернула голову, її щока притиснулася до ще більшої кількості таких же пелюсток.

Дивно.

Здавалося, що її тіло всюди торкалося квітів. Квіти вкривали її потилицю, прикрашали груди, тулуб і нижче, по всьому тілу. Спочатку Алізе усвідомила власну оголеність, шовковистість пелюсток, що ковзали по її шкірі, маленькі замети, які зібралися у виїмках і долинах її тіла. Її органи чуття, здавалося, вказували на те, що вона майже повністю занурена в ліжко з квітів, що було настільки абсурдним, ніби мало бути якоюсь помилкою сприйняття. Алізе спробувала провести рукою по тілу і з полегшенням виявила, що вона не настільки оголена, як боялася, але все ж таки більш незахищена, ніж їй хотілося б: на ній була проста шовкова сорочка і нічого більше, тканина була легкою і вільною настільки, що пелюстки знайшли спосіб зібратися, наче другий одяг, на її шкірі.

Лише невіра змусила її нарешті розплющити очі.

Ця проста дія супроводжувалася пекучими слізьми, і коли вона зморгнула крізь туман, рожевий серпанок омив її зір, і кожне тремтіння її очей фокусувало видовище настільки нереальне, що вона була впевнена, що це, мабуть, сон.

Вона відкинула голову назад, щоб увібрати все це в себе, і затамувала подих.