Страница 5 из 85
Камран був здивований, коли дізнався, що незаконно-народжена панянка має досить пристойну освіту. Він знав, що таке припущення здається жорстоким, але не міг засуджувати себе за цю думку; це було, щоправда, дивно, щоб хтось такого сумнівного походження виховувався під наглядом гувернантки. З іншого боку, її батько був відомим ексцентриком.
—Я б теж не відмовився від шматочка, якщо у вас ще залишилося, — озвався Дін, аптекар. — Запах неймовірний.
І це було правдою.
Повітря навколо них було просякнуте ароматом апельсинового соку, і поки міс Худа розламувала свій апельсин, щоб поділитися з іншими, їхні збуджені голоси і подальші розмови тільки дратували принца. Він ледве терпів більшість членів цієї сумнівної компанії навіть у найкращому своєму настрої, а тепер, роздратований та збентежений, він втратив будь-яке терпіння.
— Не чіпайте її, — прошепотів знайомий докірливий голос Хазана. — Вона не збиралася вас дратувати.
—Хто?
—Міс Худа.
Камран сприйняв ці слова з подивом та розвернувся до свого старого друга так, наче йому завдали дошкульного поштовху.
—Міс Худа? Ти думаєш, що я зараз зайнятий думками про міс Худу?
Хазан не посміхнувся, хоч очі його й виказували якусь особисту веселість.
—А що, ні?
— Якщо я й думаю про неї, то лише тому, що дивуюсь численним недолугим вивертам її фантазії.
Тепер Хазан нахмурився.
— Це якось несправедливо.
— Раніше, — сказав принц, знизивши голос до шипіння, — вона намагалася прогризти собі шлях крізь хмару. Своєю пащею, ти можеш собі уявити? — він зобразив рукою рух, ніби кусає. — Вона крутила головою, видаючи якийсь дурнуватий голос, просто щоб розважити дитину. Здається, в неї відсутнє будь-яке почуття пристойності.
Обличчя Хазана залишалося незворушним, коли він сказав:
— Здається, вона називала це голосом голодного хмарного чудовиська.
—А, то ти це схвалюєш, чи не так?
— Не всі ставляться до себе так серйозно, як ви, сір. У них немає для цього ані зайвої енергії, ані зацікавленості.
—Ти натякаєш, що я марнославний?
— Ні, Камране, не натякаю. Я кажу вам це прямо.
—Ах ти ж віслюк.
—Тоді добре, що я не витріщаюся в дзеркало занадто довго, роздивляючись контури свого обличчя.
Камран неохоче посміхнувся.
— Вам ніколи не дозволяли скинути важкий тягар імперських очікувань, — тихо промовив Хазан, втупившись у далечінь. — Інші не так обтяжені, як ви. Та це не робить їх нікчемними.
Камран злегка похитав головою, ще раз здалеку оглядаючи міс Худу. Коли він змусив себе уявити її в іншому виглвді, а не в цій жахливій сукні, то зумів розгледіти риси її обличчя більш детально. Не те щоб вона була непривабливою жінкою, просто йому здавалося, що їй бракує витонченості. Вона була галаслива, нетактовна, по-дитячому запальна, і, перебувавши в її оточенні, він відчував себе невпевнено, наче його одяг був на два розміри малий.
Раптом вона зареготала, та так, що тіло її затремтіло від того реготу, і він різко відвернувся від неї, бо той веселий сміх діяв йому на нерви.
— Якби я тільки міг пізнати розкіш бути таким безтурботним, — промимрив він. — То мабуть пекло вкрилося б кригою.
Хазан похмуро подивився на нього з розумінням, і Камран, вирішивши, що заслуговує на деяке послаблення своїх моральних катувань, дозволив собі трохи зручніше вмоститися у своїй позі.
Він сидів верхи на Сіморг — легендарній пташині, яка врятувала його у найвідчайдушнішу годину, — а решта розташувалася на міцних спинах чотирьох її дітей.
Ардунійський принц не знав, чого очікувати, коли вперше піднявся на спину цієї надзвичайної велетенської істоти, розмах крил якої був завширшки з кімнату. Він був настільки переповнений благоговінням і вдячністю за честь бути в її товаристві, що йому навіть на думку не спало замислитись, чи буде ця довга подорож з Ардунії до Тулану легкою. Досить було й того, що Камран опинився в одній компанії із цими різномастими особами — всі вони з’явилися в його житті завдяки знайомству з тією самою загадковою молодою жінкою, — але виснаження, голод, страх і непрожита скорбота робили вже саме перебування в дорозі майже нестерпним для його тіла.
Камран хотів знайти Алізе — Алізе і нікого більше — а натомість йому доводилося витримувати товариство сироти, побічної доньки та мізантропа; наче його життя було якимось дитячим квестом, і йому роздали комплект карт, які він мусив розіграти. Зважаючи на те, як рідко Алізе дозволяла стороннім людям зазирнути у своє життя, ці персонажі були і справді дуже цінними — але якби він не був настільки засліплений своєю пристрастю до молодої жінки, то він, можливо, оцінив би щастя існування осторонь від цих людей.
До того ж принц зігрівся нерівномірно, і це погіршувало його настрій. Незважаючи на тепло пташиного тіла, його кінцівки майже оніміли від холоду, а лук із сагайдаком стріл, перекинутий через спину, повільно в’їдався в тіло, і — хоча він ніколи б не зізнався у цьому вголос — вже майже годину він старанно ігнорував потребу скористатися вбиральнею.
Втім, Сіморг виявилася міцною і водночас напрочуд приємною на дотик; її шовковисте, переливчасте пір’я було розкішною ковдрою для його втомленого тіла. Він майже не спав кілька днів, настільки перевернулося його життя.
Якби він був упевнений, що не впаде з неба, Камран, можливо, і задрімав би на її шиї. Але тепер, коли плавний, м’який політ загрожував приспати його більше, ніж будь-коли раніше, він намагався тримати очі розплющеними.
Зрештою, він був вдячний за те, що час від часу його обличчя бадьорив холодний ляпас.
—Ти й досі голодний?
Камран підняв голову, м’який вітер куйовдив його волосся, але одразу ж він збагнув, що питання було адресоване не до нього. Міс Худа дістала з якоїсь потаємної кишені в складках своєї жахливої сукні банан і тепер через темні простори всесвіту намагалася передати його Оміду, очі якого загорілися, хоча рот його все ще був повний. Він нетерпляче потягнувся, щоб прийняти частування, і в якусь мить, що змусила Камрана заклякнути від переляку, вони зіткнулися головами і ледь не впали додолу.
Омід і міс Худа одразу ж зайшлися реготом, радіючи, що ледь не вбили себе через власну дурість. Навіть Дін, найбільш сварливий із чотирьох попутників, спромігся на усмішку.
Це викликало у Камрана незрозумілу лють.
Та він не усвідомлював, що його відчуття, коли він спостерігав за ними, було не зовсім люттю, а сумішшю смутку й образи.