Страница 4 из 85
Натомість Кір проводив кожну вільну годину своєї юності в таємному залізничному тунелі, і квіти розпускалися в його волоссі, коли він мчав крізь хмари морозу в обійми Провидців. З роками він присвятив себе вивченню чаклування, відмовившись від блиску матеріального світу заради імлистих чудес потойбіччя, за що з нього без кінця насміхалася вся королівська родина. Вони ще могли зрозуміти, що він вивчає основи магії, але ніхто не вірив, що принц добровільно позбавить себе титулу і відмовиться від успадкованих багатств, щоб приєднатись до лав безіменних Провидців.
Але Кіру було байдуже.
Він замкнув своє золото і коштовності, обрізав волосся і обмежив свій гардероб простим чорним одягом. У свій вісімнадцятий день народження він склав попередні обітниці і наступні півтора роки жив виключно в храмі, рідко виходячи за його межі, готуючись до останньої церемонії. Він був серед наймолодших учнів, допущених до першого ступеня священства, і тепер, коли йому виповнилося двадцять, залишалося лише кілька тижнів до того, як він отримає офіційні шати, як його губи будуть запечатані магічним заклинанням, що назавжди зв’яже його з...
Стоп.
Кір застиг, затамувавши подих. Морозно-хмарна доріжка врешті-решт з’єдналася з дахом кам’яного будинку, одного з декількох у півмісяці господарських будівель на теренах Провидців.
Юний принц стояв на даху однієї з таких будівель, і під його чобітьми прогинався пухкий килим моху. Коли він підняв голову, його страх ще більш посилився; ніколи ще Кіру не відмовляли у вході на ці землі.
Повільно він подивився в очі своєму старому вчителеві.
Чоловік ковзнув уперед, його темні шати зачаровували своїм рухом. Провидці Тулану вирізнялися своїми чорними плащами, дивовижний матеріал яких переливався, наче рідкий метал, важкий від таємниць. Старійшина відсунув каптур трохи назад, відкривши холодному світлу натяк на своє обличчя. Його смаглява шкіра була гладенькою, незважаючи на похилий вік, хоча очі набули вже молочного кольору від катаракти. Втім, у його енергетиці не відчувалося осуду; навпаки, навіть зараз у ньому проступало співчуття, яке виходило з глибини душі. Кір одразу все зрозумів.
Ти вже знаєш, — беззвучно промовив він.
Провидець нахилив голову. Ми завжди знали. Але нам не було дозволено втручатися.
Юний принц відчув, як його серце здригнулося від цього одкровення, а слова пролунали, як зрада, хоча його розум і усвідомлював, що це не так. Бути Провидцем означало бути обтяженим знаннями і зв’язаним жорстокими обмеженнями; якими б могутніми вони не були, жерцям та жрицям не дозволялося перешкоджати вільному волевиявленню інших, і їм не дозволялося давати непрохані поради. Кір розумів це краще за інших.
І все ж його очі спалахнули жаром, коли він стояв там, бо тепер знав із цілковитою впевненістю, що його мрії не здійснилися; що його роль змінилася назавжди. Кір ніколи не стане Провидцем. Все, чого він так прагнув, все, заради чого працював. Його життя, його майбутнє.
Вчитель ще раз нахилив голову, і тепер цей легкий рух опустив Кіра на землю, а позаду нього здіймалися фіолетові стіни храму, від яких перехоплювало подих. З новим болем у серці принц відчув, як між їхніми тілами з’явився бар’єр, що магічним чином утримував його на відстані.
Ці священні стіни ніколи не стануть його домом.
Прошу, — відчайдушно промовив він. Я прийшов до тебе за порадою.
Провидець повільно похитав головою. Є лише два варіанти, хлопче.
Кір спробував щось сказати, в його грудях зажевріла непевна надія, але його старий вчитель підняв руку, щоб зупинити його. З відвертим сумом чоловік подивився йому в очі і промовив:
Померти може небагато. Або багато.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
— ВИ ТАМ ЩО? ВИ що, їсте апельсин?
Кажучи це, Камран розвернувся з обличчям, застиглим від переляку, і подивився на молоду жінку, то розташувалася поруч із ним у нічному небі. Вже кілька годин вони летіли небесами, і в той час як він лише холонув від неспокою, міс Худа напівлежала на своєму дивовижному птаху, дивлячись на зорі, та з апетитом поїдала шматочок фрукта, неначе героїня якогось декадентського роману.
—Так, а що? — вона спинилася, підносячи шматочок апельсина до рота, і раптом злякалася. — Ой! Вибачте, ваша високосте, чи не бажаєте трохи? — вона простягнула свою липку долоню, в якій лежала липка часточка, і Камран здригнувся.
Вона запропонувала йому фрукт, який збиралася покласти до власного рота. Здавалося, ця жінка взагалі не знала, що таке манери.
— Ні, — коротко відповів він.
Де міс Худа взяла той апельсин, та чому їй спало на думку прихопити його із собою посеред усього того безладу, він ніколи не дізнається, бо не має такого наміру...
— Я взяла кілька штук з лотка перед тим, як ми залишили палац, — пояснила вона, зробивши коротку паузу, щоб прожувати та проковтнути. Злива зоряного світла висвітлювала її нехитрі рухи, а її очі блищали, як скло, коли вона витріщилася на нього з погано прихованим захопленням. — Сподіваюся, це не страшно. У мене трохи наморочиться в голові, коли я роблю занадто довгі перерви між споживаннями їжі.
Камран видав якийсь незрозумілий звук та відвернувся.
3-поміжусього іншого, найменше у світі він хотів пристати до розмови. Увесь цей час їхня дивакувата компанія не мала змоги розмовляти — постійний шум і турбулентність подорожі унеможливлювали довгі бесіди, — але зустрічний вітер нарешті вшух, і серед їхньої п’ятірки розлилося майже фізичне полегшення. Чудесні крилаті створіння, що несли їх, згуртувалися в щільну купу, коли вони почали повільний спуск до Тулану. Незабаром вони торкнуться землі.
Тим часом розум Камрана був затьмарений страхом і втомою. Хоч як він був вдячний за надзвичайні обставини своєї втечі, але яскравість їхньої подорожі почала тьмяніти під постійним тягарем його думок. Йому не хотілося ні з ким спілкуватися.
— Ой, а можна і мені трохи? — жадібно запитав Омід фештунською. — Бо я такий голодний.
Хлопчик нещодавно вирішив спілкуватися виключно фештунською мовою, тоді як інші відповідали йому арданською. Ця нова система спілкування останнім часом надала їхнім розмовам цікавої форми, яка з’явилася лише після того, як хлопець, на свою радість, виявив, що всі присутні вільно володіють фештунською.
Навіть, як виявилося, міс Худа.