Страница 42 из 85
лотосового шовку, подарунок, отриманий майже сто років тому від імперії Шон. Парубок відчув, що його мозок хитається в черепі, наче він переживає низку маленьких серцевих нападів.
— Якщо ви не підете звідси з власної волі, — сказав він із зусиллям, — я вас усіх виведу силоміць. Якщо хтось із вас відмовиться, вас кинутьу підземелля, де незабаром стратять. Вам, однак, буде дозволено вибрати спосіб страти, який побажаєте...
— Невже ти такий боягуз, — перебив його принц, — що хочеш віддати мою смерть на поталу іншому? Невже ти так боїшся битися зі мною власноруч?
Міс Худа затамувала подих. Очі Сарри розширилися.
Кір знав усі ці штуки. Він їх знав, і все ж він повівся на цю слабку приманку, сердито відштовхнувшись від стіни, коли сплеск адреналіну затьмарив його здатність міркувати.
— Ні, ти маєш рацію, — сказав Кір, тягнучись до піхов, що все ще висіли на його поясі. — Краще я вб’ю тебе зараз, чи не так? Краще зробити те, що я повинен був зробити тієї ночі, і звільнити цей світ від твого непотрібного, жалюгідного тягаря.
Ще один спалах звуку зі спогадів, відчуття — Алізе, що сміялася, посміхалася до нього — і Кір здригнувся, піднявши очі вчасно, щоб побачити, як Камран схопився зі свого стільця. Хазан простягнув руку, щоб утримати принца, боляче схопивши його за груди, але Камран відштовхнув його, важко дихаючи. Він люто дивився на Кіра.
— Якою причиною ти можеш пояснити таку відверту злобу? Ти поводишся так, ніби ми колись були знайомі, ніби в тебе є якісь причини плекати таку ненависть до мене, коли саме ти вбив мого діда...
—В мене є свої причини, — вибухнув Кір.
Камран знову спробував кинутися на нього, і Хазан знову схопився за принца, відкинувши його назад.
—Нема в тебе ніяких причин, — майже проревів Камран. — Ти просто божевільний виродок диявола...
—Мені не потрібні причини, щоб ненавидіти тебе, — сказав Кір, роблячи зусилля, щоб стримати свій гнів. — Мені також не потрібні причини, щоб вбити тебе, бо вже саме твоє існування є достатньою провокацією. Проте мені достатньо згадати події цього ранку, щоб розпалити полум’я мого презирства...
—Ти відмовляєш мені в праві на помсту? Після всього, що ти...
—Я говорю про твої дії щодо Алізе! — вигукнув Кір- — Я говорю про твою безмежну зарозумілість! Ти вважаєш себе правителем найбільшої імперії на землі, відповідальним за незліченні потреби і захист незліченної кількості громадян, і все ж ти знову і знову використовуєш цю владну, самовдоволену цятку мозку тільки для служіння собі, ставлячи під загрозу життя своїх залежних — і ні в чому не винних — людей, щоб втамувати спрагу своєї помсти, в той час як тобі потрібно було лише запитати, чи буду я битися з тобою на дуелі, і я б з радістю прийняв виклик...
—Тахто ти такий, — прогримів Камран, — кровожерливий, варварський король, щоб повчати мене, як піклуватися про життя невинних?
Кір завмер, знайомий жар люті обпалив його зсередини.
— Король Заал не був невинним.
Камран почав було говорити, перш ніж одумався, його щелепа помітно стиснулася, коли він кинув крадькома погляд на колишню безпритульну дитину. Омід сидів непорушно на своєму місці, його великі очі були широко розплющені від явного страху.
Скількох юних сиріт вбив покійний король, щоб продовжити своє неприродне життя? Скільки черепів він розтрощив заради мозкової речовини? Скільки років він провів, годуючи змій, що сиділи на його плечах, в обмін на довший час правління на цій гниючій землі? Вбивство Заала було єдиним завданням, яке Кір виконав із задоволенням.
—Ти дуже захоплювався своїм дідом, — сказав він нарешті тихо, — незважаючи на жахіття, що таїлися в його душі. Якщо ти міг отримувати настанови від такої людини, то; напевно, прислухаєшся і до моєї поради, — Кір подивився йому в очі. — Твоїй тупоголовій, само-впевненій поведінці не місце на троні. Якщо ти не навчишся відкладати вбік власні інтереси заради служіння іншим, ти ніколи не заслужиш своєї корони.
Камран відсахнувся від цих слів, гнів в його очах розчинився в чомусь схожому на тривогу. Він подивився на Хазана, перш ніж швидко промовив:
—Чому ти це сказав?
Кір нахмурився.
— Я думав, що ясно пояснив свої причини.
— Хто навчив тебе так говорити? — наполягав принц. — Що ти знаєш про мою корону?
—Камране, — Хазан різко похитав головою.
Південний король дивився на них обох — і бачив дикі очі принца та невисловлене застереження в очах Хазана — і нічого не розумів. Камран здавався глибоко засмученим, на його обличчі проступила справжня розгубленість, коли він нарешті повернувся до Кіра і сказав:
— Чому ти не вбив мене? У ніч балу у тебе були всі можливості позбутися мене. Навіщо залишати себе беззахисним перед наслідками власних дій, перед відплатою, яку ти, напевно, знав і передбачав?
У відповідь Кір лише відвернувся.
У певні моменти він продовжував відчувати, як образ Алізе спалахує перед його очима; і правдива відповідь на запитання принца була жахливо пов’язана із цією слабкістю. Гірше того, попередні звинувачення принца не були безпідставними: так, у Кіра були причини не любити принца, але було мало логіки, щоб підтримати його нестримну ненависть до ардунійців.
Насправді, розвіддані, які він зібрав про Камрана, були загалом сприятливими; за всіма ознаками він був гідним королем і грізним воїном, і коли Кір уперше зустрів юнака на балу, він не зовсім не відчув до нього неприязні. Лише коли він зрозумів, що Камран завоював прихильність Алізе, — що вони знали одне одного з певною близькістю, що вона піклувалася про нього достатньо, щоб захищати його...
Тоді лише він зненавидів принца.
Якимось чином це не мало значення, що Алізе була лиш вигадкою його уяви. Не мало значення, що вони ніколи не знали одне одного, окрім марень його розуму. Не мало значення, що вона нічого йому не винна.
Він кохав її.
Це була галюцинація, фантазія. Він знав це, та все ж не міг дати раду своїм емоціям. Вигадка чи ні, але вона оселилася в ньому, замінила повітря в його легенях. Те, що вона виявилася справжньою — і навіть вишуканішою, ніж він міг собі уявити — і зовсім не знала його, було більше, ніж він міг витримати. А потім дізнатися, що вона віддала своє серце іншому — що він знав її так, як Кір ніколи не пізнав би — це було майже нестерпно. І все ж, це було єдиною причиною, чому він не вбив Камрана тієї ночі.
Тому що він підозрював, що вона небайдужа до нього.
У відповідь на тривалу мовчанку Кіра, принц видав звук недовіри.