Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 40 из 85

Сарра відкрила було рота, щоб відповісти, але потім передумала і сказала тільки:

— Ви що, не помітили, як він на неї дивиться?

— Ні, — відповів він, і його настрій потьмарився. — Насправді не помітив.

Вона натягнуто посміхнулася.

— Що ж. Гадаю, невдовзі ви самі в цьому переконаєтесь.

— Що це має означати?

Сарра подивилася на Камрана так, ніби він був не майбутнім спадкоємцем найбільшої імперії на землі, а недоумкуватою дитиною.

— Я б поставила своє життя, — сказала вона, перевівши погляд на Хазана, — що він доручив одному зі своїх клятих драконів допомогти їй. Якщо дівчину було тяжко поранено, є лише одне місце, куди він міг би...

— Провидці, — підказав Хазан. — Звісно.

— Справді? — Худа поморщилася. — Ви справді думаєте, що він намагався їй допомогти?

Омід витер заплакані щоки.

— Мені було цікаво, місіс, чому він так сильно її обіймав. Мені здалося, що для людей, які не люблять одне одного, занадто багато обіймів.

— Він її обіймав? — очі Худи широко розплющилися.

— Він тримав її, — виправив Дін. — /Мабуть, щоб вона не впала з дракона. Хоча, — він завагався, — гадаю, якби він хотів, щоб вона померла, то міг би просто дозволити їй впасти в океан?

Камран відчув, що починає розлючуватися, але не міг пояснити, чому. Він не усвідомлював, що те, що він відчував, було викривленими ревнощами, його розум відкидав думку про те, що він був тим, хто завдав їй болю, а Кір може бути тим, хто врятує її. І з усією отрутою, на яку він був здатен, принц запитав:

— Якщо він мав намір допомогти їй, то чому відправив її одну? Чому б не доставити її до Провидців самому?

Омід скривився.

— І навіщо він просив її вийти за нього заміж, якщо все, чого він хотів, — це вбити її?

— Ну, я не знаю, — сказала Худа, — але мої батьки одружені вже майже тридцять років, і мама весь час говорить про те, як би вона хотіла вбити батька, і насправді

я іноді хвилююся, що він, здається, не сприймає її слова серйозно...

Камран нахилився вперед, продовжуючи свою думку:

— Це не витримує жодної критики. Король теж був поранений — якби вони подалися до Провидців разом, йому, можливо, допомогли б вилікувати і його власні рани. Більш логічно, що він міг накласти на неї прокляття, прив’язати до дракона, а потім відправити в невідомість, щоб ми ніколи її не знайшли...

— Йому не дозволено переступати поріг храму, — сказала Сарра, і в її словах прозвучала поблажливість. — Кіру заборонено навіть заходити на територію. Відтоді, як він убив мого чоловіка, Провидці відмовляють йому у вході.

Камран закляк на місці.

Невимушений спосіб, у який вона повідомила цей жахливий факт, на мить занурив залу в темряву, і це було нагадуванням, якого всі вони потребували: правди про те, ким насправді був король Кір, наскільки почорніла його душа. Камран не міг повірити, що Алізе хотіла вийти заміж за такого нелюдя. Якщо вона так відчайдушно прагнула корони, чому не звернулася до нього? Він майже запропонував їй руку й серце, а вона вирішила зв’язати себе із цією твариною?

Навіть зараз, коли в голові й серці панував безлад, Камран відчував болісне хвилювання від думки про те, що йому доведеться звертатися до неї, переконувати її об’єднати з ним зусилля. Насправді, чим більше він дізнавався про її вплив, тим сильніше усвідомлював, що порозуміння між ними могло б запобігти його страхам перед потрясіннями в Ардунійській імперії; якщо королева джинів і глиняний король могли б мирно об’єднатися, можливо, прості люди теж могли б жити в гармонії.

Ця ідея почала вкорінюватися в його душі.

Його інтерес до неї більше не буде вважатися непрактичним чи емоційним; натомість одруження з нею стане Ідеальним запобіжником проти повстання. Він був певен, що навіть його дід погодився б з ним, бо це був би не шлюб, породжений примітивним бажанням, а продуманий союз, укладений заради блага народу.

Щось схоже на полегшення почало розливатися в його грудях.

Можливо, це було те, що Провидці призначили йому здійснити; можливо, довести свою цінність як короля було пов’язано з пошуком його королеви. Можливо, магія в його тілі змінилася, бо йому не судилося бути одноосібним правителем Ардуніі.

Тоді він відчув очищувальну ясність, відчуття легкості, що змило тижневу напругу. Камран був розгублений і збентежений, збитий з пантелику горем, інтригами Заххака, вимогами Провидців.

Тепер він зрозумів.

Його присутність тут, у цій забутій богом імперії, раптом стала для нього терпимою. Він знайде спосіб залишитися. За першої ж нагоди йому треба буде поговорити з Алізе і пояснити їй свої наміри. Зрештою, він ніколи не робив їй жодної офіційної пропозиції. Безумовно, така пропозиція зацікавила б її зараз; безсумнівно, вона побачила б переваги такого союзу — і була б достатньо розсудливою, щоб залишити цей пекельний край разом з ним, назустріч майбутньому, де вони обоє могли б мати саме те, чого прагнули.

—Але ж він король, — сказала Худа, порушуючи мовчанку і свої роздуми. — Провидці зобов’язані служити законному правителю, — вона озирнулася. — Хіба не так?

— Вони роблять те, що їм заманеться.

Камран відчув, як кімнату пронизує холод, як прокидаються його інстинкти, викликаючи спалах презирства до цього голосу. Цього обличчя.

Омід тихо закричав.

Король Кір стояв перед зачиненими дверима, його змарнілий, виснажений і закривавлений вигляд анітрохи не затьмарював блакитного вогню його очей. Як він так швидко оговтався, Камран не міг собі уявити, хоча припускав, що це якось пов’язано з дияволом. Чорна магія, мабуть, текла в жилах звіра. Можливо, його не можна було вбити, доки він був у союзі з Іблісом. Можливо, це була угода, яку він уклав.

—Що б ви там не думали, — тихо промовив Кір, — ви помиляєтесь. А тепер забирайтеся з мого дому, поки я не розірвав вас на шматки своїми власними руками.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

— НЕ МОЖНА ТАК РОЗМОВЛЯТИ з нашими гостями, — сказала його мати, втрачаючи самовладання. Її очі бігали туди-сюди між ним і цим мерзенним принцом, і вона швидко відійшла в бік кімнати, щоб бути поза зоною досяжності.

Наче він міг її скривдити.