Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 38 из 85

Вона притиснулася до нього, а він застиг, зціпивши зуби, і вилаявся. Вона засміялася, але він відчув її — відчув її власне бажання, що накопичувалося між ними. Він був неймовірно напружений, боявся поворухнутися навіть на сантиметр, і вона раптом задихнулася, коли він перевернув її на спину, підім’явши її мляве тіло під себе. Її шкіра була скрізь м’якою, шовкова шкіра зачіпала його тверді контури, і він переніс свою вагу, обережно, щоб не розчавити її. Її губи все ще були розтулені на вдиху, очі темніли від спраги, коли вона дивилася на нього. Він відчув тепло її погляду на своєму тілі, потім звук, який вона видала, коли він доторкнувся до неї, погладжуючи її чутливу шкіру з легкістю пушинки. Її тихий стогін запалив його кров.

Він любив у ній усе: форму губ, стегон, тендітні руки і веснянку біля самого горла. Він цілував цю веснянку тисячу разів, провів незліченні години, вивчаючи її, кохаючи її, відкриваючи для себе бажання її тіла. Не мало значення, скільки ночей він провів у її обіймах. Завжди в її присутності, він відчував, що розпадається на частини від бажання, яке було схоже на божевілля.

Тепер він присвятив себе поцілункам її шиї, потім нижче, заспокоюючи важкі вигини її тіла, спочатку руками, потім ротом.

Її тіло тремтіло під його дбайливою, зосередженою увагою, аж поки вона не закричала, і звук її нестримного задоволення закарбувався в ньому, доводячи його до межі самоконтролю. Він притиснувся обличчям до її шиї, намагаючись стриматися, поки його серце несамовито билося об ребра.

Навіть зараз він відчував її наростаючий порив, її відчай, його власне невгамовне бажання. Він ледве впізнавав себе таким, настільки сп’янілим, що думав, що може померти, якщо не відчує її смак, всюди, де тільки можна.

— Кіре, — задихаючись, промовила вона.

Вона потягнулася, спробувала обхопити його рукою, і він видав придушений звук, надто захоплений, щоб звернути увагу на те, що його тіло тремтить.

— Будь ласка, — задихаючись, сказала вона.

Його серце все ще билося в небезпечному темпі, його власний фізичний розлад заглушав здатність формувати зв’язні думки. Однак він змусив себе рухатися повільно, проводячи руками по її ногах з тихим благоговінням, залишаючи поцілунки вздовж її литок і щиколоток, коли він обережно розсунув їх. Він просунув руки під її стегна, потім зачепив її коліна за свої плечі.

Вигляд її такої, вразливої, тремтячої і готової до нього...

Її очі сяяли, груди здіймалися, коли вона намагалася дихати. Вона була такою прекрасною, що він ледве міг дивитися на неї.

— Кіре...

— Не зараз, — озвався він.

Він опустив голову, щоб відчути її тепло, і вона мало не закричала, її руки схопилися за простирадла, коли він спробував її на смак, її тихі крики знову і знову розривали тишу. Вона вибрала його — довірилася йому — знати її такою, захищати і тішити її серце і тіло, і це дивовижне нагадування наповнило його сліпучим екстазом.

Він любив дивитися, як вона розкривається, любив, як вона віддається йому так повно. Йому подобалося відчувати, як вона наближається до спалаху, до вивільнення...

— Я хочу тебе, — сказала вона, тягнучись до нього. — Будь ласка, я хочу тебе зараз, я хочу відчувати тебе...

Він відступив з болісною обережністю, притискаючи останній поцілунок до її розпеченого тіла, коли відходив, його голод тільки посилювався, коли його очі пожирали чуттєві лінії її гнучкого тіла. Він торкнувся її там, де відчув смак, відчув докази її потреби і застогнав, припавши обличчям до її плеча. Вона мала над ним таку владу, що було страшно навіть уявити, як вона володіє його душею. Коли він нарешті зумів зустрітися з її поглядом, його серце, здавалося, вибухнуло в грудях, а її очі, важкі від бажання, ненадовго засяяли від сміху.

—Ти, — вона прикусила губу, борючись із усмішкою, — Кіре, ти що, намагаєшся не дивитися на мене?

У нього перехопило подих від відповіді.

—Так.

—Чому?

Її посмішка стала ширшою.

—Ти вже знаєш чому.

Цього разу вона справді засміялася, і він нахилив голову до її тіла і поцілував її, всюди, поки її очі не перестали веселитися. Її дихання почастішало і стало поверхневим, коли її розпач досяг піку, і вона потягнулася до нього туди, де він потребував її найбільше, відчуття її рук приносило полегшення, яке лише примножувало його страждання. Раптом — дуже швидко — вона вимовила його ім’я, і він підняв очі, знерухомлений, потрапивши під перехресний вогонь її уваги.

— Знаєш, що я люблю в тобі найбільше? — прошепотіла вона. Вона все ще торкалася його, і він був вражений новим трепетом почуттів.

— Ні, — пробурмотів він.

Він ніколи не міг повірити, що це відбувається. Що вона так дивиться на нього, так хоче його. Вона була рідкісним поєднанням серця і краси, яке можна зустріти лише у мріях. І це — він моргнув, потім завагався, розгубленість охопила краєчок його свідомості — це...

Без попередження його голова помутніла; легені стиснулися в грудях. Він відчув, що його кидає вперед, ніби він випадає з тіла. Він не розумів — він не міг розібратися у своїх думках — що він пам’ятає? Задихаючись, він згадував...

1

Це був сон.

Так, сон, але ж він знав про це, чи не так? Він знав, що це був сон, знав, що вона — плід його уяви, маніпуляція його свідомістю, спотворення, встановлене в його голові...

— Ні, — зітхнув він. — Ні.

Його зараз знудить. Його нога кричала від болю, рука горіла, голова стугоніла, він не міг дихати, не міг дихати, і він знав — звісно, він знав, що вона несправжня, що вона насправді не кохає його, що вона ніколи — ніколи...

— Кіре?

—НІ, — закричав він, відштовхуючись від неї. — Ні... ні...

—Кіре... — вона потягнулася до нього, стривожена, але він вирвався, його руки та ноги заплуталися в постільній білизні.

— Не треба, будь ласка... — він опустив голову на руки. — О боже, тільки не знову, я не можу, я цього не переживу.

— Що відбувається? — перелякано запитала вона. — Що сталося?

— Ні... Ні... НІ... — закричав він, падаючи з ліжка. — Це не по-справжньому, не по-справжньому, прокинься, ти клятий ідіот, прокинься, прокинься, ПРОКИНЬСЯ...

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ

—МІЛЬЙОНИ, — повторив Хазан, і його самого наче громом ударило.

Камран сприйняв це одкровення ніби здалеку, одночасно вражений і наляканий. Можливо, його дід і не мав рації щодо Алізе — не зовсім, — але він не зовсім і помилявся.

Немов холодний подув вітру, він відчув порив голосу Заала, слова з останніх днів життя чоловіка ожили в його свідомості: