Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 30 из 85

— Вечеря, звісно, — сказала Сарра, вишкіривши зуби в неприродній посмішці до Камрана. — Само собою зрозуміло, що всі ви залишитеся в замку на час вашого візиту. Яке чудове видовище ви щойно влаштували, який щедрий подарунок для королівської родини — побачити славну Сіморг та її дітей! Це було незабутнє враження на все життя, яке навіть наймолодші члени нашого персоналу зберігатимуть у пам’яті до смерті. Я хочу подякувати вам за цю разючу виставу і за цю незабутню увертюру дружби. Як необачно з боку мого сина було намагатися зловити рукою церемоніальну стрілу! І подумати тільки, більшість наших гостей пропонують нам у подарунок лише коштовності.

— О, заради бога! — Хазан мало не вилаявся, стримавшись в останній момент.

Він кинув короткий, повний ненависті погляд на королеву-матір, підступив до Кіра, підняв тіло короля і закинув його собі на плечі.

Камран спостерігав за цим з неабияким подивом. Кір був вищий і дужчий навіть за нього — вага такої людини мала б бути надзвичайною. Він знав, що Хазан володіє величезною силою джинів, але все це було ще досить новим відкриттям, і Камран дивувався тій легкості, з якою його колишній міністр зараз ніс Кіра. Хазан проштовхнувся крізь їхню маленьку юрбу, оминаючи Сарру, щоб поспішити до найближчого входу.

Він спробував повернути ручку і, виявивши, що вона замкнена, вигукнув коротке попередження, нерпі ніж вибити двері ногою.

Вони впали з оглушливим грюкотом.

Омід і Худа закричали. Дін пробурмотів собі під ніс слабке «боже милостивий». Навіть Камран був приголомшений. Він подивився на Сарру, шоб побачити її реакцію, але вона не виявила нічого, окрім роздратування.

—Ваш король поранений! — закричав Хазан, переступивши поріг, і його одразу ж обступили заклопотані слуги. — Йому негайно потрібна медична допомога...

— Король Кір! — вигукнув хтось із снод.

—Я думав, вона сказала, що все це вистава...

—Ти думаєш?..

— ...випадково поранений.

—Але король ніколи не отримує поранень.

—Де хірург?

—Хто-небудь, покличте Провидця!

— ...сказала ніколи не кликати Провидців...

—Хутчіш! Хутчіш!

Камран та інші поспішили до місця події, і принц зачаровано спостерігав, як на Хазана накинулася юрба, багато рук тягнулися до нього, щоб звільнити його від ваги короля. Вони обережно перенесли тіло Кіра на свої руки, а потім кинулися вглиб замку, а жінка, схожа на економку, поспішала слідом за ними з таким виглядом, ніби ось-ось розплачеться.

Камран не міг не порівняти цей момент зі своїм власним досвідом: тієї ночі, коли вбили його діда, коли Кір здолав його та залишив розбитого помирати. Коли мати нарешті звільнила його від кайданів магічного закляття, а потім зникла — і він впав на підлогу. Навіть слуги не наважувалися вийти з тіні, щоб прийти йому на

допомогу. Зрештою, лише Омід підійшов до нього; якимось дивом, незважаючи на те, що він не отримував з боку принца нічого, окрім недоброзичливості, колишня безпритульна дитина врятувала йому життя. Це був величезний подарунок, який Камран і досі не міг усвідомити, але все це не йшло ні в яке порівняння з тим ставленням, яке отримав зараз Кір. Ненависні королівські слуги, здавалося, і справді піклувалися про нього, що було настільки дивним для Камрана, що йому було важко прийняти це як факт. Це також повністю суперечило реакції, яку виказала Сарра, його власна мати.

Тепер Камран уважно вивчав жінку, оцінюючи її, як супротивника на полі бою. Вона спостерігала за розвитком подій з таким виглядом, ніби це було велике розчарування. Мати Камрана, попри всі її вади, принаймні намагалася допомогти йому у свій дивний спосіб; мати Кіра тим часом робила все можливе, щоб перешкодити допомозі власній дитині.

Вона похитала головою, мимохіть усміхнулася до принца, і сказала:

— Що ж, завжди є завтрашній день, — перш ніж зайти всередину.

Камран так і застиг на порозі.

Адже він не знав, які нові жахи чекають тут на нього.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

ПІД ЗЛАГОДЖЕНИЙ ШУРХІТ тканини вони вшістьох сіли за стіл. Ніжки стільців задвигтіли по плюшевому килиму, коли лакеї підштовхнули учасників сніданку ближче до столу — а потім запала тиша. Ніякове мовчання охопило пишно облаштовану залу, допитливі сноди зазирали у прочинені двері, голови крутилися туди-сюди, наче безліч голодних дзьобатих курей.

Сарра сиділа в голові столу, звідки спостерігала за всіма зі своєю незмінною усмішкою. Здавалося, вона збиралася заговорити, як раптом пролунав дзвін срібла; Омід зібрав все столове приладдя в одній руці, оглядаючи той ворох так, ніби він був букетом квітів.

— Поклади на місце, — прошипів Дін через стіл.

Худа, що сиділа поруч із Омідом, нервово смикнула хлопця за руку, і посуд з брязкотом розлетівся по столу.

Камран аж очі заплющив від знесилення.

— Чому так багато ложок? — почув він слова хлопця. — А де їжа?

Хазан скрушно похитав головою, дивлячись на дитину.

—Але я не їв з учорашнього дня, — голосно прошепотів він. — А вона сказала, що буде сніданок.

— Цікавий у вас вибір компаньйонів, — сказала Сарра, знов окидаючи Камрана пильним поглядом. — Гадаю, що в таку важливу подорож варто було брати лише найліпшу свиту. Гадаю, це найвидатніші люди, яких могла запропонувати Ардунія.

Принц стиснув щелепу. Він навіть не міг змусити себе подивитися на учасників цього безглуздого ансамблю. Камран збожеволів від горя і страху, коли прийняв необдумане рішення впустити їх у своє життя, і тепер дорого розплачувався за цей недогляд.

— Саме так, — холодно відповів він.

— Ви справді так вважаєте, сір? — запитав Омід, підвівши голову. — Бо я завжди думав, що ви...

Камран вистрілив у нього зловісним поглядом, і хлопець сів назад, стуливши рота. Чорт забирай, це все нагадувало якийсь балаган.

Сарра перевела погляд на Оміда.

— Як тебе звати, синку?

Хлопець здригнувся, знову розсипавши столове срібло. — Я Омід Шекарзаде, місіс. Я з провінції Фешт.

—Так, ти казав.

Він кивнув.

— Скільки тобі років, Оміде?

—Дванадцять років, місіс.

— І що ти маєш спільного з наслідним принцом Ардунії?

Камран помітно здригнувся.

—О, — сказав Омід, випинаючи груди. — Я міністр внутрішніх справ, місіс. Мій обов’язок — постійно дбати про безпеку принца.

Сарра спалахнула, наче від удару блискавки, і її очі заблищали від задоволення. Потім вона спрямувала всю силу цієї втіхи на Камрана, який в той момент не хотів нічого більше, окрім як згоріти у полум’ї.