Страница 28 из 85
Він не міг повірити... Її нахабство... Він ніколи не терпів такої зухвалості від будь-кого, а тим паче від неви-хованої незаконнонародженої панночки, яка не мала жодних заслуг. Навіть Омід, який колись випробовував його терпіння на міцність, швидко навчився шанобливості. Те, що вона посміла образити його і говорити про нього з такою зневагою, ніби він був нижчий за неї — а він, майбутній король найбільшої імперії на землі — чорт забирай, це він мав право вигнати її з Ардунії назавжди, якби він того захотів, — і все ж, якимось чином, його здивування було настільки сильним, що він був не в змозі підібрати слів, щоб висловити своє обурення.
Ну що ж.
Його очі звузилися. Якщо вона хоче продовжувати в такому ж ключі, то він цілком виправдає її сподівання. Камран як ніхто інший знав, як перемагати своїх суперників.
— О, до нас наближається якась прекрасна місіс, — оголосила Худа. — Можливо, вона знає, де ми можемо знайти щось поїсти.
Скориставшись його заціпенінням, Хазан ступив крок уперед, затуляючи собою спотворене тіло Кіра від сторонніх очей.
— Останнє попередження, Камране, — тихо сказав він. — Я більше не приймаю ваших наказів. Моя королева віддала команду лишити цього дурня живим, і я виконаю її, навіть якщо не розумію.
Спробуєте вбити його, і вам доведеться мати справу зі мною.
Минула певна мить, перш ніж Камран оговтався, відірвавши свої думки від тієї жахливої Худи до справжньої, більш реальної катастрофи, а коли оговтався, то зневіра пригасила його запал.
— З усіх сценаріїв, які б я міг собі уявити, — сказав він нарешті, — я б ніколи не подумав, що ти станеш проти мене в цій справі. Що ти будеш захищати його.
— Я теж ніколи не думав, що буду захищати його, — сказав Хазан з важким зітханням. Він провів рукою по волоссю, а потім знову подивився на розпростерте тіло південного короля. — Принаймні мені потрібно, щоб він жив достатньо довго, щоб дізнатися, що сталося з Алізе — і що він зробив з нею. До того часу він залишатиметься під моїм захистом.
— І ти б справді бився зі мною? — запитав Камран, повернувши собі колишню незворушність. — Якби я кинув тобі виклик зараз — ти був би готовий померти за нього?
— За неї, — поправив Хазан. — Без вагань. Хоча ви лестите собі, якщо думаєте, що зможете перемогти мене в поєдинку. Ви ніколи не знали мене по-справжньому, Камране, і мені б не хотілося, щоб ви дізналися правду про мене лише в момент вашого останнього подиху.
Принц підняв брови.
Те, як Хазан сказав це — без зарозумілості чи хизування — змусило його замислитися. Здавалося, Хазан говорив щиро, так, наче йому справді шкода, якщо їхня дружба завершиться кривавим фіналом. За винятком...
— Якщо це правда, — сказав принц, — то чому ти не чинив опору, коли охоронці тягнули тебе з балу? Якщо ти такий здібний, як кажеш, то міг би врятувати свою королеву.
Хазан відвів погляд.
— Я мав би це зробити.
— І що ж?
—Моєю найбільшою помилкою тієї ночі, — сказав він серйозно, — було те, що я не передбачив появу Кіра. Я й гадки не мав, що паралельно з моїм планом щодо неї існував інший план; чорт забирай, я навіть не знав, що Кір знає її ім’я, не кажучи вже про те, що він планує викрасти її. Мої власні плани на вечір були порушені; тож все, чого я хотів — це її безпека та анонімність, і я сподівався, що якщо я відволічу на себе увагу своєю зрадою, вона матиме змогу втекти. Ніколи не думав, що за моєї відсутності вона зникне через палацову стіну на спині туланського дракона.
- Ніколи не думав, що вона опиниться тут, у цьому богом забутому пеклі, — додав він сердито, зустрівшись із принцом поглядом. — Я прокручував це в голові десятки разів, щоразу дедалі більше ненавидячи себе за те, що підвів її. Зрозумійте мене тепер: я відмовляюся підвести її знову.
Принц помовчав, ще мить роздивляючись Хазана: як застигла його щелепа, яка похмура рішучість жевріла у погляді.
—Я бачу, що ти налаштований рішуче, — сказав він нарешті. — І я зроблю тобі ще одну поступку, Хазане, але більше ніколи. Ти можеш тримати його живим, поки не знайдеш свою королеву, але коли прийде час йому померти, будь певен, що я поставлю умови.
— І це все?
Всі обернулися на звук нового голосу. Камран здивувався, побачивши, що до них обережно наближається старша жінка. Вогняний колір її волосся та блискуча діадема в них не залишали жодних сумнівів щодо її особи, і хоча Камран знав, що повинен вклонитися або принаймні схилити голову, він не став цього робити.
Хлопець лише нерухомо дивився на неї.
Вона кивнула йому, не зважаючи на його мовчазну неповагу, потім решті, які прийшли назад зі своїх пошуків сніданку, і тепер застигли в різних станах приниженості. Омід спробував зробити реверанс.
— Я королева Сарра, — сказала вона з якоюсь дивною усмішкою. — А ви, мабуть, принц Камран з Ардунії, — вона уважно оглянула його свіжий шрам, блискучу золоту жилку, що розтинала його ліве око. — Я багато чула про вас, звісно. Прийміть мої співчуття.
Камран промовчав, хоча йому й хотілося щось зруйнувати. Шрб вона стояла тут і висловлювала йому свої співчуття, наче говорила про погоду, тоді як винна в усьому її власна дитина...
— Ви цілком впевнені, — делікатно запитала вона, — що не збираєтеся вбивати мого сина?
— Сталося серйозне непорозуміння, ваша величносте, — сказав Хазан, виходячи вперед. — Король, здається, нездужає.
Вона подивилася на впале, закривавлене тіло Кіра.
—Я це бачу.
На цю холодну реакцію жінки нахмурився навіть Камран. Її син лежав напівмертвий на землі, а вона оглядала його, наче хворого. Вона була або божевільною, або небезпечно підступною; Камран ще не вирішив. Оскільки вона продовжувала усміхатися до нього, він схилявся до першого варіанту.
— Що ж, — сказала вона і глибоко зітхнула. — Гадаю, ви всі, мабуть, втомилися з дороги. Заходьте всередину. Сніданок вже готується.
— Сніданок? — озвався Хазан.
— Сніданок, — нетерпляче сказав Омід, а потім завагався. — Стривайте, — він відступив назад, — ви ж не збираєтеся кинути нас у підземелля?
Сарра нахилила голову до хлопця, а потім відповіла йому його рідною мовою.
—Ти говориш фештунською, як це приємно. А звідки ти родом?
Омід випростався на повний зріст.
— Я з Єнта, провінція Фешт, місіс. Тобто, ваша високосте, — Худа штовхнула його ліктем, і він зойкнув. — Тобто, ваша величносте.
Очі жінки пом’якшали.
—Моя мати була родом з Фешта, — сказала вона. — Я не була там з дитинства.