Страница 27 из 85
— Припини вимовляти її ім’я!
—Дозвольте мою скромну думку? — Дін відкашлявся і підняв палець. — Ви могли б подумати про те, щоб убити короля зараз, ваша високосте. Це справді гарна нагода. Ви могли б покінчити із цим, і ми б полетіли просто додому.
Він підняв стрілу, що впала, і простягнув її Камрану так, ніби вона була йому потрібна — так, ніби в нього на тілі не було більше жодної зброї.
— Якщо ми поквапимося, то, можливо, навіть встигнемо повернутися до вечері.
—Але Сіморг і її діти полетіли, — сказала міс Худа. — І ми не можемо знати, чи повернуться вони...
—Алізе не зраджувала вас! — наполягав Хазан, не звертаючи на все це уваги. — Її несправедливо звинуватили і ваш дід, і ви самі. Сьогодні ви отримали докази цього, але все одно продовжуєте дотримуватися цієї думки. Наше завдання зараз — знайти її, врятувати її, а не загрузнути в особистій помсті. Як ви можете не бачити шкоди, яку ви робите? — він похитав головою. — Ваша жага до помсти засліпила вас, Камране.
Зціпивши щелепи, принц відчув, як всередині нього запав морок.
— Мені шкода, що вона була поранена. Мені шкода, що це я завдав їй шкоди. Але вона не мала права втручатися, і я більше не впевнений, що її треба рятувати.
— Її просто забрали на спині дракона?
— Вона вирішила захищати його! — заперечив Камран. — Вона отримала стрілу в спину замість того виродка, який ледь не вбив мене! Тож ти, мабуть, можеш уявити, чому я не відчуваю до неї співчуття.
— Я вірю, що в неї були вагомі причини діяти так, як вона діяла.
—Твоя сліпа віра згубить тебе.
— Обережніше, — очі Хазана потемніли. — Ви говорите про неї так, ніби вона якась вередлива шмаркачка, а не провіщена спасителька мого народу. Якщо вона не хотіла, щоб ви його вбили, то я впевнений, що в неї були на те причини. Алізе була настільки переконана, що благала вас — вона руками відхиляла ваш лук, а ви все одно знехтували її волею.
—Її волею? — Камран мало не вибухнув. — А як щодо моєї волі? Як щодо мого мертвого діда, моїх мертвих Провидців, моєї розбитої імперії, мого спотвореного обличчя...
— О, все не так вже й погано, сір, — запевнив його Дін. — Воістину, я бачив чимало спотворень, і ваше...
— Зовсім не применшує вашої краси, — закінчила міс Худа, охоче киваючи головою. — Насправді, я вважаю, що все це вам дуже личить...
—Ая вважаю, що він потворний, — заперечив Омід. — І я не думаю, що це добре — брехати йому...
—Ви що, божевільні ідіоти, не здатні закрити свої роти хоча б на секунду? — заволав Камран, і його груди затремтіли від люті.
І він, і Хазан подивилися на їхню команду, всі присутні були ошелешені, окрім міс Худи, яка дивилася на
Камрана з відвислою щелепою, і вираз розчарування на її обличчі був настільки сильним, ніби серце її було розтрощено на друзки.
Вона не рухалася, лише кліпала на нього спустошеними очима, і в тиші, що запанувала, Камран зрозумів, що вона чекає на вибачення — очікування настільки абсурдне, що в його свідомості закріпилося побоювання, що молода панянка й насправді несповна розуму. А потім він був свідком того, як світло згасло в її очах — згасла наївна надія — перш ніж вона нарешті заговорила.
—Ходімо, Оміде, — сказала вона, міцно схопивши хлопчика за руку. — Я починаю розуміти, що принци не такі вже й чарівні, як я думала. — А потім ще тихіше: — А особливо цей не виправдав моїх надій — які, мабуть, були дуже великими.
Камран відсахнувся, в його грудях знову закипіло від обурення. Він явно переживав муки, що охопили всю його душу, — і ця безглузда дівчина мала нахабство зосереджуватися лише на власних почуттях, та ще й звинувачувати його в нечемності? Та якби вона тільки знала, скільки разів одна лише чемність утримувала його від того, щоб висміяти вголос численні вади її характеру.
Вона й гадки не мала, яку стриманість він вже застосовував у її присутності, і за свої зусилля він не отримав жодної похвали, лише осуд...
— Зрозуміло, що нам тут не раді, — докинула вона, піднявши брови. — Можливо, нам варто подбати про сніданок.
Омід спохмурнів, навіть попри те, що дозволив молодій жінці відвести себе вбік.
—Я не розумію, що ви маєте на увазі, міс — я впевнений, що принц не хоче, щоб ми йшли, — але сніданок — то було б чудово, якщо чесно. Я вмираю з голоду.
— Я б залюбки випив філіжанку кави, — підхопив Дін, з нетерпінням приєднуючись до них.
— Ви були занадто суворі, — тихо промовив Хазан до принца. — Вони не заслужили на те, щоб прийняти на себе основний тягар вашого хибно спрямованого гніву.
—їм слід навчитися тримати язика за зубами, — обірвав його Камран. — Вони занадто багато говорять. Усі вони.
Хазан, занадто розсудливий, щоб заперечувати доведений факт, лише зітхнув у відповідь.
Прохолодний вітерець пронісся над землею, і ранкове сонце перетворило похмуру сцену на сліпучий спалах світла. Камран підняв обличчя до небес, виснаження і невпевненість мучили його однаковою мірою. Він не відчував жодних докорів сумління за свою попередню промову. Принц не дозволив би невиправданим почуттям міс Худи вплинути на свої переконання. Насправді, якби вищезгадані ідіоти нарешті покинули його, він був би тільки радий. Він повернув голову, щоб побачити, як ці троє з великою впевненістю пішли в невідомому напрямку, а голос Діна сказав:
— Як ви думаєте, чи можна залишати короля там лежати?
— Я не знаю, і мені байдуже! — проспівала міс Худа. — Мене більше не цікавлять життя, смерті та роздута самооцінка королівських осіб. Думаю, я вже достатньо натерпілася снобізму у своєму житті, тож я просто вирішила, що з мене досить. Крім того, я подолала весь цей шлях не для того, щоб вгамовувати істерики дитини-переростка, я прибула сюди, щоб допомогти Алізе — яка, незважаючи на свою очевидну королівську кров, жодного разу не говорила зі мною в такій образливій манері.
Вона звернулася до своїх супутників.
—Алізе коли-небудь говорила з кимось із вас у такій образливій манері?
Камран здригнувся від повторення імені Алізе, хоча й слухав цю розмову з німим здивуванням.
— Ні, міс, — відповів Омід, нетерпляче хитаючи головою.
— Ні, міс, — відповів Дін, невпевнено поглянувши на принца.