Страница 26 из 85
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
— БОЖЕ МИЛОСТИВИЙ, — ПРОМОВИВ ДІН.
—Він мертвий? — запитала міс Худа, поглядаючи на короля краєм ока, наче боячись на нього подивитися.
Омід наважився підійти ближче та нахилився, щоб роздивитися обличчя того кретина.
—Я не знаю, — тихо промовив він.
—А що з Алізе? — зі сльозами на очах вигукнула міс Худа. Почувши це ім’я, Камран відчув знайомий вибух болю.
— Що з нею сталося? — продовжувала дівчина. — Як видумаєте, куди вона поділася? Той божевільний, мабуть, відправив її в якусь в’язницю...
—Це малоймовірно, — Хазан застиг з кам’яним обличчям. — Дракон попрямував на захід.
—То й що? — міс Худа знітилася. — Хіба на заході немає в’язниць?
—Не хвилюйтеся, міс, — заспокоїв її Омід. — Все буде гаразд. Я впевнений, що ми знайдемо її. Не знаю, як саме, — він замислився, — якщо король мертвий. Він, мабуть, єдиний, хто знає, куди вона зникла.
Дін провів обома руками по обличчю.
—Ти справді думаєш, що він мертвий? Мені дуже шкода бідолашну дівчину, але, можливо, нам варто тікати, рятуючи свої життя? Адже нас за це точно повісять?
—Повісять? — Омід повернувся до принца із широко розплющеними від страху очима. — Сір?
Всі повернулися до нього обличчям, і нарешті Камран заговорив.
—До цього не дійде, — роздратовано сказав він.
— Ви впевнені, сір? — перепитав Дін. — Тому що історично...
— О! — вигукнув хлопчик. — Здається, він дихає!
Дін розгубився.
—Дякувати небесам.
—Дивно, — розмірковувала міс Худа, — що, незважаючи на безліч облич, притиснутих до вікна, жодна душа не вийшла назовні. Думаю, якби нас збиралися кинути в підземелля, то це вже сталося б.
Хазан роздивлявся вікна замку, звідки безліч широко розплющених очей вдивлялися в них.
—Так, дуже цікаво, — тихо промовив він. — Де ж на цій землі королівська гвардія, щоб захистити свого короля? — він підійшов до впалого тіла Кіра, присівши, щоб краще роздивитися. За мить він серйозно сказав:
— Він, безумовно, не мертвий, хоча його здоров’я погіршилося з дивовижною швидкістю — що дивно, адже його рани недуже важкі. Його нога перестала кровоточити, а пошкодження руки, хоч і жахливе, але його недостатньо, щоб він помер. Я не можу уявити, чому він непритомнів.
—Може, він знепритомнів, — припустив Омід.
— Сумніваюся, — похмуро сказав Камран. — Він не схожий на того, хто непритомніє через якесь невелике каліцтво.
— Може, втрата крові? — припустив Дін.
Хазан, який все ще оглядав Кіра, відповів:
— Я б не сказав, що крові втрачено так вже й багато. Хоча це, безумовно, можливо.
— Ви бачили, як він використовував магію? — запитала міс Худа, яка обережно наближалася до короля. — Те, як він змусив деякі з тих стріл просто... зникнути?
Запала тиша, упродовж якої вона хмурила брови.
—До речі, про це: хтось ще помітив, який же він привабливий, просто чарівний! Як ви думаєте, як йому вдається так легко накладати чари?
—Диявол, — сказав Камран. — Без сумніву, вони з Іблісом добре дружать. Я впевнений, що його сила — це наслідок того, що він продав свою душу пітьмі.
— Якщо це правда, — похмуро відповіла вона, — то чому ж він не використав магію, щоб позбавити себе цього стану зараз? Він у жахливо небезпечному становищі. Тільки подумати: будь-хто може підійти і, — вона зробила драматичний рух однією рукою, — відрубати йому голову.
Омід захихотів, і вона засміялася у відповідь, наче жартувати в такий момент було цілком етично. Камран відвернувся від інфантильної парочки, скривившись від різкого нападу чергового головного болю.
—Може, його вдарило по голові під час спуску, — тихо промовив Хазан. — Якщо він отримав внутрішнє пошкодження, то йому негайно знадобиться допомога. Його становище стає все більш непевним з кожною хвилиною.
—То що, дозволимо йому померти природною смертю? — ще одне запитання від нестерпної міс Худи. — Чи ви все ще маєте намір його вбити? — це вона запитала, розвернувшись, щоб подивитися на Камрана. Ще три пари очей повернулися в його бік.
—Не смійте, — пролунало тихе попередження Ха-зана. Камран метнув у бік свого старого друга погляд, сповнений ненависті.
Недолугий король впав на землю біля його ніг, ніби віддаючи себе на поталу. Як легко було б встромити кинджал йому в горло; Камран мав би бути в захваті — але він був радше розлючений. Він хотів, щоб цей чорнокнижник встав і бився; яке задоволення може бути від штрикання бездиханного тіла? З іншого боку, весь ранок був трагічним розчаруванням. По-перше, Сіморг покинула їх майже одразу після висадки; потім Алізе знайшли непритомною.
Камран тільки-но переварив усвідомлення того, що вона не зраджувала його, як з’явився Кір, і це була ідеальна нагода. Він був у лічених кроках від перемоги. За кілька кроків від помсти людині, відповідальній за той кошмар, на який перетворилося його життя останнім часом.
Те, що Алізе намагалася врятувати того проклятого короля, було досить важко зрозуміти — але те, що Камран застрелив замість цього її...
На якусь жахливу мить йому здалося, що він вбив її. Це було б трагедією — він знав це, знав це в глибині душі — але він також плекав тиху злість на неї. Злість за те, що вона втрутилася в його особисту справу, злість за те, що вона стала на бік його гнобителя, злість за те, що вона зруйнувала його плани. На додачу до всього, дівчина ще більше все ускладнила: вона була поранена і зникла безвісти, і їй знадобилася б нова допомога. Тільки Господь знав, що Кір зробив з нею, відправивши її на спині чергового проклятого дракона в якесь богом забуте місце.
—Чому б мені не вбити його? — похмуро запитав принц.
— Відповідь проста, — відповів Хазан. — Тому що Алізе благала вас не робити цього.
Вираз обличчя Камрана став ще більш гнівним.
— І це все? Ти вважаєш, що я повинен залишити його в живих тільки тому, що вона цього хотіла?
—Хіба цього мало? Ви вчинили так, як вважали за потрібне, і ледь не вбили її...
—Жахливий нещасний випадок!
— І де ваше каяття? — вигукнув Хазан. — Чому вас не турбує її благополуччя, чому ви заклопотані тільки власними розчаруваннями, коли ми прибули сюди з єдиною метою — врятувати її?
— Я прибув сюди з єдиною метою, — обірвав його Камран, і його очі спалахнули. — Це помста за мого діда.
Хазан на мить замовк.
— Навіть зараз? — запитав він. — Навіть після того, як виявилося, що ваш дід помилявся щодо неї? Невже ви не можете відкинути свій гнів і зрозуміти, що Алізе потрібна наша допомога?
Камран здригнувся.