Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 23 из 85

КІР ДОЗВОЛИВ СОБІ ЛИШ на мить перейнятися жахом, перш ніж його хребет розпрямився, наче струна, наче натягнута тятива. Вітер утворив навколо них своєрідний кокон, щільно обкрутивши їхні тіла, а ранкові голоси птахів перепліталися з гуркотом водоспаду. Важкий туман огорнув їх, коли вони падали вниз, і хоча Алізе тремтіла, Кір не відчував холоду; страх і лють, здавалося, випалювали його зсередини. Він щойно прийняв рішення, і тепер він повинен був довести його до кінця.

Алізе не помре.

—Подивись на мене, — відчайдушно промовив він, притискаючи її до себе, хоча його розірвана рука тремтіла в конвульсіях. Здавалося дивним поворотом долі, що Кір кожного разу стікає кров’ю поруч із нею, і якби в нього було більше часу на роздуми про це, він, можливо, закричав би від думки про те, наскільки йому це набридло.

—Алізе. Прошу тебе. Підніми голову. Поглянь на мене.

З великим зусиллям вона це зробила.

Її очі були скляними, виблискуючи сріблястим та брунатним у променях ранкового сонця. Вона дивилася на нього, як уві сні.

— Навіщо? Бо ти такий гарний?

— Не сміши, — сказав він, важко дихаючи. — Це не смішно.

Вона зморгнула, її голова м’яко похилилася набік.

— Я не відчуваю своїх ніг.

Серце закалатало у нього в грудях. Те, що вона втратила чутливість в нижній частині тіла, означало, що вістря стріли пробило їй хребет. На мить південний король перевів погляд на розбурхане море. Вони падали із запаморочливою швидкістю, але падіння було настільки довгим, що це було майже милістю: у них була мало не ціла хвилина до того, як вони долетять до води. І якщо Кір мав хоч якусь надію врятувати її, він повинен був виконати складне магічне дійство до того, як вони вдаряться об воду — але він потроху сліпнув, і його зір час від часу пронизувало яскраве світло. Гірше того, він втрачав чутливість у лівій руці.

—Кавеї — вигукнув він.

Відповідь прийшла майже миттєво. Кір почув шум розбурханих хвиль, перш ніж вони розійшлися, відкриваючи тіло мерехтливого дракона, його вогняна шкіра здійнялася з глибин, наче відкрите полум’я. Кожен з драконів Кіра був для нього дорогоцінним, але були три, яких він любив особливо, наче власну рідню.

Каве був одним з них.

Найсміливіший з усього загону, Каве був також одним з найстаріших драконів, і Кір знав, що зараз йому знадобиться пильна турбота тварини, можливо, більше, ніж будь-коли раніше.

— Кіре, — раптом сказала Алізе, ледве вимовляючи це слово. — Де ти?

Його тіло тремтіло, коли він обіймав її, і він був вдячний, що вона знову відвернулася, що не бачить його обличчя.

— Я тут, — грубо сказав він. — Я тут.

— Я щойно... щойно згадала, — сказала вона. — Я не вмію плавати.

У її голосі не було страху, лише легке здивування — так, ніби все це було просто невдачею, прикрою незручністю. Кір не став говорити про те, що вона все одно не змогла б поплисти, адже втратила чутливість у ногах. Він лише заплющив очі біля її волосся і переборював відчайдушне стискання в грудях, шалену прихильність до неї. Як їй вдалося обеззброїти його навіть зараз, на порозі смерті, він не міг зрозуміти. Вона плакала від його болю, витирала кров з його очей, прийняла замість нього стрілу в спину. За два дні дівчина виказала йому стільки вірності та ніжності, скільки він ніколи не відчував у своєму житті, і тоді він зрозумів із силою, яка витіснила повітря з його легенів, що він ніколи не переживе її.

— Не хвилюйся, янголе, — тихо промовив він. — Тобі й не доведеться.

Каве заревів, видихаючи іскри, наближаючись до них. Кір відчув розгубленість дракона, а потім занепокоєння, і заговорив до нього без слів, як він часто робив з тваринами.

Я поясню пізніше.

У відповідь Каве видав ще один звук — фиркання, від якого в короля ледь не спалахнуло волосся на голові. Помаху величезних крил тварини було достатньо, щоб відкинути кучері Алізе на обличчя Кіра, і коли він намагався відсунути пасма з очей, тварина пролетіла просто під ними, перервавши їхнє падіння з повною відсутністю будь-якої грації. Кір відчайдушно шукав опори пораненою рукою, хапаючись за шкуру дракона, щоб втримати їхні тіла, а Алізе перекинув через коліна, сподіваючись прийняти основний удар на себе; та зважаючи на величезну швидкість падіння, це виявилося майже неможливим.

Алізе різко закричала, коли вони сіли, а Кір, який не видав жодного звуку, ледь не знепритомнів від болю.

З-поміж усього іншого, він відчув, що Каве сміється з нього. З вами все гаразд, сір?

Кір не удостоїв його відповіддю.

Кожен його м’яз бринів від стримуваної напруги, і минуло чимало часу, перш ніж південний король знову зміг дихати, перш ніж каламуть розсіялася в його очах. Коли вони обережно піднімалися крізь туман водоспадів, Кір зміг розрізнити крики згори, а коли витягнув шию, то майже розгледів фігури волаючих бовдурів, їхні туманні постаті, що хиталися над скелею, їхні крики були майже незрозумілі, окрім одного: «Дракон!».

Каве рухався повільно через їхні поранення, і чим вище вони злітали, тим сильніше Кір відчував надзвичайне полегшення. Однак це відчуття пропало, коли він зрозумів, що Алізе змарніла, навіть попри те, що вона несамовито тремтіла в його обіймах.

—Алізе, — прошепотів він. — Будь ласка. Отямся.

Вона не відповіла.

Він знав, що повинен оглянути її рану, щоб визначити ступінь пошкодження, але Кір і сам перебував у жахливому стані. Його поранена рука була майже вся в крові, уражена долоня билася в конвульсіях, а пальці то німіли, то горіли від болю. Його нога принаймні отримала деяку магічну допомогу, але хоч рана перестала кровоточити, вона зяяла, акуратний отвір продірявив м’язи, випромінюючи біль. Проте зараз він не міг зробити більше, бо боявся, що, можливо, треба буде зберегти рештки магії для Алізе.

Його дихання перехопило, коли він злегка повернув її на руках, і цей рух зачепив її рану, незважаючи на всі його зусилля бути обережним. Він сподівався, що вона зітхне або принаймні здригнеться у відповідь, але вона залишалася нерухомою; її очі були заплющені, а обличчя витягнуте та бліде. Навіть її тремтіння почало сповільнюватися.

Кір з усіх сил намагався приховати свій страх.