Страница 20 из 85
Вона перевела подих, подивилася на Хазана ласкавим поглядом, а тоді повернулася до Камрана.
—Але ж ви, — звернулася вона до принца. — Ви думали, що я втекла з ним після всього, що він зробив? Ви думали, що я здатна відігравати роль в безчинствах того вечора?
Незважаючи на власні поранені почуття, її серце не могло не стиснутися від жаху, що спалахнув у його очах. Після всього, що він пережив — що він, мабуть, думав про неї. Як він, мабуть, страждав.
— О, Камране, — сказала вона. — Як ви могли таке подумати? — А потім тихіше: — Як же ви, мабуть, мучилися, коли думали про це.
Він поглинав ЇЇ слова з таким кам’яним виразом обличчя, що вона занепокоїлася, і трохи відтанув лише для того, щоб заплющити очі, та нервово сковтнути. Він раптом потемнів від сорому.
Довгу мить Камран мовчав, не рухаючись, лише груди його швидко здіймалися й опускалися, а коли він знов розплющив очі, в глибині його погляду палала лють, пекельна лють, яка загрожувала спалити його дотла.
— Я вб'ю його, — тихо промовив він. — Я випатраю ного і повириваю його органи, і я подбаю про те, щоб він жив достатньо довго, щоб витерпіти ці тортури. Коли я покінчу із цим, він благатиме про смерть. Він помре, і помре від власних мук. — Камран простягнув нетверду руку, щоб доторкнутися до неї, його пальці торкнулися болючого синця на її щоці. — Ви можете на це покластися.
Алізе різким рухом похитала головою.
—Ні, — сказала вона приголомшено. — Камране, не вбивайте його.
— Це те, на що він заслуговує.
— Ні, це... ну, так, — вона нахмурилася, — Та я гадаю, що може бути якийсь аргумент для...
Вона замовкла, важко зітхнувши.
Тонке волосся на її потилиці піднялося дибки від хвилювання, а шкіра, здавалося, натягнулася на кістки. Вона відчула, що він з’явився ще до того, як побачила його, і за ту мить, як вона повертала голову в його бік, Камран уже наклав стрілу на свій лук.
—Ні, — видихнула вона.
Нарешті вона побачила Кіра вдалині, його стрункі обриси проступили крізь завісу туману, наче видіння. Тоді він видався їй майже нереальним; навколо нього зійшлися клуби ранкового туману, а його мідне волосся виблискувало в імлі, наче зловісний німб. Молодий король йшов вузькою, викладеною камінням стежкою вздовж краю скелі, залишивши позаду себе нерозкриту сталеву скриню — вона нагадала їй іншу, яку вона бачила щойно прибувши до Тулану, коли Кір займався годуванням і напуванням свого дракона.
Тепер їй було цікаво, що він робив, де був усю ніч, чи спав він взагалі — але її питання завмерли, коли їхні погляди зустрілися. Він був занадто далеко, щоб бачити його чітко; вона не могла розгледіти жах І сум’яття в його очах, риси його обличчя, загострені від виснаження; але вона бачила, як змінилася його постава, коли він зрозумів, тут і зараз, що дещо сталося.
Його немов би наелектризувало.
Кір рухався швидко, здавалося, йому було абсолютно байдуже до присутності незваних нападників, і якщо він і мав якусь думку через стрілу, спрямовану в його бік, то не виказував жодних ознак цього. Коли він підійшов ближче, стало очевидно, що він зосереджений на Алізе, відкидаючи все інше, його тіло було напружене від стриманості, навіть коли він рішуче рухався до неї. Він намагався приховати спалах розпачу, роздивляючись неприродне скручення її кінцівок на землі — і вона зрозуміла, що в ту мить, коли він розгледів синець на її обличчі, його очі розширилися від неприхованої тривоги, і він майже побіг до неї, стрімко спускаючись вузькою стежкою на загрозливій швидкості.
— Зупиніться, — пролунав різкий голос Хазана, прорізаючи туман її свідомості. — Зараз не час.
Алізе розвернулася до нього, її серце защеміло в горлі, і лише тоді вона зрозуміла, що він говорить до Камрана, який ретельно прицілювався, слідкуючи за рухами Кіра.
— Це не тобі вирішувати, — сказав принц.
— Якщо ви вб’єте його зараз, — гнівно відповів Хазан, — ви розпочнете війну між нашими імперіями, що, як ви розумієте, було б помилкою. Безліч свідків стоять, притиснувшись обличчями до вікон, і майже напевно, що хтось зі слуг попередив королівську охорону — нас, без сумніву, за мить перехоплять, і всіх нас засудять до страти. У вас мало надії на порятунок з боку ардунійців, тим паче, що Заххак прагне знищити вас. Благаю вас, подумайте про це...
—Досить, — обірвав його принц, кинувши на товариша лише лютий погляд. — Якщо ти думаєш, що я прогавлю можливість помститися, коли вона в моїх руках, то ти глибоко помиляєшся...
— Я прошу вас лише зачекати, ви, бовдуре! Ваші дії можуть зашкодити нам усім — ви наражаєте на небезпеку дитину, молоду панянку...
— Я попереджав їх не їхати, — похмуро відповів він. — І я сказав їм, що не буду відповідати, якщо їх вб’ють...
О, це було просто неможливо.
Алізе насилу звелася на ноги; їй здавалося, що світ навколо неї м’яко тане, наче вона опинилася в пастці спотвореного сну. Вона бачила жах, що потроєно відбивався на обличчях Діна, міс Худи та Оміда; бачила непохитну лють в очах Камрана, приреченість у вигині щелепи Хазана. Це було помилкою, абсолютною помилкою. Кір не повинен був померти. Не зараз. Не тепер.
Боже, подумала вона.
І взагалі, ніколи.
Раптом вона відчула, що може закричати від такої перспективи, її почуття щодо цього були настільки заплутані, що могли б утворити в її грудях пташине гніздо. Незважаючи на власний емоційний сумбур, Алізе мала всі вагомі підстави зберегти Кіру життя. До цього моменту вона навіть не усвідомлювала, наскільки сильно вона на нього покладається. Незважаючи на численні випробування та перестороги, Алізе почала планувати своє життя з урахуванням можливості вийти заміж за південного короля — і отримати владу над Туланом. Лише кілька годин тому вона нарешті вийшла з темряви, і постала перед тисячами джинів, які сподівалися, що незабаром вона знову повернеться до них. Якщо Камран уб’є їхнього короля — якщо він спричинить смуту в Тулані та закріпить ризик війни...
Що станеться з її народом?