Страница 19 из 85
Алізе повільно повернулася на голос, випроставшись під владним поглядом принца. Вона напружилася від хвилювання; не знаючи, як до нього ставитися, особливо тепер, коли вона дізналася, що він має намір завдати їй лиха. Натомість він залишався непохитним — доти, доки не розгледів її обличчя і не завмер від жаху.
Коли ж він заговорив, то його голос пролунав ще більш убивчо, через свою лагідність.
— Ваше горло, — сказав він. — Ваша щока... Ви поранені...
— Зі мною все гаразд, — заперечила вона, не розуміючи власного пориву до брехні. Просто в голові у неї була така плутанина, а його настрій був такий мінливий, що дівчина відчувала себе у вкрай невигідному становищі. Алізе не подобалося, як він височів над нею, і вона хотіла сховатися від його палкого погляду, хотіла побути наодинці зі своїми думками після всіх цих невтішних звісток. Вона спробувала випростатися, але не втрималася на ногах, і в результаті цієї спроби розстебнуті поли її плаща розчахнулися на всі боки.
Хазан голосно вилаявся, побачивши її закривавлену сукню, — слово було настільки непристойним, що вразило її, — але тут заговорив Камран, чий голос потряс її своєю люттю.
— Що сталося? — запитав він. — Що цей покидьок з вами зробив?
Хазан, на жаль, не заспокоювався.
— Це тому ви лежали на землі? Ви справді були непритомні?
— Я не... — почала викручуватися вона.
— Чому на вас усі ці сліди насильства?
Алізе похитала головою і гострий біль пронизав Гі потилицю. У неї запаморочилося в голові, вона була зневоднена, а її кінцівки тремтіли, і вона зрозуміла, що це не просто тривога.
— Благаю вас, не засмучуйтесь, — промовила дівчина, задихаючись. Вона озирнулася навколо, оцінюючи ситуацію новими очима. — Боже, дивно, чому на нас ще не накинулися замкові службовці. Або не схопила сама королева-мати.
— О, всі слуги дивляться на нас, міс, — долинув здалеку голос Оміда. — їхні обличчя притиснуті до кожного вікна.
Він помахав рукою комусь вдалині, і у відповідь пролунала ледве чутна хвиля хихотіння.
—Як зворушливо, — сказала Алізе, примушуючи себе усміхнутися. — Ще більше пліток.
Камран пильно подивився їй у вічі.
— Що ви маєте на увазі?
Вона не встигла відповісти, як у розмову втрутився Хазан.
—Ваша величносте, — сказав він, — а де король?
— Гадки не маю, — відповіла вона і притиснула тильну сторону долоні до чола, на якому виступив легкий холодний піт. Її нудило. — Але я запевняю вас, що ситуація не така, як здається. Він не становить для мене справжньої небезпеки...
— Благаю вас, не виправдовуйте його в інтересах нашого захисту. Це добре, що ви дбаєте про наше благополуччя, але не хвилюйтеся, ми здолаємо цього звіра.
—Ти маєш зрозуміти, — втомлено сказала Алізе. — Ти, як ніхто інший, Хазане. Це, — вона показала на свою заплямовану сукню, — не моя кров.
— Звісно, ні, — невпевнено відповів Хазан, втупивши очі в незліченні плями червоної крові. — Але поріз на вашому горлі...
— Я знаю, — вона зітхнула, притиснувши долоні до очей. — Все це досить кепсько, чи не так?
— Схоже, що туланський король завдав вам тяжких тілесних ушкоджень, — сказав Хазан, який намагався стримувати свій голос. — Це так?
Алізе здригнулася.
— Формально це так.
з / Хазан знову голосно вилаявся.
—Але все не так погано, як здається... — почала говорити вона, перш ніж схаменулася. — Тобто, якщо чесно, ми обоє завдали шкоди одне одному — насправді, я могла б зробити йому ще гірше, якби тільки була така можливість.
— Ви маєте на увазі, що ви брали участь у бійці? — запитав Камран. — 3 південним королем?
— І ви хотіли вбити його, ваша величносте? Ви намагалися втекти із замку?
— Ні, — відповіла Алізе, а потім завагалася. Біль біля основи черепа заважав їй думати. — Ну, так. Я маю на увазі, авжеж, спочатку я кілька разів намагалася вбити його...
— Стривайте.
Почувши змучений голос Камрана, Алізе підняла голову. Вона побачила, що він дивиться на неї з болісним виразом, чимось середнім між гнівом та стражданням.
— Пробачте мені, — сказав він, — я просто хочу зрозуміти... Якщо ви намагалися вбити його... Ви хочете сказати, що, можливо, ви поїхали з ним проти волі?..
Питання було настільки дивним, що Алізе замовкла.
— Поїхала з ним проти волі? — нарешті повторила вона, і між її бровами з’явилася зморшка. — Ви маєте на увазі, чи добровільно я залишила Ардунію з туланським королем?
Камран кивнул.
— Звісно, що ні, — промовила вона, здригнувшись, як від удару. Звинувачення було настільки образливим, що спалахнуло, наче феєрверк, в її виснаженому розумі, забезпечивши їй вкрай необхідний сплеск адреналіну. — Як ви могли таке подумати? Я навіть не знала, хто він такий... Він обманом заманив мене сюди...
— Я ж вам казала! — пролунав бадьорий голос. Міс Худа стала навшпиньки, тримаючи руку в повітрі, як нетерпляча учениця. — Я ж казала вам, сір, що вона не знала, хто він такий!
— Тихо, — почувся голосний шепіт Діна, який смикнув молоду жінку за руку, зупиняючи п. — Вам здається, що зараз саме час для зловтішання?
—Так, але ж я казала йому, чи не так? — міс Худа схрестила руки. — Я намагалася розповісти вам усім...
— Я вірив вам, міс, — поспішно сказав Омід. — Я ніколи не сумнівався.
— Ні, ти не сумнівався, — напрочуд лагідно відповіла міс Худа. — Ти мій золотий хлопчику.
В голові Алізе панувало повне сум’яття.
їй ніколи не спадало на думку, що хтось може поставити під сумнів причини, з яких вона відправилася в ніч на спині туланського дракона. Вона була в полоні потужної магії, відчайдушно волаючи від страху за своє життя, так що всі це чули. Те, що хтось при здоровому глузді міг приписати її діям якесь зловісне пояснення, викликало подив. Вона захищала Камрана від Кіра —ризикувала своїм життям, щоб вберегти його від кінцевого, смертельного удару південного короля — і все одно він сумнівався в її намірах?
Добре знаючи свою натуру, Алізе здалося жорстоким, що її добрі вчинки так легко залишилися непоміченими, натомість Камран при першій же нагоді виставити її в поганому світлі вхопився за цю можливість. Це змусило її усвідомити, як мало вони з Камраном знали одне одного — наскільки хистким був зв’язок між ними. Лиш той, хто погано знав її характер, міг так легко повірити наклепу, і добре, що вираз щирого подиву на її обличчі був зрозумілий усім.
— Я не сумнівався у вас, ваша величносте, — тихо промовив Хазан.