Страница 16 из 85
Вже два дні Кір застосовував чари, щоб не заснути. Диявольська дрімота ослабила його розум, хоча й оживила його розбите тіло, і він прокинувся від цієї небезпечної дрімоти лише для того, щоб ганебно зрадити себе. Виснаження навіть зараз пробивалося крізь чари, що змушували його триматися на ногах, і молодий король був сам не свій. Втім, його батько, Реза, не вперше робив таку безглузду заяву, тож Кірові варто було б прикусити язика. Хвиля ненависті до себе накрила його, і невдовзі тихі схлипування сколихнули мляве тіло батька. Із заплющених очей чоловіка покотилися сльози, стікаючи по запалих щоках.
Так, Кір ненавидів себе.
— Пробач мені, — зломлено відповів старший чоловік. — Я був дурнем, я не знав... Наша слабка, обмежена уява не може збагнути таких спотворень пітьми... Я ніколи не думав, що все буде так... Я ніколи...
Кір стиснув щелепу.
— Я простежу, щоб ця справа була вирішена, і коли це станеться, ти повернешся до Матері. Провидці створять тобі нові очі...
—Цю справу ніколи не буде вирішено! — закричав Реза, тепер вже майже істерично. — Хіба ти не бачиш? Це ж пастка, це завжди пастка.
— Це не так, — рішуче сказав Кір. — Я вже виконав більшість завдань. У мене є ще чотири місяці...
Реза не переставав хитати головою, його муки були неприхованими, а настрій — раптовим і мінливим, як вітер.
— Сину мій, ти не розумієш...
—Тоді поясни мені, — сказав Кір, і груди його здіймалися від ледве стримуваних емоцій. Він майже знищив себе у прагненні виправити ці провини, а батько все ще сумнівався в ньому. — Чому ти не віриш у мене? Чого я не розумію?
Нарешті Реза розплющив очі, рожева пустота порожніх очниць все ще була вологою від сліз.
—Такого ще не було, — прошепотів він. — Жодна людина ще не вигравала поєдинок проти диявола.