Страница 15 из 85
— Чому ти повторюєшся? — вигукнув він. — Припини переслідувати мене своїми нісенітницями, якщо не можеш пояснити, що ти маєш на увазі!
Ми присягаємось зірками: поразка незнайома з нами. Та наші долі, подивись, з її життям переплелись.
Ти думаєш,, здолаєш, блазня, у грі, де ти мав бути в’язнем ?
У нас ляльок хотів забрати, а потім — нас про щось благати?
Кір ледве міг змусити себе говорити через свою лють, свій страх, свою нікчемність. З усіх способів, які диявол придумав, щоб знесилити його, цей був, безумовно, найгіршим — і тепер Кір бачив, як легко він розчистив собі шлях до власного знищення. Ібліс знову і знову намагався зламати його за допомогою жорстокості, але ці марні спроби лише загартовували молодого короля.
Тож тепер він спробував діяти через його спустошене серце?
Подарувати йому не просто янгольське видіння, а справжню спокусу? Йому, від якого відвернулися всі Провидці, якого переслідувала мати, якого зрадив батько, якого покинув брат, якого занурили в ізоляцію і якого ненавидів увесь світ? Він, чиє спустошене серце розсипалося на попіл перед її ніжністю?
Алізе стала здійсненням його найвідчайдушнішого, невисловленого бажання. Постійний, ниючий біль всередині нього — ця нестерпна потреба, яка ставала все більш небезпечною після кожної темряви, що поглинала його.
Він прагнув її тепла, її сяйва. З першої ж миті, як вона з’явилася в його снах, вона була незгасним вогником у нескінченній ночі, його єдиним прихистком у божевіллі, що охопило його.
Це була його справжня слабкість, і диявол легко помітив її.
Блазень дуже-дуже радий бачити твою досаду.
Отже, правди ніде діти, можеш нас про щось просити.
— Я не хочу нічого, крім того, їло мені винні! — вигукнув Кір, різко обертаючись, щоб промовити лі слова. Він остаточно втратив самовладання, і його обличчя палало, навіть коли він звертався до порожньої кімнати. — Якщо ти думаєш, що я буду просити тебе про щось іще, то ти набагато дурніший, ніж здаєшся.
Блазень дуже-дуже радий бачити твою досаду.
І за це ти маєш право : ось на цей чудовий спадок.
— Ні! — Кір спробував перебити його, боячись, що його хребет затремтить від страху. — Я нічого від тебе не хочу, я нічого не просив...
Завіса з плоті випарувалася без попередження, і Кір остовпів від невіри. Його гнів зник, хиткі емоції змішались у грудях, сплітаючись воєдино. Він побачив знайоме помаранчеве світло вдалині, його мерехтливе сяйво було наче маяк, на який він повільно рушив уперед, його серце шалено калатало під ребрами.
Він почув приглушений брязкіт ланцюгів, уривчасте дихання. Кір попрямував на звуки, йдучи вздовж довгої стіни, освітленої нескінченною низкою розгорілих смолоскипів. Задушлива жарінь обпікала його шкіру і не давала дихати, змушуючи піт котитися вниз по шиї, коли нарешті він завернув за ріг, і перед очима його відкрилася наступна картина.
Ланцюги завтовшки з кулак були прикріплені до посіченої вибоїнами стіни, кайдани стискали руки літнього чоловіка, який якось неприродно висів у повітрі, його змарніле тіло було виснажене голодом і тортурами до непізнаваності.
—Хто тут? — почувся хрипкий, тремтячий голос. — Хто це прийшов?
Ібліс нечасто дарував Кірові такі моменти, і звук цих вимучених слів викликав у юнака печію в носі, а очі безтямно потеплішали. Скільки б разів він не приходив сюди, але ця сцена ніколи не ставала легшою для нього.
Ще один відчайдушний брязкіт кайданів. Ще один переляканий хрипкий голос.
—Хто тут? Наказую вам назватися!
Якби він був здатний до гумору, Кір, можливо, й посміхнувся б на цей владний наказ, бо він давав йому підстави для надії. Король все ще не втратив почуття владності. Він все ще не був зломлений до останку.
Тоді Кір підійшов до батька з незрозумілим для нього самовладанням. Юнак не відчував себе таким спокійним, яким здавався, але він не знав іншого способу протистояти цим жахіттям.
—Тату, — тихо промовив він. — Це я.
—Hі. — справжній король Тулану наліг на кайдани, але марно, його обличчя перекривилося від жаху, а очі заплющилися. — Забирайся звідси негайно! Я ж просив тебе, я благав тебе ніколи не повертатися!
— Він забрав твоє друге око, так? — сказав Кір, відчуваючи, як біль пронизує його груди. — Сьогодні вночі.
Його батько напружився, а потім обвис, і на його обличчі застигла скорбота. Він не відкрив очей. І він не відповів на запитання.
— Ніколи більше не думай про мене, — промовив чоловік уривчасто, коли останні залишки енергії покинули його тіло. — Уяви, що я помер і пішов, дитино. Цей борг не твій.
— Як ти можеш так казати, — тихо відповів Кір, — коли ти сам попросив мене про це?
У смердючій кімнаті запала напружена тиша.
Кір проклинав себе. Він не мав наміру вимовляти ці звинувачувальні думки вголос — не мав наміру витрачати
цю дорогоцінну мить на нанесення душевних ран, яких його замучений батько міг не витримати. Юнак не замислився над своїми словами, бо його розум розколювався. Диявол не перебільшував: Кір не спав відтоді, як уперше побачив Алізе.
Він не наважувався.
Чоловік ніколи не забуде, як вперше побачив її тієї страшної ночі, як вона вийшла з-за ширми для перевдягання. Дівчина з’явилася в золотистому світлі лампи в спальні міс Худи, наче якесь неймовірне видіння. Лише коли вона підняла очі до його обличчя, і її погляд ледь не вбив його, Кір зрозумів, як вправно його обдурили. Вій прийняв удар з бездоганним зовнішнім спокоєм, дозволивши цій бомбі розірватися всередині нього, знекровлюючи його нутрощі. Це глибинне руйнування породило приголомшливу, жахливу злість, яку він майже не зміг приховати. Король відчував, що божеволіє, скажено коливаючись між люттю та бажанням, відразою та страхом, ледве контролюючи себе і свою реакцію на неї. Він зрозумів одразу, що його ошукано; він зрозумів одразу, що вона — знаряддя диявола, послане, щоб знищити його. І все ж він слабшав щоразу, коли вона дивилася в його бік. Його потреба стала навіть більш руйнівною, коли вона перетворилася на реальну особу; завжди він бажав ще одного погляду, ще одного випадкового дотику до її шкіри — і він боявся мріяти про це.
Він боявся коли-небудь знову побачити її уві сні.