Страница 14 из 85
Ти хто? Ти хто?
Тобі нічого не загрожує, — беззвучно мовив Кір. Павучиха лише витріщилася на нього.
Він простягнув руку долонею донизу, і після короткого вагання масивна павучиха трохи нахилилася, а потім, нетерпляче перебираючи лапками, залізла на його тіло. Вона досліджувала його пальці, перш ніж піднятися вгору по передпліччю, зупинившись на лікті, щоб уважніше розглянути його обличчя.
А ти? Раніше?
- Так. Я вже приходив. Я тебе не чіпатиму, клянуся. У відповідь павучиха піднялася по нахилу його плеча, потім по шиї, і від її твердих, злегка вкритих шерстю, лапок по його шкірі побігли мурашки. Кір переборов бажання здригнутися від цього нервового відчуття, тримаючись нерухомо, коли вона обережно сіла йому на щоку, трохи піднявши передні лапки, щоб краще вивчити його очі.
Пройшла нестерпно довга мить, перш ніж вона сказала: Тобі сумно? Сумно. Сумно. Сумно.
Кір нервово сковтнув.
—Так, — прошепотів він.
Павучиха дивилася на нього ще мить, перш ніж поспішно зникнути туди, звідки з’явилася. Вона зійшла з його долоні в безвість із остаточним висновком:
Загрози не представляє.
Молодий король струсив із себе тривалу напругу, очікуючи, поки шлях перед ним очиститься від павуків. Проходити психоаналіз у павуків завжди було неприємною справою. Він не хотів замислюватися над тим, що ця істота змогла відмахнутися від нього лише трьома словами
проникливого спостереження; він також не хотів замислюватись, чи зміг би пережити ці випробування, якби не навчався стільки років на Провидця. Якби туланський правитель не вмів спілкуватися з тваринами, якби не володів магією, яка захищає життя. Йому не хотілося думати про це як про збіг обставин; йому не хотілося уявляти, що він був народжений для цієї ролі, що прийшов на світ лише для того, щоб терпіти ці страждання.
Доля, з гіркотою думав він, буває романтичною лише тоді, коли людині на роду написано бути героєм.
Отримавши дозвіл на безпечний прохід, Кір не забарився; він із шумом піднявся по крутому схилу нескінченних сходів, долаючи сходинки по дві за раз. Йому не терпілося покінчити із цією ненависною, нескінченною ніччю. Чоловік міркував, що чим швидше почнеться це нове пекло, тим швидше воно закінчиться — і незабаром він побачив місце призначення.
Над ним височіла колосальна чорна арка, підвішена в повітрі, споруда заввишки із замок і вдвічі вужча. В основі витіюватого проходу здіймалися зловісні сірі хмари, в яких Кір міг розрізнити лише іскри знайомого помаранчевого світла. Він попрямував до цієї густої імли, долаючи останні кілька сходинок перед тим, як кинутися, мов птах, у розколину.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
ВІТЕР БИВ В ОБЛИЧЧЯ, ЗВУКИ били у вуха. Кір продовжував крутитися в повітрі, поки плоть його не було вичавлено, а обличчя не потріскано вітром, із щоками, що палахкотіли рум’янцем. Він приземлився на ноги з важким ударом, від якого клацнули зуби, перш ніж повільно випростався, обережно відновлюючи рівновагу.
Сморід гнилої матерії різко вдарив у ніс, і чоловік насилу стримав бажання виблювати, ледь не зігнувшись навпіл, коли його очі почало пекти.
Перед ним нависла завіса обвугленої плоті.
Ібліс ніколи не являвся молодому королю нічим іншим, як шепотом — силою, що передається звідусіль, — і все ж занадто часто Кіра викликали сюди. Тут, на місці кожної великої місії і кожної великої справи, в цій анфіладі занепалих кімнат, розділених лише уривками саморобних завіс із обпаленої людської шкіри, диявол любив спілкуватися найбільше.
Це було, у певному розумінні Кіра, чимось на кшталт чистилища.
Він заплющив очі і зібрався із силами, намагаючись не вдихати гниле повітря, коли знайомий шепіт пронісся крізь нього, голос, схожий на дим, накопичуючись у западинах його тіла, скручуючись навколо суглобів і тягнучи його вниз — пропонував йому впасти на коліна. Кір боровся із цим примусом, потужним поштовхом розірвавши контакт і випроставшись на повен зріст. Він відчув жахливий відгомін сміху, а потім...
Коли Король був немовлям, багато плакав і кричав, щоб дали молочка й поспати, не забували щоб гойдати.
Тепер дорослий він, міцний, та все ще плаче, як дурний, бо розум слабшає відверто.
Тепер він прагне лиш ПОМЕРТИ.
Кірові очі розплющилися. Його кулаки мимоволі стиснулися, але не було нікого, щоб битися; не було нічого, на що можна було б подивитися.
—Ти привів мене сюди, щоб познущатися з мене? — тихо промовив він, роззираючись по кімнаті. — Чого ти сьогодні від мене хочеш?
Самотній блазень любить грати і дуже любить жартувати.
Тож глиняні, дурні й захланні, для блазня іграшка жадана.
Кір заціпенів. Він змусив себе заспокоїтися; незважаючи на хвилю жаху, яка мимоволі підступала.
З вимушеним самовладанням він запитав:
—І що це означає?
Із глини хлопці та дівки — мої улюблені ляльки!
Вони зберуться нині — і ти програєш глині.
М’яз смикнувся в Кіровій щелепі.
—Я не розумію твоїх божевільних загадок. Але я маю підстави сподіватися, що Алізе пристане на мою пропозицію. Вона мені вже казала про це...
Мозок у глиняних змішаний з брудом!
Як він цю загадку зможе розплутать? Хай трощиться серце на шмаття, на кволі і немічні клапті.
—Досить, — розлючено вигукнув молодий король, безрезультатно шукаючи очима по кімнаті чиє-небудь обличчя. — Я годинами дозволяв тобі читати свої безглузді віршики без жодних нарікань, але ти вже змусив мене терпіти твою огидну присутність нинішньої жахливої ночі, тож якщо ти не плануєш катувати мене знову, то я піду геть. До того ж, я ще нічого не втратив.
У мене ще є достатньо часу, щоб виконати свою частину угоди.
Час і крига дуже схожі, бо зникають на очах. Може, ти й не бачиш, програш, та ми чуємо твій страх.
Кіра охопив раптовий вибух люті.
—То ось навіщо ти мене покликав? Щоб відсвяткувати раніше? — він похитав головою. — Ти, мерзенний виродку.
Страшно заплющити очі вночі!
До серця її ти не маєш ключів! З тих пір, як в обіймах її побував, ти жодної миті іще не поспав.
У відповідь К,ір розсміявся глузливим, несамовитим сміхом. Він почувався, як звір у клітці.
—Ти наважуєшся насміхатися з мене за мої зусилля, коли сам же і підкинув її образ у мої сни? Ти ведеш ганебну гру, застосовуючи маніпуляції, що виходять за рамки нашої угоди. Що мені залишається, як не захищатися?
Мозок у глиняних змішаний з брудом!
Як він цю загадку зможе розплутать? Хай трощиться серце на шмаття, на кволі і немічні клапті.