Страница 13 из 85
Більш реальним був невидимий голос, який верещав незрозумілу дурню, поки її розум паморочився, іскри все ще спалахували під шкірою, а біль невпинно розростався всередині неї. Вона видавала лише розпачливі звуки, лежачи там, притиснута до землі неймовірною силою тяжіння, коли із цього хаосу врешті вдалося вловити одне лише слово. Тепер не було жодних сумнівів, що голос належав дияволу — але звук був спотворений, перескакував наче у зламаній платівці, наче решта слів загубилася серед вітру.
Очі
Очі
Очі
Очі
Очі
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
КІР МАТЕРІАЛІЗУВАВСЯ У НАВИСЛОМУ гирлі печери.
Запахи сирої землі та холодного вітру зустріли його тупим, як дубина, ударом в обличчя. Він втягнув носом важкі, плісняві аромати, переступивши через неглибоку калюжу води, мул скреготів під його черевиками. Пригнувшись під виступом скелі, молодий чоловік намагався нічого не торкатися, коли випростався в передпокої, де його очі повільно звикали до темряви. Скромний вхід приводив до глибоких кімнат запаморочливої висоти, окремі простори яких були розділені лише павутинопо-дібними колонами кальцитових утворень. Крізь щілини в далеких стелях падали цятки місячного світла, розкидаючи спектральні сяйливі кулі на сталактити, з яких капала вода, та на низку грубо витесаних сходів, що здіймалися вгору нескінченною чорною хвилею.
Кір стояв абсолютно нерухомо.
Він більше не боявся цих візитів — не так, як колись, — але страх був досить слизькою справою. У своєму ще такому юному віці хлопець із подивом виявив безліч способів, у які людина може відчувати страх, та винахідливість, з якою можна пробуджувати в душі почуття жаху. Він перемагав один кошмар, щоб виявити його породження, обганяв інший, щоб зіткнутися з його двійником. Хоч як Кір не намагався, та він не міг перехитрити те, чого не міг передбачити, і його єдиною втіхою, коли він дивився на знайомі зловісні сходи, був холод.
Король або робив, або ні.
Він не міг жити половинчастим життям.
Цей протверезний урок Кір засвоїв ще під час свого першого візиту на цей рівень пекла. Тоді він був ще ніжним, недосвідченим та настільки закутим страхом, що його обпік холодний піт ще до того, як він зайшов у це провалля. Майже годину молодик вагався на краю високих сходів, пригнічений не лише власною нерішучістю, але й ворожістю самої печери. Його обличчя було блідим, ноги час від часу підкошувалися на знак протесту, і Кір не хотів нічого, окрім як втекти із цього лігва жахів; це була його єдина постійна думка, коли він повільно почав підніматися сходами, кожна наступна сходинка яких була більш небезпечною, ніж попередня. Король завжди озирався через плече на можливий шлях до втечі, ніколи не зупиняючись на місті, і вже майже піднявся на вершину, коли його вагання нарешті дорого обійшлися йому.
Кір зірвався з кручі, безжально та незграбно.
Це було п’ятнадцятиметрове падіння до смерті, і він бився тілом об кожну зазубрену кам’яну грань на шляху вниз, приземлившись із таким сильним ударом, що зламав собі спину.
Молодий король лежав, стікаючи кров’ю, на холодній, вологій землі, відчуваючи агонію невимовної тяжкості. Він бачив, що зламав дві кістки на одній нозі, що ребро пробило сорочку наскрізь. Його зір затуманився, кров повільно стікала з відкритого рота, груди зводило від незнаного ушкодження, і все ж він усміхався, бо те, шо він відчув у ту мить, було нічим іншим, як радістю.
Все закінчилося.
Йому не доведеться більше стикатися із цим жахом, бо Смерть прийшла за ним. Він намагався вчинити, як треба, але його зусилля зійшли нанівець, і тепер він лежатиме тут, доки кров його не охолоне, і не відчуватиме жодної провини. Його світ зруйнується, загине незліченна кількість невинних людей, але його самого давно вже не буде в живих, і він не відповідатиме за ці трагедії.
Молодий чоловік беззвучно плакав, і це були сльози полегшення.
Кір не міг знати, що Ібліс оживить його розтрощене тіло з легкістю лялькаря, згинаючи його зламані кінцівки з такою жорстокістю, якої юнак навіть не міг собі уявити, і від якої перехоплювало подих. Диявол, як незабаром з’ясував Кір, не дозволяв своїм боржникам порушувати умови контракту.
За допомогою темної магії Кіра змушували підніматися сходами крок за кроком, в той час як його кров кипіла в горлі. Він був майже сліпий, коли його розтрощені кістки вищали, пронизуючи органи і розриваючи плоть. Це був такий нестерпний біль, що він багато разів непритомнів, але щоразу приходив до тями на слизькій землі, в калюжі власної крові, і був змушений знову підніматися по сходах.
Того дня Кір зрозумів, що слабкодухість — це розкіш.
Лиш деякі привілейовані люди могли дозволити собі втекти, зачинити двері І заплющити очі на потворність.
Решта жили в будинках без дверей, які можна було б замкнути, та дивилися очима, які не можна було закрити. Вони протистояли темряві навіть тоді, коли їхні серця тремтіли, а їхні душі здригалися — бо навіть задушені страхом, вони не мали іншого вибору, окрім як терпіти.
І ніхто не прийшов би їм на допомогу, щоб вбити їхніх демонів.
Коли Кір уперше ступив у цю печеру, він почувався справжнім недоторканим монархом, і тоді заплатив високу ціну за цю слабкість свого серця.
Король старанно намагався ніколи більше не припускатися цієї помилки. І ось тепер він затамував подих і дуже обережно зробив свій перший з моменту прибуття крок до передпокою. Він подивився вгору.
Це було схоже на ввімкнення тривоги.
Звуковий потік огорнув його, щойно він втупився в небо, і побачив там кілька тисяч кажанів, що звисали, наче кулони, із шиї темряви. їхні безтілесні очі пильно стежили за ним, як самі вони кавчали, і ця кошмарна какофонія невдовзі змінилася різким, лунким скреготом маленьких, твердих лапок, що наближалися до нього. Кір, який вже багато разів переживав це моторошне дійство, знав, що з трьох боків його оточує натовп павуків, і намагався зберігати спокій. Шепіт уздовж хребта насторожив його, і він повільно повернувся обличчям до свого споглядача, що наближався до нього.
Павучиха завбільшки майже з його обличчя витріщалася на нього зі свого павутиння, що звисало просто у повітрі, і блиск шовкової нитки ледве розрізнявся у світлі. Її довгі лапки коливалися так само, як і те павутиння, намагаючись вхопити нещасного, а кілька скляних очей блищали в його бік, роздивляючись його, наче оцінюючи. Вона говорила, сама того не бажаючи, передаючи свої думки уривчастим текстом, який не був призначений для того, щоб його розуміли люди.