Страница 12 из 85
Зітхнувши, Алізе пішла далі, мимохіть розгладжуючи руками плащ, на ходу змахуючи з нього сіль, що лишилася на подолі. Її долоні пощипувало, і вона злегка струсила їх, перш ніж натягнути важкого капюшона, ховаючи обличчя настільки, наскільки це було взагалі можливо. Дівчина попрямувала до замку, чиї величні шпилі вабили до себе у місячному сяйві, і їй було цікаво, що ще чекає на неї тут, у цій чужій країні.
І король, і його країна вражали її.
Тулан був набагато меншою імперією, ніж Ардунія, але його географія все одно викликала у неї захоплення. Алізе не знала, чи може то через велику кількість магії в цьому районі, але Тулан здавався місцем, де зустрічалися безліч кліматичних та географічних змін. Із самого серця соляної пустелі вона могла перераховувати зубці далекого гірського хребта, вдихати аромати нічного цвітіння, чути приглушений шум водоспадів та здригатися від моторошного лементу шакалів. Спостерігаючи за динамічним ландшафтом і перепадами висот, Алізе почала розуміти, наскільки унікальним може бути цей клаптик землі, розташований вздовж річки Машті — і паралельно морю.
Не дивно, що Ардунія прагнула заволодіти цією землею. Проте вона намагалася зрозуміти, як така могутня імперія, як Ардунія, не змогла перемогти цей скромний народ. Без сумніву, багато хто брався завоювати цю родючу країну, але так і не зміг. Тулан здавався місцем одночасно доступним і незбагненним; маленьким, але заразом неосяжним. Це була суперечність, яку вона часто відчувала і в собі: бути одночасно нікчемною та сильною, незначною та важливою.
Якби тільки Алізе могла навчитися узгоджувати всі ці якості. З іншого боку, її життя так кардинально змінилося за цей короткий час, що легко зрозуміти, чому вона відчувала емоційну невпевненість; адже якщо дівчинка погодиться на пропозицію Кіра посісти туланський престол, то може вже ніколи не повернеться до Ардунії. Вона вже змирилася з тим, що ніколи більше не побачить Камрана, чиє власне життя нещодавно було зруйноване, і раптом зупинилася, ледь не перечепившись через плащ, коли подумала про нього. їй було цікаво, як він справляється з такою кількістю втрат. їй було цікаво, чи озирнеться він колись на ті дні, коли їхні життя так несподівано перетнулися, і чи згадає він про неї взагалі.
Від усього серця вона бажала йому всього найкращого. Бажала йому миру, де б він не був. Вона завжди буде вдячна йому за його доброту. За те, що він по-справжньому побачив її, коли ніхто інший не бачив.
Алізе затремтіла, зіщулившись, коли крижаний вітер подув їй у спину. На серці стало важко від тягаря її думок, від яких її тіло, здавалось, обважніло в декілька разів. Ніколи більше не побачить вона трійцю своїх несподіваних друзів. Ніколи більше не побачить Хазана, який, безсумнівно, похований у безіменній могилі. Від цієї останньої думки в неї перехопило подих, а в грудях щось стиснулося, так гостро відчула вона біль втрати та самотність.
І все ж — якимось чином — вона більше не була самотньою.
Кілька годин тому вона зверталася до багатотисячного натовпу як їхня королева.
І все ж, завдяки приголомшливій історії з південним королем та подальшому зверненню до натовпу джинів, Алізе почала хвилюватися, що, повернувшись до замку, вона може опинитися в центрі надзвичайного скандалу. їй не подобалася сама думка про те, що вона стане поживою для пліток. Більш того, дівчина не мала жодного бажання мати справу із Саррою, яка нещодавно наполягала на тому, щоб вона вбила Кіра, і це питання так і залишилося невирішеним. Боже, якою ж ця жінка була дивною.
З останнім зітханням Алізе зібрала всі свої сили, шоб з надприродною швидкістю повернутися до замку. Вона бігла так, що майже летіла, і пейзажі навколо неї зливалися в каламутну стрічку, тож невдовзі вона знов опинилася на замкових теренах, хапаючи ротом повітря, в той час як оглушливий гуркіт води наповнював усе навколо своїм шумом.
На мить дівчина зупинилася, притулившись тремтячим тілом до стовбура височенного дерева. Ці кілька тижнів були справжнім випробуванням, і вона не була впевнена, що зможе продовжувати в такому ж шаленому темпі. Алізе страшенно хотіла спати, але їй потрібно було ще трохи часу, перш ніж вона приступить до цього, бо то було непосильне завдання — знайти свої покої в цьому гірському замку.
Вона зціпила зуби від крижаних потоків вітру, що здіймалися з водоспадів, мимоволі поплескуючи себе по незліченних складках плаща в пошуках кишень. Дівчина досі стискала кулаки в довгих рукавах, але лютий холод виявився непереможним, і з великим полегшенням вона засунула замерзлі руки у флісові кишені, стискаючи і розтискаючи пальці, щоб зігріти їх.
Саме тоді нічна мандрівниця відчула щось на кшталт удару струмом — електричний жар боляче пронизав кінчики її пальців.
Алізе застигла.
Серце гулко закалатало в грудях, і вона висмикнула одну руку, піднявши кричущі пальці до місячного сяйва.
Кінчики її пальців посиніли.
Вона швидко потерла їх, з вдячністю помітивши, що дивний пил спадає з її шкіри. Проте полегшення не настало. Тертя викликало ще більше іскор, що пробігали крізь її пальці, відчуття було схоже на удар кременю об камінь, а потім біль став нестерпним, і вона закричала, мало не зігнувшись навпіл, коли почула знайомий шепіт, задихаючись від добре відомого їй жаху...
Біль вибухнув у неї під очима, обпік горло. Вона ледь не знепритомніла від його сили, піт виступив в неї на лобі, а тіло здригнулося від жахливого тремтіння. Крик наростав у її грудях, страх струменів по венах.
Це був диявол.
Вона знала це відчуття, знала цей підступний жах, знала ці кошмари, і все ж він ніколи не приходив до неї так, як зараз, ніколи не ламав її свідомість із такою жорстокістю...
Алізе не помітила, як вона впала, лише відчула, що земля під її обличчям була холодною та вологою, а гілочки моху лоскотали її ніс із кожним вдихом. Бруд і лишайник торкалися країв її губ, а голова була важкою й нерухомою, неначе зі свинцю. Невдовзі дівчина усвідомила, що поранилася під час падіння — під щокою в неї стирчала холодна поверхня каменю, і в тому місці вже почав розквітати новий, окремий біль. І все ж це відкриття здавалося якимось примарним, схожим на сон.