Страница 10 из 85
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
РОЗТОПИТЬ ЛІД У СОЛІ, ЗАПЛІТАЮЧИ ТРОНИ В МОРЕ. У ЦЬОМУ ЗІТКАНОМУ КОРОЛІВСТВІ ГЛИНА Й ВОГОНЬ НА ПРЕСТОЛІ.
Знов і знов ці слова звучали в голові Камрана. Він думав про таємничу книгу, яку знайшов у килимовій сумці Алізе, і той загадковий напис із її обкладинки, який відтоді закарбувався в його пам’яті. Останні два рядки не давали йому спокою.
Зіткані королівства, глина й вогонь...
Попри все, Хазанові вдалося заронити в його голову небезпечну думку: можливо, Алізе все ж таки судилося вийти за нього заміж. Камрана роздирала невизначеність щодо Алізе, адже він ще багато чого не розумів, його серце та розум були безнадійно заплутані всією тією халепою, яку вона лишила по собі. І все ж — його спогади про неї залишалися настільки палкими, що коли мова заходила про неї, йому важко було опановувати себе. Всупереч сумнівам, думка про те, що вона стане його королевою, була такою спокусливою, що він не міг не піддатися фантазії. Хлопець ще ніколи не зустрічав іншої дівчини або молодої жінки, яка б могла зрівнятися з нею красою або врівноваженістю, елегантністю або розумом. Камрана не здивувало, що чарівна, невибаглива снода виявилася давно зниклою спадкоємицею стародавнього королівства. У ній завжди відчувалося щось королівське — гідність у поставі...
Сміх перервав його думки, і Камран роздратовано обернувся на цей звук, його настрій одразу ж потьмарився, коли він побачив, як міс Худа не може опанувати себе. Панянка плескала себе по грудях, регочучи з напів-відкритим ротом, і задихаючись промовляла:
— Боже мій, я так втомилася, що можу померти.
Неможливо було не порівняти цих двох жінок в його свідомості. Міс Худа була повною протилежністю Алізе, неотесаною і нестриманою. Одну виховували, щоб вона була королевою, іншу — щоб її терпіли; при цьому
Алізе виросла у відносній бідності, а міс Худа — в аристократичному домі. Різниця між ними була величезна, і хоч обидві дівчини страждали від зневаги, лише одна з них вийшла із цього випробування з гідністю і самовладанням. Камран здригнувся, коли тишу пронизав черговий сплеск реготу, а вираз його обличчя став ще більш суворим.
— О, я наважуся сказати, що Тулан — жахливе місце, — сказала вона. — Сумніваюся, що щось у світі може зрівнятися з красою Ардунії...
Щось у звуці її голосу занепокоїло його, пробралося під шкіру. Він різко труснув головою, ніби хотів вигнати її з думок. Він не хотів думати про численні розчарування міс Худи.
Натомість він занурив руки в м’який, щільний шовк оперення Сіморг, втішаючись її близькістю. Легендарний птах прийшов на допомогу Камрану на знак пошани до Заала, який у своєму заповіті передав онукові єдину зачаровану пір’їнку. Пір’їна мала викликати чарівну істоту лише в момент великої, смертельної потреби, а Камран — після того, як міністр оборони Заххак ледь не позбавив його корони, а Провидці замкнули у в’язниці-вежі — і справді опинився у скрутному становищі. Втім, він не знав умов цієї угоди. Чи залишиться Сіморг з ним ще на деякий час? Або вона допоможе йому лише в цій єдиній подорожі, а потім відлетить, щойно вони торкнуться землі?
І знов його думки повернулися до невизначеності. Камран мав використати цю подорож, щоб довести, що він гідний спадкоємець власного трону, — так казали Провидці, — але вони не дали йому чітких вказівок, що треба робити. Йому було цікаво, чи зрозумів Заххак, куди принц подівся; йому було цікаво, що робили та говорили Провидці за його відсутності. Якщо жерці та жриці не мали наміру завадити міністрові оборони коронувати себе на престол, то залишалось небагато часу до того, як Заххак візьме Ардунію під свій контроль.
— Взагалі-то, я чув, що Тулан дуже гарний, — тихо заперечив Дін. — Кілька моїх постачальників живуть на півдні імперії, і вони ніколи не говорили про нього окрім як із захватом...
— Ну, звісно, — сказала міс Худа, обірвавши його. — Вони, напевно, бояться хоч слово сказати проти своєї землі, та й хто може їх звинувачувати, коли ними править такий звірячий король...
Камран закам’янів, розрізнені уламки його гніву зібралися в єдине, сфокусоване лезо ненависті.
В усьому безладі його розуму одна річ була абсолютно ясною:
Він вб’є Кіра.
У той час як Камран був сповнений невизначеного страху від можливості знов побачити Алізе, він відчув освіжаючий приплив адреналіну при думці про те, що зустріне цього покидька, південного короля. Серед багатьох жахів, що безперервно крутилися в Камрановій голові, перше місце посідали жахливі картини смерті короля Заала, які назавжди закарбувалися в його пам’яті. Знову і знову згадував він нестерпний звук меча, що розтинає серце його діда. Кагмран ніколи не забуде те відчуття потрясіння, жаху та суцільного мороку, що охопило його після цього.
Як і самого вбивцю.
Передусім, ардунійський принц мав на меті виправити цю ситуацію. Він мав відплатити за смерть свого діда або загинути в цій боротьбі. Жорстокий туланський король нарешті отримає по заслугах. Бажано, щоб його порубали на шматки, а органи згодували стерв’ятникам.
— Камране.
Почувши своє ім’я, принц ледь не злякався. Він намагався заспокоїти своє кровожерливе серце, коли повернувся обличчям до свого колишнього міністра.
— Я не хотів переривати, — тихо промовив Хазан, — бо бачу що ви чимось стурбовані. Та сонце, здається, вже близько до горизонту, і я чую віддалений шум води, який стає дедалі гучнішим, що може означати лише...
— Так.
Повітряним чи морським шляхом, наближення до Тулану завжди супроводжувалося гуркотом водоспадів. Камран, який здійснив чимало водних подорожей до цієї частини світу, був більш ніж знайомий з ревінням, сила якого була ненависним нагадуванням про те, що Ардунія має, можливо, ще два роки перед тим, як їм доведеться почати обмежувати воду, і три роки до того, як криза повністю охопить імперію. Нещодавно випав рясний сніг і пройшла коротка злива — але Ардунії знадобилося б набагато більше, ніж кілька днів опадів, щоб зупинити посуху. Десятки мільйонів людей незабаром шукатимуть у нього порятунку — і одного дня під його владою вони, можливо, помруть від спраги.
Це була ще одна величезна проблема, рішення якої лежало на Камранових плечах; ще одне жахливе лезо, що постійно торкалося його горла. Його дід, король Заал, зумів зберегти цю таємницю від народу, наголошуючи на тому, що немає потреби сіяти паніку, коли ще є час вирішити цю проблему. Лиш тепер, коли цей тягар звалився на його плечі, Камран зрозумів, що то мовчання було справжнім боягузтвом.