Чаротворці

— Ну, може, сімсот п'ятдесят, — погодилася Коніна.

— А-а.

Чаротворська вежа дрижала. У її склепінчасті кімнати й блискучі коридори просочувався кольоровий димок. У великій залі на верхівці вежі, де повітря було густим, маслянистим і смерділо, наче горіла бляшанка, багато чарівників лежало навзнак, втративши свідомість від одних лише розумових зусиль, пов'язаних із війною. Однак і вцілілих було достатньо. Вони сиділи в широкому колі, сконцентрувавшись на магічній битві.

Повітря ледь помітно замерехтіло — це з костура в руках Койна вирвався вихор сирої магії, спрямований в центр октограми.

Раз у раз з'являлися дивовижні обриси. Сама тканина реальності пропускалася крізь м'ясорубку.

Кардінґ здригнувся й обернувся — щоб часом не побачити чогось такого, що він просто не зможе проігнорувати.

Перед вцілілими старшими чарівниками зависла копія Диску в повітрі. Поглянувши на нього знову, Кардінґ побачив, як крихітний червоний вогник над Квірмом спалахнув й одразу згас.

У повітрі пролунав скрип.

— Ось і Квірму кінець, — пробурмотів Кардінґ.

— Лишилося лише Аль Халі, — докинув інший чарівник.

— Його охороняє якась мудра сила.

Кардінґ похмуро кивнув. Йому дуже подобався Квірм, доволі приємне... колись приємне місто над Узбічним океаном.

Він невиразно пригадав, як побував там ще давно, у дитинстві. На мить він із сумом занурився в минуле. Там росла дика герань, пригадав він, сповнюючи пологі мощені вулички мускусним ароматом.

— Вона росла зі стін, — сказав Кардінґ вголос. — Рожева. Вона була цілковито рожева.

Інші чарівники здивовано поглянули на нього. Один чи два — занадто параноїдальні навіть для чарівників — підозріло оглянули стіни.

— З тобою все гаразд? — поцікавився один із них.

— Гм? — озвався Кардінґ. — О-о. Так, пробачте. Просто думками за милі звідси.

Він повернувся назад до Койна, який сидів віддалік кола, поклавши костур на коліна. Здавалося, він спав. Напевно, так і було. Але в глибині своєї вимученої душі Кардінґ знав, що костур не спить. Він слідкує за ним, перевіряє його думки. І все знає. Знає навіть про рожеву герань.

— Я ніколи не хотів, щоб таке сталося, — тихо пробурмотів Кардінґ. — Ми всього лише прагнули здобути краплиночку поваги.

— Ти впевнений, що з тобою все гаразд?

Кардінґ неуважно кивнув. Коли його колеги знову сконцентрувалися на справі, він зиркнув на них.

Так чи інакше, нікого зі старих друзів не залишилося в живих. Ну добре, не друзів. У чарівника ніколи не буває друзів, принаймні друзів-чарівників. Тут потрібне інше слово. Ага, ось і воно. Ворогів. Але дуже порядних ворогів. Джентльменів. Справжніх вершків своєї професії.

Не таких, як усі ці, хоча вони, схоже, стали значно могутнішими після появи чаротворця.

«Окрім вершків на поверхню спливає й дещо інше», — кисло подумав він.

Після чого думками звернувся в Аль Халі, обмацуючи місто своїм розумом, розуміючи, що й інші чарівники майже напевне роблять те саме — постійно шукають слабке місце.

«А може, слабке місце — це я? — подумав він. Житник намагався мені щось повідомити. Щось з приводу костура. Людина повинна спиратися на костур, а не навпаки... Він керує ним, веде його... Краще б я послухався Житника... Це все неправильно, слабке місце — це я...»

Він спробував знову осідлати хвилі сили, дозволити їм перенести його розум у ворожу вежу. Хоча Абрім теж користав із чаротворства, але Кардінґ переналаштував хвилю й проник крізь захисні стіни, збудовані проти нього.

Перед ним з'явилося зображення внутрішніх приміщень вежі Аль Халі. Кардінґ сфокусувався...

...Багаж дріботів яскравими коридорами, відчуваючи надзвичайну злість. Його розбудили від сплячки, відкинули, на нього щойно напала купа різноманітних міфологічних (і тепер вимерлих) форм життя, у нього боліла голова, а тепер, увійшовши у Велику залу, він виявив капелюх. Жахливий капелюх, причину всіх його нинішніх страждань. Він цілеспрямовано рушив уперед...

Кардінґ, перевіряючи супротив розуму Абріма, відчув, що його увага розпорошилася. На хвильку чарівнику вдалося подивитися на ситуацію очима ворога, побачити приземкуватий видовжений предмет, що несеться по кам'яних плитах.

На мить Абрім спробував перемкнути свою увагу, і тоді — не в змозі стриматися, як не здатний стриматися кіт, помітивши, як щось маленьке біжить, попискуючи, по підлозі — Кардінґ завдав удару.

Легкого. Сильного й не було потрібно. Мозок Абріма намагався збалансувати й направити в єдине русло значні сили, тож варто було легенько штовхнути, щоб зруйнувати рівновагу.

Абрім простягнув руки, щоб знищити Багаж, але з його вуст вирвався короткий крик, і він вибухнув.

Чарівникам навколо нього здалося, що він зменшився до неймовірних розмірів за якусь долю секунди, а тоді зник, залишивши після себе лише темні обриси.

Найкмітливіші з них спробували втекти...

А та магія, яку він контролював, поринула назад й вирвалася на свободу величезним, неконтрольованим вибухом, який розірвав капелюх на шматки, повністю знищив нижні рівні вежі й більшу частину того, що залишилося від міста.

Чарівники в Анку так сильно концентрувалися на Аль Халі, що їх рознесло по кімнаті відлунням вибуху. Кардінґ опинився на спині, капелюх з'їхав йому на очі.

Його підняли на ноги, обтрусили пил і понесли до Койна з костуром — під шум із підбадьорливими вигуками. Дехто зі старших чарівників від вигуків утримався, але Кардінґ не звернув на це уваги.

Він втупився невидячим поглядом у хлопчика й повільно підняв руки до вух.

— Ти що, не чуєш їх? — запитав він.

Чарівники замовкли. Кардінґ досі був могутнім, і тон його голосу міг заглушити грозу.

Очі Койна спалахнули.

— Я нічого не чую, — відповів він.

Кардінґ обернувся до решти чарівників.

— І ви їх не чуєте?

Вони похитали головами.

— Чуємо що, брате? — запитав один із них.

Кардінґ усміхнувся широкою, божевільною посмішкою. Навіть Койн відступив назад.

— Нічого, зовсім скоро ви їх почуєте, — пообіцяв Кардінґ. — Ви подали сигнал. Ви всі їх почуєте. Але ненадовго.

Він відштовхнув молодших чарівників, які тримали його під руки, і рушив до Койна.

— Ти наповнюєш цей світ чаротворством, але з ним приходить й дещо інше, — сказав він. — Їм і раніше протоптували доріжки, але ти проклав їм цілу алею!

Він стрибнув уперед і, вихопивши чорний костур з рук Койна, замахнувся ним, щоб розтрощити об стіну.

Кардінґ остовпів, коли костур ударив його у відповідь. Тоді його шкіра почала вкриватися пухирями...

Більшість чарівників спромоглася відвернутися. Дехто — завжди знайдеться хтось такий — спостерігав за всім з непристойним зачаруванням.

Койн також дивився на Кардінґа. Його очі розширилися від здивування. Одна рука затулила рота. Він спробував позадкувати. І не зміг.

— Оті купчасті хмари.

— Неймовірно, — слабко відгукнувся Найджел.

— ВАГА ТУТ НІ ДО ЧОГО. МІЙ БОЙОВИЙ КІНЬ ПЕРЕВОЗИВ ЦІЛІ АРМІЇ. ВІН ПЕРЕНОСИВ ЦІЛІ МІСТА. ТАК, ВІН ПЕРЕНОСИВ ПОТРІБНІ РЕЧІ В ПОТРІБНИЙ ЧАС, — сказав Смерть. — АЛЕ ВАС ТРЬОХ ВІН НЕ ПОВЕЗЕ.

— Чому ні?

— ПОДУМАЙТЕ, ЯКИЙ ВИГЛЯД ЦЕ МАТИМЕ ЗБОКУ.

— Зате один вершник і три Пішоходи Апокраліпсису матимуть просто чудовий вигляд, — роздратовано буркнув Війна.

Може, попросиш їх зачекати на нас? — запропонував Чума, чий голос долинав, немов з-під кришки домовини.

— У МЕНЕ СПРАВ ПО ГОРЛО, — відповів Смерть, тихо клацнувши зубами. — ВПЕВНЕНИЙ, ВИ ВПОРАЄТЕСЯ САМІ. ЗАЗВИЧАЙ ЦЕ ВАМ ВДАЄТЬСЯ.

Війна подивився вслід коневі, що зник удалині.

— Інколи він дійсно діє мені на нерви. Чому останнє слово завжди має бути за ним? — запитав він.

Напевно, сила звички.

Вони повернулися до шинку. Деякий час помовчавши, Війна поцікавився:

— А де Голод?

Пішов на пошуки кухні.