Чаротворці

Зрештою його пальці наштовхнулися на щось м'яке й тепле.

Очманілий чарівник відтягнув вбік обгорілу балку, розгріб громаддя черепиці й ошелешено втупився в знахідку.

Там, напіврозчавлене балкою й запечене до коричневого на вогні, лежало велетенське гроно перестиглих м'яких бананів.

Він підняв один із них надзвичайно обережно й просто сидів, витріщаючись на банан, поки в того не відвалився кінчик.

А тоді Ринсвінд його з'їв.

— Не варто було відпускати його просто так, — заявила Коніна.

— Але як би ми його зупинили, о прекрасна волоока орлице?

— Але він може втнути якусь дурницю!

— Думаю, це дуже вірогідно, — серйозно сказав Креозот.

— Поки ми, такі мудрі, так і сидітимемо на розпеченому пляжі без їжі та води?

— Ти могла б розповісти мені історію, — запропонував Креозот із легким тремтінням в голосі.

— Замовкни.

Сериф провів язиком по губах.

— Я так розумію, навіть про коротенький анекдот не може бути мови? — прохрипів він.

— Знаєш, життя — не жарт, — зітхнула Коніна.

— Вибач, я на хвильку втратив контроль.

Тепер, коли сонце піднялося високо в небо, пляж, вкритий уламками мушель, сяяв, наче соляна мілина. При денному світлі море мало не кращий вигляд, ніж вночі. Його хвильки хлюпали, наче малов'язка олія.

Пляж тягнувся в обидва боки болісно пласкими заокругленими смугами, на яких не росло нічого, окрім кількох жмутків висохлої трави, яка виживала за рахунок водяних бризок.

Довкола не було ні сліду тіні.

— Наскільки я розумію, — сказала Коніна, — це пляж, а отже, рано чи пізно ми вийдемо до річки, отож нам потрібно лише продовжувати йти в одному напрямку.

— Однак, о чарівний снігу на схилах гори Еритор, ми не знаємо, в якому.

Найджел зітхнув і потягнувся до сумки.

— Ем, — пробурмотів він, — вибачте. З цього буде якась користь? Я вкрав її. Пробачте.

Він простягнув їм лампу, знайдену в скарбниці, і з надією запитав:

— Вона ж магічна? Я про такі чув раніше, може, варто спробувати?

Креозот похитав головою.

— Але ж ти сказав, що завдяки ній твій дід здобув спадок! — скрикнула Коніна.

— Завдяки лампі, — заперечив сериф. — Він дійсно здобув його завдяки лампі, але не цій. Та була стара й облізла, а одного дня поблизу вештався нечестивий торговець, пропонуючи людям нові лампи в обмін на старі, тож моя прабабця й обміняла ту лампу на цю. Моя сім'я зберегла її ніби на згадку про прабабку. Дурна була жінка. А лампа, звісно, не працює.

— Ти перевіряв?

— Ні, але якби з неї була якась користь, торговець би її не віддав.

— Потри її, — запропонувала Коніна. — Шкоди це точно не принесе.

— Я б не радив, — застеріг Креозот.

Найджел обережно підняв лампу. Вона була на диво гладенькою на вигляд, наче хтось вирішив створити супершвидкісну лампу.

Найджел потер її.

Результат на диво не вражав. Щось ледь чутно ляснуло, і біля Найджелової ноги з'явилася тоненька цівка диму. За кілька дюймів від неї на піску виникла лінія. Вона швидко окреслила квадратну ділянку пляжу, і той зник.

Постать, яка виникла з піску, різко зупинилася й застогнала.

На ній був тюрбан, бронзова засмага, маленький золотий медальйон, блискучі шорти й модні кросівки зі загнутими носаками.

— Так, кажіть все відверто, — наказала вона. — Де я?

Коніна отямилася першою.

— На пляжі, — відповіла вона.

— Ага, — відізвався джин. — Але я мав на увазі, з якої лампи я вийшов? В який світ?

— А ти хіба не знаєш?

Джин вийняв лампу з податливих пальців Найджела.

— А, ця старенька. Розумієте, я на таймшері. Два тижні щосерпня, але, звісно, вирватися вдається нечасто.

— Багацько в тебе ламп? — поцікавився Найджел.

— Чесно кажучи, я аж перевантажений лампами, — погодився джин. — Роздумую перейти на персні. Вони стають все популярнішими. На ринку перснів спостерігається пожвавлення. Пробачте, люди, чим можу бути корисним?

Остання фраза була сказана тим особливим тоном, який люди використовують для самопародії, помилково сподіваючись, що таким чином менше нагадуватимуть придурків.

— Ми... — почала Коніна.

— Я хочу випити, — різко обірвав Креозот. — А ти повинен сказати, що моє бажання для тебе закон.

— Ох, так вже давно ніхто не каже, — зауважив джин і, подавши серифу склянку, яка виникла нізвідки, подарував Креозоту осяйну усмішку, яка протривала десь із мікро секунду.

— Ми хочемо, щоб ти переніс нас через море до Анк-Морпорка, — твердо заявила Коніна.

Обличчям джина промайнуло збентеження, тоді він витягнув товстезну книгу[27] просто з повітря й звірився з нею.

— Звучить дуже цікаво, — зрештою виголосив він. — Зустрінемось за обідом наступного вівторка й обговоримо це, гаразд?

— Обговоримо що?

— Я зараз трішки зайнятий.

— Трішки? — перепитала Коніна.

— Чудово, — щиро зрадів джин і зиркнув на зап'ястя. — Ого, вже так пізно!

Він зник.

Трійця витріщилася на лампу в задумливій тиші. Раптом Найджел запитав:

— А що сталося з тими, ну, знаєте, товстунами в шароварах, які завжди кажуть: «Слухаюсь і підкоряюсь, мій пане»?

Креозот загарчав. Він щойно надпив свій напій. Виявилося, що це газована вода з присмаком нагрітої праски.

— Чорт забирай, я цього не терпітиму! — гаркнула Коніна.

Вона вихопила лампу з рук Найджела й почала її енергійно терти. Судячи зі всього, дівчина шкодувала, що в неї в руках не виявилося купки шліфувального паперу.

Знову пролунав легенький вибух, і з'явилася обов'язкова цівка диму, однак цього разу джин виник уже в іншому місці.

Тепер він тримав щось викривлене та блискуче біля вуха й уважно слухав. Швидко зиркнувши на розлючене обличчя Коніни, джин заворушив бровами й енергійно замахав вільною рукою, повідомляючи таким чином, що саме зараз на нього так невчасно звалилася купа надокучливих справ, які, на жаль, не дозволяють приділити їй повної уваги. Але як тільки він позбудеться цього надокучливого співрозмовника, — нехай вона не сумнівається, — її бажання, яке було, без сумніву, украй важливим, стане для нього законом.

— Я зараз розіб'ю лампу, — тихо пригрозила Коніна.

Джин подарував їй усмішку й швидко залопотів у предмет, затиснутий між підборіддям і плечем.

— Чудово. Прекрасно. Це велика удача, повірте мені. Нехай ваші люди подзвонять моїм. Залишайтесь осторонь, добре? Все, бувайте, — він опустив пристрій і ледь чутно пробурмотів: — От придурок.

— Я справді зараз розіб'ю цю лампу, — не вгадала Коніна.

— Яку саме лампу? — швидко перепитав джин.

— Скільки їх у тебе взагалі? — поцікавився Найджел. — Я завжди думав, що в джинів має бути лише одна.

Джин стомлено пояснив, що насправді в нього є кілька ламп. Маленька, але добре облаштована, в якій він живе в будні, ще одна, доволі рідкісна, за містом — ретельно відреставрований селянський світець у недоторканому виноробському районі неподалік Квірма, а зовсім нещодавно до нього потрапив набір нічийних ламп, знайдений в портовому районі Анк-Морпорка. Вони, потрапивши до рук місцевих спритників, мали величезний потенціал, щоб стати окультним еквівалентом ряду офісів і винного бару.

Трійця слухала його в благоговійному мовчанні, наче риби, що випадково запливли на лекцію з польотів.

— А хто такі твої люди, яким мають подзвонити ті інші люди? — поцікавився Найджел, який був глибоко вражений, однак сам не розумів, що конкретно його вразило.

— Насправді в мене ще немає ніяких людей, — відповів джин, скорчивши гримасу, при якій кутики його вуст явно припіднялися догори. — Але вони будуть.

— Усі замовкли, — твердо сказала Коніна. — А ти перенеси нас в Анк-Морпорк.

— На твоєму місці я б підкорився, — порадив Креозот. — Коли рот цієї юної леді стає схожим на щілину поштової скриньки, краще робити те, що вона каже.

27

Це був «Повноміф» — неоціненний помічник усіх, хто має справу з таємничим і магічним. Він уміщував список того, чого не існує, а отже, значною мірою не має ніякого значення. Деякі сторінки можна читати тільки після опівночі або при дивному й неправдоподібному освітленні. Там були описи підземних сузір'їв і ще не відбродилих вин. Для окультиста, який прагне не відставати від модних тенденцій і може дозволити собі примірник у палітурці з павучої шкіри, містився додаток із картою лондонського метро з трьома станціями, яких на звичайній мапі зображати ще ніхто не насмілювався. — Прим. авт.