Чаротворці

Джин завагався.

— Знаєте, я не експерт у транспортуванні.

— Вчись, — порадила Коніна, перекидаючи лампу з руки в руку.

— Телепортація — це невимовний головний біль, — із відчаєм мовив джин. — Чому б нам не поо..

— Гаразд, з мене годі, — відрубала Коніна. — Зараз знайду пару великих пласких камінців і...

— Добре, добре. Просто візьміться за руки. Я докладу всіх можливих зусиль, але це може стати великою помилкою...

Одного разу астрофілософам Круля вдалося переконливо довести, що всі місця — це насправді одне місце, а відстань між ними — ілюзія. Ця новина збентежила всіх мислячих філософів, адже вона не пояснювала, окрім усього іншого, наявність дорожніх знаків. Роки палких суперечок призвели до того, що питання передали Лі Тін Улесникові, беззаперечно найкращому філософу[28] на Диску, який після недовгих роздумів виголосив, що всі різні місця дійсно були одним місцем, просто це місце було дуже великим.

Таким чином усе стало на свої місця. Все-таки відстань — справді вкрай суб'єктивний феномен, і магічні істоти здатні припасовувати його відповідно до своїх потреб.

Однак не кожному з них це добре вдається.

Пригнічений Ринсвінд сидів серед почорнілих руїн бібліотеки й намагався зрозуміти, що з ними не так.

Ну, для початку — все. Немислимо, щоб бібліотека могла згоріти. Це була найбільша чарозбірня на цілому Диску. Вона служила фундаментом для магії. У її книжках було записане кожнісіньке заклинання, вигадане й застосоване чарівниками. Спалити їх — це... це... це...

Однак довкола не було попелу. Купи деревного попелу, багато ланцюгів, почорнілого каміння, бруду. Але тисячі книжок так просто не згорять. Від них би залишилися обпалені палітурки й гори перистого попелу. А тут нічого не було.

Ринсвінд порухав сміття носаком черевика.

У бібліотеці були лише одні двері. Також там був підвал, — Ринсвінд бачив завалені сміттям сходи, які вели туди, — але всіх книжок у ньому не сховаєш. І назовні їх не телепортуєш — вони опиратимуться такій магії. Кожен, хто спробує зробити щось подібне, зрештою зауважить, що його мозок вже давно пурхає над капелюхом.

Над головою Ринсвінда почувся вибух. Приблизно посередині чаротворської вежі виникло кільце помаранчевого вогню, яке швидко піднялося й полетіло в бік Квірма.

Ринсвінд обернувся на своєму саморобному сидінні й підняв погляд на Вежу мистецтв. У нього склалося чітке враження, що вона подивилася на нього у відповідь. На ній не було ні віконечка, однак на якусь мить чарівникові здалося, що він помітив якісь рухи вгорі, серед вежок, які осипалися.

Він задумався, наскільки старою була ця вежа насправді. Однозначно старішою, ніж Академія. Старішою за місто, яке сформувалося довкола неї, як кам'яний осип довкола гори. Можливо, старішою, ніж географія. Ринсвінд знав, що раніше континенти були інакшими, а потім вони ніби зійшлися докупи для затишку, як цуцики в корзині. Можливо, цю вежу принесло сюди на хвилях гір із якогось іншого місця.

Може, вона була тут ще до виникнення самого Диску, але Ринсвінду не хотілося задумуватися про це, адже відразу поставали неприємні питання щодо того, хто її збудував і для чого.

Він перевірив свою совість.

«У мене немає пропозицій. Твоя черга діяти».

Ринсвінд встав, струсив з мантії пил і попіл, водночас прибравши багацько вилинялих червоних ворсинок. Він зняв капелюха, стурбовано спробував випрямити верхівку й помістив його назад на голову.

Тоді Ринсвінд невпевненим кроком рушив до Вежі мистецтв.

Біля її підніжжя були дуже старі й доволі маленькі дверцята. І чарівник зовсім не здивувався, коли вони розчахнулися прямо перед ним.

— Дивне місце, — зауважив Найджел. — Стіни так цікаво викривляються.

— Де ми? — запитала Коніна.

— І чи є тут алкоголь? — поцікавився Креозот. — Найімовірніше, ні, — із сумом додав він.

— І чому все хитається? — не вгадала Коніна. — Ніколи не була в приміщенні з металевими стінами, — дівчина принюхалася й підозріло додала: — Чуєте запах олії?

Джин з'явився ще раз, хоч цього разу й обійшовся без спецефектів, що передбачали появу диму й люків у підлозі. Було помітно, що він намагався триматися якнайдалі від Коніни — наскільки дозволяли правила пристойності.

— Всі в нормі? — запитав він.

— Це Анк? — поцікавилася дівчина. — Це чудово, але ми наче сподівалися, що ти перенесеш нас кудись, де би були двері.

— Ви на шляху, — повідомив джин.

— Куди?

Збентеження джина змусило мозок Найджела зрушити з мертвої точки й дійти блискавичного рішення. Він опустив погляд на лампу у своїх руках.

Хлопець струснув нею заради експерименту й відчув, як здригнулася підлога.

— О ні, — тихо пробурмотів він. — Це фізично неможливо.

— Ми що, всередині лампи? — уточнила Коніна.

Кімната здригнулася ще раз, коли Найджел спробував зазирнути в носик лампи.

— Не хвилюйтеся через це, — порадив джин. — А взагалі, старайтеся про це особливо не задумуватися.

Він пояснив (хоча «пояснив» — це дещо неточне слово, радше «безуспішно намагався пояснити, хоча й використав багато деталей»), що подорожувати світом у крихітній лампі, яку тримає один із групи людей, цілком можливо. Сама лампа рухається, тому що її несе одна з осіб всередині неї, а це можливо тільки завдяки: а) фрактальній природі реальності, що означає, що кожен предмет можна розглядати як складову всього іншого, і б) креативному піару. Трюк полягав у тому, що закони фізики помічали похибку аж тоді, коли подорож завершилася.

— Але за подібних обставин краще про це не думати, — зауважив джин.

— Це як не думати про рожевих носорогів, — сказав Найджел і збентежено хихикнув, коли всі витріщилися на нього.

— Це одна з ігор, в які ми грали, — пояснив він. — Потрібно уникати будь-яких думок про рожевих носорогів, — Найджел кашлянув. — Не сказав би, що це була особливо хороша гра.

Він примружився й знову зазирнув у носик лампи.

— Дійсно, — погодилася Коніна. — Дурна гра.

— Гм, — озвався джин. — Хтось хоче кави? Увімкнути музику? Як щодо партійки в «У пошуках значення»?[29]

— Є щось випити? — поцікавився Креозот.

— Біле вино?

— Пійло для худоби.

Джин виглядав ошелешеним.

— Але червоне шкідливе для... — почав він.

— На безриб'ї і рак риба, — похапцем додав Креозот. — Навіть якщо це сотерн. Але ніяких парасольок! — раптом серифа осінило, що з джинами так не розмовляють. Він спробував опанувати себе. — Обійдися без парасольок, молю тебе П'ятьма Місяцями Назріма. А також без шматочків фруктів, оливок, викривлених соломинок чи декоративних мавпочок. Наказую тобі Сімнадцятьма Метеоритами Сарудіна!

— Я не з тих, хто пхає всюди парасольки, — похмуро відізвався джин.

— Тут так порожньо, — зауважила Коніна. — Чому б тобі не прикупити меблів?

— От я не розумію, — почав Найджел. — Якщо ми всі перебуваємо в лампі, яку я тримаю, і я перебуваю в лампі, тримаючи ще меншу лампу, а в тій лампі...

Джин енергійно замахав руками.

— Не треба про це, — заблагав він. — Прошу!

Чесне чоло Найджела вкрилося зморшками.

— Ну добре, але, — продовжив він, — мене що, так багато?

— Усе циклічно, але годі привертати до цього увагу... От лайно.

Пролунав ледь вловний, неприємний звук — Всесвіт раптово щось запідозрив.

У вежі — міцній твердині давньої темряви — панувала суцільна пітьма. Вона була тут ще з незапам'ятних часів, тож її обурило несподіване вторгнення денного світла, що намагалося прослизнути у вежу разом із Ринсвіндом.

Він відчув рух повітря, двері за його спиною зачинилися, і темрява потоком ринула назад, так акуратно заповнюючи місця, де встигло побувати світло, що ви би не помітили ніяких переходів, навіть якби могли бачити в пітьмі.

28

Він завжди це заперечував. — Прим. авт.

29

Дуже популярна гра серед богів, напівбогів, демонів та інших надприродних істот, які полюбляють питання на кшталт «Через що це все почалося?» і «Чим це все закінчиться?» — Прим. авт.