Чаротворці

Чимало цивілізацій усвідомило це жахливе марнотратство й випробувало різноманітні методики, щоб цьому запобігти. Більшість із них включала в себе приємні, але незаконні способи налаштувати мозок на хвилю необхідної довжини за допомогою екзотичних трав або продуктів бродіння дріжджів. Це ні разу не спрацювало належним чином.

Тому Креозот, на якого уві сні зійшло натхнення для створення доволі витонченого вірша про життя та філософію, а також про те, що вони стають набагато кращими, якщо дивитися на них крізь дно винного келиха, не міг нічого подіяти, адже його поетичні здібності були приблизно на рівні гієни.

Залишається нерозгаданим, чому боги дозволяють продовжуватися подібним речам.

Насправді іскра натхнення, необхідна для того, щоб чітко і ясно пояснити цей факт, дійсно спалахнула, однак істота, на яку вона зійшла — крихітна синичка — так і не змогла як слід прояснити ситуацію, навіть доклавши титанічних зусиль, щоб залишити кілька закодованих повідомлень на денці плящин з-під молока. За дивним збігом обставин, філософ, який присвятив не одну безсонну ніч вирішенню цієї самої загадки, раптово прокинувся з чудовою ідеєю, яка давала змогу діставати горішки з годівничок у новий спосіб.

Що знову повертає нас до теми магії.

Далеко звідси, у темній безодні міжзоряного простору, несеться вперед самотня часточка натхнення, несвідома своєї участі, що, у принципі, не так і погано, адже її призначення — за лічені години влучити в крихітну область мозку Ринсвінда.

Труднощі виникли б навіть тоді, якби вузол творчості Ринсвінда був потрібного розміру, але ця часточка стикнулася з нездійсненною задачею — влучити в рухому ціль розміром з родзинку на відстані кількох сотень світлових років. Життя маленької субатомної частинки у величезному Всесвіті може видатися непростим.

Якщо їй це вдасться, то незабаром Ринсвінда осяє серйозна філософська ідея. Якщо ж ні, то найближча до нього цеглина отримає важливу інформацію, але не буде здатна її осягнути.

Палац серифа, у легендах відомий як Роксі, займав більшу частину центру Аль Халі — ту, яку ще не заполонили Хащі. Більшість речей, пов'язаних із Креозотом, була звеличена в міфології, і цей палац, всіяний арками, куполами й колонами, за чутками мав більше кімнат, ніж можливо перелічити. Ринсвінд не мав поняття, який порядковий номер у кімнати, в якій він опинився.

— Він чарівний, правда? — запитав візир Абрім і тицьнув Ринсвінда під ребра.

— Ти ж чарівник, — сказав він. — Ану зізнавайся, на що він здатен?

— Звідки тобі відомо, що я чарівник? — у відчаї запитав Ринсвінд.

— Це написано на твоєму капелюсі, — пояснив візир.

— А-а-а.

— І ти був з ним на кораблі. Мої люди тебе бачили.

— Сериф наймає работорговців? — різко втрутилася Коніна. — Мало чого спільного з прагненням до простоти!

— Ні, насправді вони служать мені. Я ж візир, все-таки, — озвався Абрім. — Від мене цього очікують.

Він задумливо поглянув на дівчину й кивнув вартовим.

— Чинний сериф доволі високодуховний, — сказав він. — Я ж, навпаки, ні. Відведіть її в гарем, — він закотив очі й роздратовано зітхнув. — Впевнений, на неї там чекає лише смертельна нудьга і, можливо, охрипле горло.

Він обернувся до Ринсвінда.

— Не кажи ні слова, — наказав він. — Не воруши руками. Навіть не думай про якусь магічну витівку. Мене захищають заморські й потужні амулети.

— Зажди хвильку... — почав Ринсвінд, але Коніна його перебила.

— Прекрасно. Завжди хотіла побачити гарем зсередини.

Рот Ринсвінда продовжував безперервно розтулятися й стулятися, але звідти не долинуло ні звуку. Нарешті він вичавив:

— Дійсно?

Вони поглянула на нього, припіднявши брову. Мабуть, це був якийсь сигнал. Ринсвінд відчував, що мав би його зрозуміти, але раптово в глибині його «Я» заворушилися якісь незвичні пристрасті. Вони не зробили його відважнішим, але однозначно пробудили злість. У пришвидшеному вигляді діалог, що пронісся перед його очима, був приблизно таким:

«Ух».

«Хто це?»

«Твоя совість. Я жахливо почуваюся. Дивися, вони ведуть її до гарему!»

«Краще її, ніж мене», — доволі невпевнено подумав Ринсвінд.

«Зроби щось!»

«Тут забагато вартових! Вони мене вб'ють!»

«Ну вб'ють вони тебе, і що? Це ж не кінець світу».

«Для мене це буде кінцем світу», — похмуро подумав Ринсвінд.

«Зате уяви, як прекрасно почуватимешся в наступному житті!»

«Слухай, просто замовкни, гаразд? Я вже до біса собі набрид».

Абрім підійшов до Ринсвінда й з цікавістю поглянув на нього.

— З ким ти розмовляєш? — поцікавився він.

— Попереджаю, — процідив Ринсвінд крізь зуби, — у мене є магічна коробка на ніжках, абсолютно нещадна з тими, хто її атакує. Одне моє слово, і...

— Я вражений, — сказав Абрім. — Може, вона ще й невидима?

Ринсвінд ризикнув зиркнути за спину.

— Вона точно була зі мною, коли я ввійшов, — пробурмотів він, знітившись.

Було б помилково стверджувати, що Багажа ніде не видно. Десь його точно було видно, однак це місце перебувало не в полі зору Ринсвінда. Абрім, закручуючи вуса, повільно обійшов стіл, на якому лежав капелюх.

— Питаю ще раз, — мовив він. — Ця річ сповнена сили, я відчуваю її, і ти маєш розповісти мені, на що вона здатна.

— Чому б не спитати про це сам капелюх? — поцікавився Ринсвінд.

— Він відмовляється зі мною розмовляти.

— То чого ти хочеш це знати?

Абрім розсміявся. Цей звук був не з приємних. Він звучав так, ніби хтось пояснив Абріму, як треба сміятися, — ймовірно, повільно й неодноразово, однак той досі не чув, як це роблять насправді.

— Ти чарівник, — сказав він. — Чари пов'язані з силою. Я й сам цікавився магією. Знаєш, маю до цього талант, — Абрім манірно випростався. — О, так. Але мене не прийняли в твою Академію. Сказали, що я розумово нестабільний, можеш повірити?

— Ні, — щиро зізнався Ринсвінд.

Йому завжди здавалося, що більшості чарівників в Академії бракувало клепки в голові. Абрім здався йому цілком придатним матеріалом для створення мага.

Візир підбадьорливо усміхнувся.

Ринсвінд зиркнув убік, на капелюх. Той мовчав. Тоді знову перевів погляд на візира. Хоча сміх Абріма й був доволі дивним, порівняно з його посмішкою він звучав звично, як пташина пісенька. Усмішка ж була такою, наче візир вчився всміхатися за допомогою діаграм.

— Навіть дикі коні не змусять мене тобі допомогти, — відказав Ринсвінд.

— Ох, — мовив візир. — Виклик.

Він подав знак найближчому вартовому.

— У наших стайнях залишилися дикі коні?

— Є кілька досить запальних, пане.

— Розлютіть чотирьох із них і приведіть на поправне подвір'я. А, і принесіть кілька шматків ланцюга.

— Буде зроблено, пане.

— Гм, дивися, — мовив Ринсвінд.

— Так? — відізвався Абрім.

— Ну, якщо ти так ставиш питання...

— Хочеш зробити заяву?

— Це капелюх архіректора, якщо так хочеш знати. Символ чарів.

— Могутній?

Ринсвінд здригнувся.

— Дуже.

— Чому він називається капелюхом архіректора?

— Розумієш, архіректор — найстарший чарівник, лідер. Але...

Абрім підняв капелюх і покрутив його туди-сюди в руках.

— Можна сказати, що це символ посади?

— Саме так, але якщо ти плануєш надягнути його, я маю тебе застерегти...

Замовкни.

Абрім відскочив назад, випустивши капелюха з рук.

Чарівнику нічого не відомо. Відішли його назад. Нам з тобою треба домовитися.

Візир витріщився на блискучі октарини, що оточували верхівку капелюха.

— Я маю домовлятися? З предметом одягу?

Я можу багато чого запропонувати, перебуваючи на правильній голові.

Ринсвінд був нажаханий. Уже згадувалося, що йому було притаманне інстинктивне чуття небезпеки, зазвичай властиве лише деяким дрібним гризунам, і зараз воно барабанило по стінці його черепа, намагаючись утекти й кудись сховатися.