Чаротворці

Чаротворство! Один чи двійко величних чарівників, які досі не робили нічого ганебнішого, ніж поїдання живих устриць, стали невидимими й почали ганятися за служницями й покоївками довгими коридорами.

Чаротворство! Найсміливіші випробували давні заклинання для польоту й тепер дещо невпевнено хиталися серед крокв. Чаротворство!

Лише бібліотекар не брав участі в магічних гуляннях. Спочатку він просто спостерігав за витівками, стиснувши свої чіпкі губи, а потім показово побрів у бібліотеку. Якби хтось зволив звернути на нього увагу, то почув би, як той замикає двері.

У бібліотеці стояла мертва тиша. Книжки більше не казилися. Вони минули стадію страху й опинилися в тихих водах невимовного жаху, скорчившись на своїх полицях, немов загіпнотизовані кролики.

Довга волохата рука простягнулася до «Повного лексекону магії з настановами для мудриців» Касплока й схопила його, перш ніж той устиг позадкувати. Долоня з довгими пальцями заспокоїла нажахану книгу й розгорнула її на літері «Ч». Бібліотекар обережно розгладив тремтливу сторінку й вів по ній ороговілим нігтем, поки не знайшов потрібний запис:

«Чаротворець, ім. (міф.) Прачарівник, двері, крізь які нова магея може потрапети в світ, чарівник, якого не обмежують ні фізечні властевості його тіла, ні Доля, ні Смерть. Написано, що колесь, на світанку цевілізації, існували чаротворці, але типер їх не має бути, і слава богу, бо чаротворство — не для людей, а повирниня чаротворства означатиме Копець Світу... Якби Творець хотів, шоб люди були як боги, він би дав їм крела. ДИВ. ТАКОЖ: Апокраліпсис, сказання про Крежаних Велитнів і Чаєваня Богів».

Бібліотекар прочитав усі перехресні посилання, повернувся до першої статті й довго дивився на неї глибокими темними очима. Обережно повернувши книгу на місце, він заповз під стіл і натягнув на голову ковдру.

Однак у галереї співців у Великій залі Кардінґ і Житник спостерігали за тим, що відбувається, відчуваючи зовсім інші емоції.

Стоячи пліч-о-пліч, вони мали вигляд практично, як число «10».

— Що коїться? — поцікавився Житник.

Він провів безсонну ніч і не міг міркувати тверезо.

— Магія плине в Академію, — пояснив Кардінґ. — Ось що таке чаротворець. Канал для чарів. Справжніх чарів, мій хлопче. Не тих ослаблих і старих, якими нам доводилося вдовольнятися останні кілька століть. Це світанок... гм...

— Нового, гм, розквіту?

— Саме так. Час для див, ем...

— Anus mirabilis[10]?

Кардінґ насупився.

— Ага, — зрештою погодився він. — Гадаю, щось подібне. Знаєш, ти завжди вмієш підібрати влучне словечко.

— Дякую, брате.

Старший чарівник, здавалося, не звернув уваги на це панібратство. Натомість він обернувся, сперся на різьблені перила й взявся спостерігати за демонстрацією чарів унизу. Його руки несвідомо потягнулися до кишені за капшуком з тютюном, але згодом зупинилися. Він усміхнувся й клацнув пальцями. У його роті з'явилася запалена сигара.

— Роками намагався цього навчитися, — задумливо промовив він. — Відбулися значні зміни, мій хлопче. Вони ще не усвідомили цього, однак настав кінець орденів і рівнів. Це була лиш... система нормування, але вона нам більше не потрібна. Де цей хлопчик?

— Досі спить... — почав Житник.

— Я тут, — мовив Койн.

Він стояв у проході, що вів до помешкань старших чарівників, тримаючи октироновий костур, який був у півтора рази вищий за нього. Крихітні прожилки жовтуватого вогню виблискували на матовій чорній поверхні, такій темній, неначе ущелина, що пронизує світ.

Житник відчув, як золотисті очі буквально свердлять його, прокручуючи найпотаємніші думки на задній частині його черепа.

— О, — мовив він голосом, який, на його думку, був привітним, як у доброго дядечка, однак прозвучав радше як передсмертний здушений хрип. Такий початок вимагав ще гіршого продовження, а воно не забарилося. — Я бачу, ти, гм, прокинувся, — сказав скарбій.

— Мій любий хлопче, — почав Кардінґ.

Койн подивився на нього довгим, крижаним поглядом.

— Я бачив тебе минулого вечора, — сказав він. — Ти могутній?

— Лише трохи, — відізвався Кардінґ, пригадавши схильність хлопчика використовувати чарівників для гри в каштани з летальним наслідком. — Але не такий, як ти, я певен.

— Мене зроблять архіректором, як судилося долею?

— О, однозначно, — відповів Кардінґ. — Без сумніву. Можна поглянути на твій костур? Такий цікавий дизайн...

Він простягнув пухку руку.

Це було обурливим порушенням етикету. Жодному чарівнику і думати не варто, що можна доторкнутися до чужого костура без особливого дозволу. Однак дехто не може повірити, що діти — повноцінні люди, і гадає, що при спілкуванні з ними можна забути про правила ввічливості.

Пальці Кардінґа охопили чорний костур.

Пролунав звук, який Житник радше відчув, ніж почув, і Кардінґ, пролетівши крізь усю галерею, врізався в протилежну стіну зі звуком, який видає мішок з салом, вдаряючись об тротуар.

— Більше так не роби, — наказав Койн. Він обернувся, подивився крізь побілілого Житника й додав: — Допоможи йому піднятися. Сподіваюся, він не сильно постраждав.

Скарбій підбіг і схилився над Кардінґом, який важко дихав і набув дивного кольору. Житник плескав по його щоках, поки той не розплющив одне око.

— Ти бачив, що сталося? — прошепотів він.

— Не впевнений. Гм. А що трапилося? — прошипів Житник.

— Він мене вкусив.

— Наступного разу, коли доторкнешся до костура, помреш, — сказав Койн, ніби нічого не сталося. — Ти зрозумів?

Кардінґ обережно підняв голову, щоб вона часом не розсипалася.

— Цілком, — відповів він.

— А тепер я би хотів побачити Академію, — продовжив хлопчик. — Я багато про неї чув.

Житник допоміг Кардінґу невпевнено звестися на ноги й підтримував його, поки вони покірно дріботіли за хлопчиком.

— Нізащо не торкайся його костура, — пробурмотів Кардінґ.

— Я не забуду, що цього, гм, не можна робити, — рішуче пообіцяв Житник. — На що це було подібне?

— Тебе коли-небудь кусала гадюка?

— Ні.

— Тоді ти точно зрозумієш, що я відчув.

— Гм-м?

— Це зовсім не нагадувало укус гадюки.

Вони поспішили за цілеспрямованим Койном у Велику залу, минули сходи й пройшли крізь виламані двері.

Житник вибіг наперед, прагнучи справити хороше враження.

— Це Велика зала, — повідомив він. Койн кинув на нього погляд своїх золотистих очей, і чарівник відчув, що в нього пересохло в роті. — Вона так називається, бо, бач, це зала. І вона велика.

Житник ковтнув.

— Це велика зала, — пробурмотів він, намагаючись побороти дію цього сліпучого, наче прожектор, погляду й зберегти зв'язність думок. — Велика головна зала, тому вона й називається...

— Хто ці люди? — запитав Койн, вказавши на них костуром.

Чарівники, які зібралися в залі, а зараз обернулися, щоб подивитися, як той входить, позадкували, гадаючи, що костур був вогнеметом.

Житник прослідкував за поглядом Койна. Той вказував на портрети й статуї колишніх архіректорів, що прикрашали стіни. Бородаті й у гостроверхих капелюхах, стискаючи орнаментальні манускрипти або таємничі символічні деталі астрологічного обладнання, вони дивилися вниз жорстокими поглядами — наслідком крайньої зарозумілості, або, можливо, хронічного запору.

— З цих стін, — сказав Кардінґ, — на тебе дивляться дві сотні найвеличніших чарівників.

— Мені на них плювати, — сказав Койн, і костур випустив струмінь октаринового вогню. Архіректори зникли.

— І вікна занадто малі...

— Стеля занадто висока...

— Все занадто старе...

Чарівники кинулися навзнак, намагаючись врятуватися від костура, що блискав та іскрився. Житник натягнув капелюха на очі й закотився під стіл, відчуваючи, як довкола здригається вся Академія. Дерево скрипіло, каміння стогнало.

10

A